WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБіологія, Зоологія, Аграрна наука → Директивно-економічні, організаційні чинники в ланцюзі змін господарювання в українському селі (друга половина ХХ — початок ХХІ ст.) - Реферат

Директивно-економічні, організаційні чинники в ланцюзі змін господарювання в українському селі (друга половина ХХ — початок ХХІ ст.) - Реферат

(червень 2003 р. - постанова Кабміну), Закон "Про внесення змін до Закону України "Про оренду землі""(жовтень 2003 р.)[7].
Поруч із цим варто акцентувати увагу на тому, що проблеми аграрної політики незалежної держави концептуально синтезуються в узагальнюючих документах держави. До числа такого роду документів правомірно віднести документи, що випрацьовувались і вносилися на затвердження Законодавчого органу - Верховної Ради цілими колективами депутатів даного синкліту. Виправдано вказати на "Декларацію про державний суверенітет України" (липень 1990 р.) та Закон "Про економічну самостійність Української РСР": констатується, що земля, її надра, повітряний простір, водні та всі інші природні ресурси континентального шельфу та виняткової (морської) економічної зони, сумарний не тільки економічний, а й науково-технічний потенціал як найвидатніше багатство, що знаходиться на терені України, є органічною власністю її народу, всього суспільства, матеріальною базовою основою незворушного суверенітету України і слугує з прийдешньою метою найповнішого забезпечення реальних потреб і запитів матеріального та духовного розвитку громадян [8].
Даного роду домінантні положення для членів українського суспільства закріплені в конституції України, зокрема в її 13 статті та 14 і 16 статтях першого розділу, в якому сформульовані загальні засади. У розділі ХІ про місцеве самоврядування зафіксовано, що воно є правом територіальної громади, себто жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста, самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах конституції і законів України [9].
Водночас справедливо буде відзначити, що окремі закони не позбавлені дублююче палеативного характеру, не уникли повторів прийнятих раніше документів, розмазуючи домінантність фабули задуму, постановки проблеми. Так, у червні 2003 року Верховна Рада прийняла Закон "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)". І незабаром, буквально в цьому ж місяці, приймається закон "Про внесення змін до Порядку виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)". У цьому ж місяці продублював в тотожній редакції Закон постановою Кабінет Міністрів України.
Попри всі існуючі проблеми здійснення аграрної політики в умовах незалежності постає особливим пріоритетом справа землекористування, в Україні значна кількість гектарів землі з року в рік у господарському обороті не використовувалася. Таких випадків було чимало, за даними Мінсільгоспу, такі випадки мали місце фактично в усіх областях, у тому числі в Одеській, Миколаївській, Запорізькій, Сумській, Чернігівській, Тернопільській, Вінницькій та інших обласних регіонах [10]. Про такі обставини нерідко говорили на радіо, в газетах, неодноразово велася мова про нецільове використання земельних ресурсів. Чимало скрушних слів цій проблемі присвятила газета захисту інтересів селян України "Сільські вісті". В інформації під промовистою назвою "Безгоспні поля" газета повідомляла, що в результаті операції "Урожай" в 1909 році Державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим спільно з правоохоронними і контролюючими органами при обстеженні господарств і посівних площ виявлено факти незаконного захоплення земельних ділянок під посіви зернових, вирощення неврахованих зернових та обробки землі без наявності відповідних документів на загальній площі 3740,9 га [11].
Земля є найважливішим козирем у здійсненні аграрних відносин, вона є домінантою цього процесу і без неї не можна уявити життєдіяльність українського села та разом взятого суспільства, держави, гармонії буття етносів України. Не випадково при обговоренні проблем земельних відносин збуджувалась особливо пристрасна кипінь матеріальної і моральної земельної вартості. Та загальнодержавні земельноретельники в своїх поглядах змінювали цінності землі, що проявилося в проекті землекористування та ідеях ринку землі, що було внесено в проекті Закону, запропонованому Верховній раді головою Держкомітету земельних ресурсів п. А.Даниленком перед її літніми вакансіями (свого часу - голова колгоспу, депутат Верховної Ради одного із скликань) від Уряду: в одному з пунктів була закладена думка про продаж землі також іноземцям [12]. Не просто собі уявити, що сини і доньки України могли до такого вдатися, але обставини, що мали місце, багато про що свідчать. Уявімо собі гіпотетично: земля в Україні скуплена іноземцями, а вони, без жодного сумніву, такими можливостями не можуть не скористатися, то чи може бути Україна без землі, на якій розташована? Двох думок, безперечно, не може бути: Україна без землі, на котрій розміщена, ніяк не може бути! Ні за яких обставин! Вважаємо, що цим все сказано.
Тим більше, що Україна має фактично третину чорноземів світового запасу і кадастрові оцінки української землі є надто високими, їм еквівалентної ціни фактично не існує. Адже не випадково фашистські окупанти в роки Вітчизняної війни вивозили ешелонами землю з України до Рейху, зокрема з Полтавської області [13]. Даний факт є надзвичайно промовистим, неспростовним в історії, а історія, як відомо, своєю емпіричною фабулою говорить наймогутнішим голосом.
З другої половини 70-х років ХХ століття в контексті матеріалізації аграрної політики в умовах України виникають нові організаційні форми господарювання на селі. Їх кількість поступово розширювалася, збагачувала господарську практику. У той же час вони були надто дозованими. Однією з перших, безперечно, можна назвати форму підряду: ланковий, бригадний, у радгоспах - підряд відділень. Дані організаційні форми, як і інші оргформи, що виникали пізніше, переслідували мету поставити сферу господарських відносинна шлях самодостатності в сенсі матеріального становища підрозділів, їх практичної діяльності на основі господарського розрахунку.
У ланцюзі організаційних форм аграрних відносин з кінця 70-х років ХХ-початку ХХІ століття їхня кількість істотно зросла і в своїй основі складала загалом 15 позицій - назв. З метою опредметнення висловленої думки перерахуємо їх: Колективні сільськогосподарські підприємства - КСП, земельні спілки; акціонерні товариства; пайові товариства; товариства з обмеженою відповідальністю; повні товариства; командитні товариства; радгоспи - державні сільськогосподарські підприємства з іншою фабулою організаційно-спрямовуючої практичної діяльності з боку держави при відсутності трестів радгоспів; різноманітні за типами фермерські господарства - індивідуальні, сімейні, фермерсько-орендні.
Діяв ряд сільськогосподарських виробничих об'єднань, що об'єднують сільськогосподарські виробничі ланки, які функціонують на приватній виробничо-економічній основі: приватні підприємства, що носили назву агрофірми; селянські кооперативи; асоціації кооперативів - селянських фермерських господарств; кооперативні агрофірми; корпорації [14]. Окрім того, функціонують сільськогосподарські виробництва різних типів навчальних закладів, які слугують виробничою базою організації прикладної діяльності студентів - майбутніх спеціалістів вищої та середньої кваліфікації сфери рільництва, тваринництва, у тому числі комплексу ветеринарної медицини. Певну осібність являють виробничі господарства системи професійно-технічних училищ, сільських звичайно, де учні практично вчились оволодівати тракторами, комбайнами, іншими сільськогосподарськими машинами та механізмами, експлуатації обладнання тваринницьких ферм. На базі таких виробництв також здійснювалася підготовка масових професій різних виробничників - механізаторів,
Loading...

 
 

Цікаве