WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБіологія, Зоологія, Аграрна наука → Структурно-функціональні особливості червоподібного паростка в онтогенезі - Курсова робота

Структурно-функціональні особливості червоподібного паростка в онтогенезі - Курсова робота


Курсова робота
на тему:
Структурно-функціональні особливості червоподібного паростка в онтогенезі
ЗМІСТ
Вступ
1. Огляд літератури
2. Матеріали та методи дослідження
3. Практична частина
3.1. Розташування в черевній порожнині
3.2. Типи
3.3. Симптоматологія
3.4. Особливості розлитого перитоніту
4. Обговорення результатів
Висновки
Використана література
Додатки
ВСТУП
Гострий апендицит (appendicitis acuta) - найчастіше захворювання, з яким доводиться щоденно зустрічатися хірургам, терапевтам, гінекологам та лікарям інших спеціальностей.
Життя змусило кілька поколінь лікарів займатись вивченням червоподібного паростка та пов'язану з ним патологію. Здавалося б проблема вирішена і немає жодної потреби повертатись до її розгляду. Але така точка зору є помилковою, оскільки не висвітлено багато запитань, які стосуються гострого апендициту.
Особлива увага на даний час зосереджується на проблемах діагностики ускладнених форм гострого апендициту, розглядаються питання післяопераційних ускладнень. За останні два десятиліття хірургія та діагностика в своєму розвитку зробила крок далеко вперед. З прогресом науки і техніки на допомогу прийшли сучасна електрична апаратура та інструменти, що позитивно впливає на діагностику та результат оперативного лікування.
Функції червоподібного паростка та його значення для організму вивчені досить добре. Червоподібний паросток в своєму розвитку утворюється із стінки сліпої кишки. Його формування починається на третьому місяці ембріонального розвитку. Червоподібний паросток формується у витягнуте сліпе утворення по тій причині, що сповільнюється ріст відповідної частини сліпої кишки.
Можна з впевненістю сказати, що червоподібний паросток не відповідає за функції в організмі людини. Досвід мільйонів апендоктомій показує, що видалення цього органу не викликає в організмі серйозних функціональних змін. Втрата червоподібного паростка, а разом з ним і слабих його функцій, легко компенсується організмом.
Під час написання роботи необхідним є вивчення питання структурної будови стікає паростка, варіант його розташування в черевний порожнині, кровопостачання. Важливим є аналіз клінічних даних при запальному процесі паростка. Аналіз отримання даних показує, що правильна діагностика патології червоподібного паростка має велике значення для запобігання непередбачених ускладнень і також для їх ефективного лікування.
1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ
В книгах на сучасному науковому рівні викладено анатомофізіологічні особливості та структурно-функціональні особливості червоподібного паростка в онтогенезі.
На основі даних літератури в особистих спостереженнях проведено етіологію, патогенез і клінічну симптоматологію та диференціальну діагностику захворювань червоподібного паростка.
Велику увагу приділено терапії і протирецедивному лікуванню хронічних захворювань - фармакотерапії, дієтотерапії, фізіотерапії та лікувальній фізкультурі.
Розроблено критерії оцінки результатів по даних функціонально-морфологічних досліджень і клінічної симптоматології. Проведено найбільш інформативні і доступні для науковців інструментальні методи дослідження. [2]
Багатий внесок у формуванні вчення про особливості червоподібного паростка в Україні зробили ряд вчених. |Д,Н,8,9] Вченими було написано ряд книг, які перекладались на різні мови та були основою для навчання студентів за кордоном.
Особливу роль приділяють питанню фізіології та патології дітей раннього віку та забезпечення попередження гострих станів. [5,6]
Присвячено роботи вивченню секреторної функції шлунку і підшлункової залози при порушеннях харчування і різних видах вигодовування. Також добре вивчено хронічні захворювання червоподібного паростка та попередження виникнення післяопераційних ускладнень. [7,8]
Зміни, відповідні колишньому правосторонньому обмеженому перитоніту, який, вірогідніше всього, з'явився результатом апендициту, були знайдені біля асуанської мумії, що бальзамується ще за 3000 років до нашої ери. Опис хворобливого полягання, картина якого відповідає відомій нам картині гострого апендициту, є ще в працях Цельса і Аретея.
З кінця XVIII сторіччя починають з'являтися повідомлення про секційні знахідки прориву червоподібного відростка. Проте важку картину захворювання, що привело до смерті, у той час ще не вважали результатом змін, знайдених в червоподібному відростку.
У 1828 р. французький лікар Melier на підставі вивчення своїх спостережень і спостережень, зібраних з літератури, вперше правильно оцінив значення тих змін, які знаходили в червоподібному відростку. Виказані ним положення повністю відповідають нашим сучасним уявленням, але вони довгий час не знаходили визнання. В ті роки широке розповсюдження мала теорія Дюпюїтрена, який вважав, що причиною захворювання є запалення сліпої кишки в результаті застою в ній калу, перфорація її і розвиток перитифліта.
Вперше з успіхом видалив той, що розташовувався зачеревний відросток Mahomed в 1884 р. В тому ж році він видалив відросток при перитоніті, але хворий помер. По М. Д. Ростовцеву, до 1888 р. було виконано всього 8 аппендектомій, з них було 5 успішних. В Росії першу апендектомію виконав А. А. Троянов в Петербурзі, в Обуховськой лікарні в 1890 р. [9,10]
У 1890 р. спеціальною комісією американських лікарів, вибраною для вивчення питання про перитифліт, було прийнято назву "апендицит", запропоноване ще в 1886 p. Fitz.
У подальші роки поступово зміцнювалася думка про необхідність раннього хірургічного лікування апендициту. Це думка особливо швидко розповсюдилося серед американських і англійських хірургів. На заході європейського континенту багато хірургів дотримувалися більш консервативного погляду, що не заперечує проти ранньої операції. Проте число прихильників ранньої операції неухильно зростало. [12, 14]
У Росії відношення до цього питання було приблизно таким же. [10] Показаною операцію вважали тільки при утворенні абсцесу, в решті випадків проводив консервативну терапію, призначаючи хворим проносне, клізми і строгу дієту. Ця думка мала значну підтримку з боку багатьох хірургів того часу [13, 15, 18], хоча потрібно відзначити, що в цей час було вже достатньо добре відома згубна дія послаблюючих засобів. [16, 17] Ці автори [16, 17] вважали, що при консервативному лікуванні необхідне створення повного спокою черевних органів, який досягався призначенням опію, льоду на живіт і нерухомим положенням хворого на спині. Операцію проводили, якщо ці заходи не допомагали.
Разом з тим багато вітчизняних хірургів не заперечували проти такої тактики, наполягаючи на широкому вживанні ранньої операції [19, 20]. Поза сумнівом, що дуже повільне упровадження ранньої операції в практику лікування апендициту в Росії в основному з'явилося результатом дуже пізнього поступлення хворого до хірурга. Навіть у великих містах хворі поступали до хірурга тоді, коли всі ранні терміни давнопройшли.
Тільки в 20-і роки XX ст., коли була достатньо організована швидка медична допомога, рання операція при гострому апендициті
Loading...

 
 

Цікаве