WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБіологія, Зоологія, Аграрна наука → Біологічні засади мотивації: фізіологічні механізми біологічних (базових) потреб - Реферат

Біологічні засади мотивації: фізіологічні механізми біологічних (базових) потреб - Реферат

небезпека походить від власної групи.
Зазначені реакції характерні для тварин, проте в процесі антропогенезу не могла повністю зникнути їх генетична база. Людина може виявити ці типи поведінки без попереднього досвіду.
Тривога - стан, який виникає за наявності потенційної загрози й забезпечує певний рівень самозбереження. Здатність до тривоги є вродженою, складовою інстинкту самозбереження й успадкована людиною в процесі філогенезу [7]. Тому біологічно обґрунтованою є реакція співробітників на проведення організаційних змін. На кожному рівні управління, а також для виробничого персоналу, такі зміни містять потенційну загрозу, пов'язану з можливістю втрати робочого місця. Стан "нервозності", який передує впровадженню організаційних змін - це своєрідна конфліктна ситуація, наявність якої несумісна з нормальною робочою обстановкою. З іншого боку, логічною є поведінка персоналу - опір змінам. Основним елементом подолання такого опору є зняття стану тривоги серед управлінського персоналу, що приведе до нормалізації психологічної обстановки на рівні виробничих посад. Сама невизначеність часто кваліфікується людиною як потенційна загроза. Тому для формування заходів подолання опору організаційним змінам насамперед потрібно роз'яснювати переваги для організації й безпосередньо для управлінського персоналу від впровадження таких змін.
Соціальна тривога людини має біологічне обґрунтування, пов'язане з почуттям безпеки від чужого самоствердження [24]. За висновками В. К. Вілюнаса, існує чимало галузей біологічного життя, в якому мотивація самозбереження має забезпечити (крім захисних реакцій на дію шкідливих речовин й дистантного запобігання на основі страхів контакту з ними) особливий вид сторожкості в потенційно безпечних ситуаціях. Стан тривоги, що виникає в таких ситуаціях, спонукує до їх уникання, а за необхідності перебувати в них - шукати і якомога раніше виявляти загрозу.
Персонал однієї організації умовно можна поділити за рівнем тривоги. На полюсах цього континууму будуть особистості з патологічно заниженим або підвищеним рівнем тривожності, в середні - з різним рівнем тривожності. Розподіл співробітників за цим критерієм зумовлений їхніми генетичними особливостями. А те, як біологічна обумовленість впливатиме на поведінку співробітника залежить від виховання. Незважаючи на те, як рівень тривожності впливатиме на поведінку людини в колективі (тобтонаскільки цю характерну, генетично зумовлену ознаку пригальмовано під час виховання), цей критерій має бути серед тих, які необхідно враховувати у розподілі функціональних обов'язків та призначенні на посади.
Люди з низьким рівнем тривоги належать до несталого типу психічної конституції. Для такого психотипу характерний потяг до отримання миттєвого задоволення. Для них відсутня перспектива, вони мотивуються тільки сьогоденням. Для реалізації такої особистості потрібен жорсткий контроль. За його відсутності, за інших несприятливих факторів розвитку в людини з таким типом психічної конституції можуть розвинутись безвідповідальність, відсутність потягу до стійких стосунків, безцільність існування [23].
За концепцією D. Lykklen (1995), особистості, з патологічно заниженим рівнем тривожності, потрапляють у розряд осіб з асоціальним розладом особистості [18]. Характерною біологічною ознакою таких людей є знижене збудження симпатичної нервової системи. Експериментальні дослідження Schachter S. свідчать про знижену здатність у соціопатів навчатись уникати помилок, яка нормалізується, якщо штучно подразнювати електричним струмом симпатичну нервову систему. Таке подразнення моделювало почуття тривоги, якщо було зроблено помилку [23].
Асоціальність, пов'язана з низьким рівнем тривожності, проявляється в ранньому онтогенезі й не залежить від умов життя та виховання, тому можна припустити її еволюційне походження. Таку асоціальність вчені розглядають як особливу стратегію внутрішньовидової поведінки. Вона вигідна для особистостей з проблемними стосунками в групі. Індивіди, які зазнають поразки у внутрішньовидових змаганнях за життєві блага, змушені стати на шлях порушення правил співіснування [3]. У таких осіб відбувається зменшення рівня серотоніну. Зниження цього нейротрансмітеру призводить до погіршення рівня контролю за поведінкою й високої імпульсивності. Для виду загалом наявність таких особин може бути навіть корисна при високому рівні внутрішньогрупових конфліктів або вторгненні чужинця [8]. На короткий проміжок часу наявність асоціальних особистостей в групі може бути корисна колективу, групі, виду.
Підвищеним рівнем тривожності характеризуються люди з успадкованою сензитивною психічною конституцією. Такий тип людей характеризується вираженою схильністю до пошуку небезпеки. Оскільки люди з цією психічною конституцією характеризуються здатністю уявляти майбутнє та готуватись до нього заздалегідь, вони можуть уникнути можливих життєвих проблем. Здатність та схильність такої людини жити віддаленими життєвими планами вважається важливою специфічною особливістю її мотивації [22]. На полюсі цього континууму - особи з підвищеним рівнем тривожності. Це люди з соціальною фобією та підвищеним рівнем соціальної тривоги.
Потреби у безпеці "обслуговуються" також індивідуальними (боротьба та домінування) та груповими (об єднання, групування зусиль для боротьби, ієрархічне підпорядкування) інстинктами. Базовою особливістю людини вважається також схильність до суперництва та змагальності. Використання вищезазначених потреб активізують природну мотивацію людини.
?
Література
1. Анохин П. К., Судаков К. В. Нейрофизиологическая теория голода, аппетита и насыщения // Успехи физиологических наук. - 1971. - Т. 2. - № 1. - С. 3-12.
2. Вилюнас В. К. Психологические механизмы мотивации человека. - М.: Наука, 1990.
3. Вилюнас В. Психология развития мотивации. - СПб.: Речь, 2006.
4. Данилова Н. Н., Крылова А. Л. Физиология высшей нервной деятельности. - М.: МГУ, 1989.
5. Лакомкин А. И. Жажда // БСЭ. - 1978. - Т. 8. - С. 35-36.
6. Милнер П. Физиологическая психология. - М.: Мир, 1973.
7. Мєй Р. Проблема тревоги. - М.: Эксмо-Пресс, 2001.
Loading...

 
 

Цікаве