WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБіологія, Зоологія, Аграрна наука → Біоценоз - Реферат

Біоценоз - Реферат

затоплювання заплав річок), антропічними.
Сукцесії ведуть до формування або відновлення стабільного фітоценозу, характерного для даних умов, або ж, навпаки, до його дигресії (лат. digressio - відхилення). Якщо сукцесії ведуть до виникнення фітоценозу, який відносно відповідає умовам середовища, то в такому фітоценозі процеси зміни уповільнюються. Цю завершальну стадію формування фітоценозу називають клімаксом (гр. climax - вища точка, кульмінація).
5. Основні закономірності розподілу біоценозів.
Основні фактори середовища передусім (принаймні для наземних угруповань) характеризуються зональністю в розподілі температур та опадів по земній кулі. Як відомо, результатом цього є природні зони, що змінюють одна одну в міру віддалення від екватора. Важлива також довготна провінціальність яка, зумовлює ступінь континентальності клімату. Велике ускладнення в ідеальну картину вносять, звичайно, гірські кряжі, співвідношення площ суші і морів тощо. В горах також виражена зональність, яку звичайно називають висотною поясністю. У південних горах у найзагальнішому вигляді іноді можна виявити аналогію висотних поясів з широтними зонами, хоч ці аналогії все таки досить обмежені принципово різною сезонністю таких факторів, як режим освітленості, температур, а іноді й вологості. На загальному тлі зональних змін факторів середовища проявляються також так звані екстразональні та інтразональні впливи, зумовлені наявністю гірських підвищень, міжгірних улоговин, заболочених низин, різною експозицією схилів тощо.
Зональні умови найбільш виражені на плоскихміжріччях в межах невеликих абсолютних висот (до кількох сотень метрів),в межах середніх едафічних норм (виключаючи погано дреновані, занадто засолені, карбонатні, піщані та інші місця). Такі умови прийнято називати плакорними.
Таким чином зональними називають біоценози, характерні для даної зони, тобто , які займають плакори.
Проте є різні умови, що відрізняються від плакорних, передусім у долинах річок і озер, на схилах. Такі умови називають інтразональними. Інтразональні угруповання в жодній зоні не утворюють зональних (плакорних) біоценозів. Інтразональні біоценози властиві не одній, а кільком, і навіть, всім зонам земної кулі (болота, заплавні луки, мангрові зарості тощо).
Екстразональні біоценози - це ті, які у відповідних зонах пов'язані з плакорами, а в іншій зоні приурочені до незональних умов (шукають сприятливі умови в межах несприятливої для них зони). Наприклад, ліси, що розміщені у балках в зоні степів - це екстремальні біоценози, хоча на північ від цієї зони вони розміщуються на плакорах і є зональними біоценозами. Сукупність зональних, інтразональних та екстразональних біоценозів утворює всю різноманітність біоценозів Землі.
6. Класифікація біоценозів.
При вирішенні питання доцільності створення системи класифікаційних, таксономічних, категорій, що охоплюють всю різноманітність угруповань, необхідно з'ясувати характер меж між ними. Щодо характеру меж існують дві точки зору. Одні автори вважають, що межі між угрупованнями рослин чіткі. Але існує думка щодо неперервності, континуальності рослинного покриву. Тварини на відміну від рослин, менш тісно пов'язані з угрупованнями, тому при з'ясуванні питання меж головне значення належить рослинним угрупованням. При класифікації біоценозів використовують такі одиниці: асоціація, група асоціацій, формація, група формацій, клас формацій тип біомів.
Асоціація - найдрібніша одиниця, яка об'єднує ділянки земної по верхні з угрупованнями подібними за будовою, тобто з однаковими едифікаторами і домінантами, однаковою структурою, набором консорцій.
Група асоціацій - відносять всі асоціації, в яких більша частина ярусів, в тому числі головний, однаковий, а один із другорядних ярусів - відмінний.
Формація - об'єднує всі групи асоціацій, які мають спільного домінанта головного ярусу (ліс із ялини європейської, ліс із клена гостролистого).
Група формацій - це угруповання, едифікатори яких відносяться до однієї життєвої форми (ліси широколистяні, дрібнолистяні, хвойні).
Клас формацій - включає угруповання, едифікатори яких належать до близьких життєвих форм (листопадні листяні ліси, злакові степи). Класи формацій об'єднують в типи біомів - ліси помірного поясу, тропічні ліси, степи, луки тощо.
Література:
1. Алексеев В.П. Становление человечества. - М., Политиздат, 1984. - 462 с.
2. Алёхин В.В., Кудряшов Л.В., Говорухин В.С. География растений с основами ботаники. - М., Учпедгиз, 1961.
3. Бобринский Н.А., Гладков Н.А. География животных. - М., Учпедгиз, 1961.
4. Вавилов Н.И. Происхождение и расселение культурных растений. - Л., Наука, 1987.
5. Вальтер Г. Общая геоботаника. - М., Мир, 1982.
6. Вальтер Г. Растительность земного шара. Перевод с нем. - М., Прогресс, 1968 т. 1, 1974 т. 2, 1975 т. 3.
7. Вернадский В.И. Биосфера. - М., Наука, 1967.
8. Войткевич Г.В., Вронский В.А. Основы учения о биосфере. - М., Просвещение, 1989.
9. Воронов А.Г. Биогеография с основами экологии. - М., МГУ, 1987.
10. Воронов А.Г., Дроздов Н.Н., Мяло Е.Г. Биогеография мира. - М., Высшая школа 1985.
11. Второв П.П., Дроздов М.М. Біогеографія. - К., Вища школа, 1987.
12. Второв П.П., Дроздов Н.Н. Биогеография материков. - М., Просвещение, 1974.
13. Гришко-Богменко Б.К., Морозюк С.С., Мороз І.В. та ін. Географія рослин з основами ботаніки. - К., Вища школа, 1991.
14. Дарлингтон Ф. Зоогеография. - М., Прогресс, 1956.
15. Жизнь растений. - М., Просвещение, 1974-1982. Т.1-6.
16. Кобышев Н.М., Кубанцев Б.С. География животных с основами зоологии. - М., Просвещение, 1988.
17. Кулинич Л.Я., Воловник С.В. Довідник з біології. - К., Радянська школа,. 1986.
18. Курнишкова Т.В., Петров В.В. География растений с основами ботаники. - М., Просвещение, 1987.
19. Леме Ж. Основы биогеографии. - М., Прогресс, 1976.
20. М'якушко В.К., Вольвач Ф.В. Екологія. - К., Радянська школа, 1984.
21. Нейл У. География жизни. - М.,Прогресс, 1973. - 339 с.
22. Панфилов Д.В. О строении и динамике ареала вида животных. - Вопросы географии. Сб. 48, 1960.
23. Рева П.П.,Кулинич Л.Я. Екологія для всіх. - К., Вища школа, 1985.
24. Реймерс Н.Ф. Природопользование (словарь-справочник). - М., Мысль, 1990.
25. Сытник К.М., Брайон А.В., Городецкий А.В., Брайон А.П. Словарь-справочник по экологии. - К., Наукова думка, 1994
Loading...

 
 

Цікаве