WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБіологія, Зоологія, Аграрна наука → Лишайники та людина: Минуле, сьогодення та майбутнє - Курсова робота

Лишайники та людина: Минуле, сьогодення та майбутнє - Курсова робота

сухих парфумах.
Хімічна природа ароматичної основи лишайників ще недостатньо вивчена. Вважають, що носіями запаху є найважливіші складові частини резиноїду 'дубового моху' - евернієва кислота та її ефіри. Хімічні дослідження резиноїду свідчать, що він містить смоли, пігменти (головним чином хлорофіл), вуглеводи, лишайникові кислоти (уснінову, евернієву і евернінову та їх ефіри), воски і деякі інші речовини.
5. ВИКОРИСТАННЯ ЛИШАЙНИКІВ ЯК БАРВНИКІВ
Використання лишайників як барвників відоме з глибокої давнини. Згадку про це ми знаходимо ще у Теофраста і Плінія. Проте в середні віки мистецтво виготовляти барвники з лишайників було втрачене, і лише в XVII-XVIII ст. лишайникові барвники знов стають предметом міжнародної торгівлі. У 1787 р. Гофманн в своїй праці наводить 77 зразків та назв лишайникових барвників, що знаходили застосування у французьких фарбувальнях, а Віллеме в своєму трактаті 1792 р. висвітлює роль лишайників в економіці того часу.
Розвиток хімії анілінових барвників значно обмежив застосування барвників рослинних. Синтетичні барвники є дешевшими, вони є більш стійкі та мають різноманітні відтінки. Тому лишайники втратили своє колишнє значення, хоча виготовлені з них барвники і сьогодні знаходять застосування. В Шотландії в текстильній промисловості деякі види твідів забарвлюють тільки барвниками, які добувають з лишайників.
Виробництво цих барвників в багатьох місцях є секретом і охороняється традицією, але в основному воно зводиться до обробки в дерев'яних коритах тонко подрібненого лишайника розкладаючою сечею. Процес визрівання барвника (ферментація) триває 5-6 днів при температурі 35-45С°. Потім додається вапно, мaca висушується, перемелюється в тонку пудру та у такому вигляді поступає в продаж. Основний колір - темно-синій. Добавка оцтової кислоти, солей азотної кислоти, галунів і т.д. дає пурпурні та інші тони. Відомі також коричневі і жовті фарби. Барвники з лишайників володіють особливо теплими і глибокими тонами, хоча вони і нестійкі по відношенню до світла.
6. КУЛЬТИВУВАННЯ ДРІЖДЖІВ
З розвитком виробництва харчових білкових дріжджів (Е.Пльовако і ін.) часто виникає питання про джерела цукристих речовин для їх вирощування. Абсолютно очевидно, що гідролізати, що одержуються з лишайників, є добрим поживним середовищем для розвитку дріжджів. Такі гідролізати можуть не тільки зброджуватися на спирт, але й при додаванні азотистих речовин використовуватися і для вирощування дріжджів.
7. ОТРИМАННЯ ГЛЮКОЗИ.
У 1942-1943 рр. в лабораторії Полярного ботанічного саду Академії Наук СРСР в м.Кіровську Н.Дячковим та Д.Курсановим [6] був розроблений та запропонований для промисловості метод отримання глюкозної патоки та глюкози з лишайників. Як вже згадувалося вище, деякі види лишайників надзвичайно багаті на полісахариди, близькі за своєю природою до целюлози, але, на відміну від останньої, досить легко піддаються гідролізу розведення мінеральними кислотами. Кількість глюкози, що утворюється в результаті такого гідролізу, досягає 70-80%.
Виробництво глюкозної патоки і кристалічної глюкози з лишайників з успіхом можна організувати не тільки у великих центрах, але і в глибинці північних областей, де природні чагарники лишайника та засоби їх транспортування виявляються зручними для спорудження підприємства.
Зокрема, в 1943 р. комбінат Апатити в м. Кіровську побудував невеликий завод. Це підприємство, розраховане на вироблення 100 кг готової продукції в день, було першим в світі заводом по отриманню глюкози з лишайників.
Глюкоза має широкий попит не тільки в кондитерській промисловості, яка на цьому цукрі може виготовляти майже всі види кондитерських виробів, але й в медицині, що використовує її в даний час для консервації крові, а також як добрий засіб для підтримки сил виснажених і важкохворих.
8. ЗАСТОСУВАННЯ ЛИШАЙНИКІВ В МЕДИЦИНІ.
Перші спроби використання лишайників як лікарських рослин відомі з глибокої давнини. Ще стародавні єгиптяни за 2000 років до н.е. використовували їх для медичних цілей. Немало ліків, виготовлених з лишайників, мала в своєму арсеналі середньовічна медицина. Проте у той час приготування цих лікувальних препаратів грунтувалося не на знаннях про хімічні особливості лишайників, а швидше на містичних уявленнях і забобонах. Вже з V ст. н.е. в світогляді людей виразно сформувалася ідея символів, згідно якої провидіння нібито дало рослинам форму, яка вказувала людям, як потрібно ці рослини використовувати. Так, наприклад, лобарію легеневу (Lobaria pulmonaria,), що зовні чимось нагадувала будову людської легені, використовували при лікуванні запалення легенів; уснею (Usnea), бородата слань якої мала деяку схожість з волоссям, застосовували при лікуванні захворювань волосся; ксанторію настінну (Xanthoria parietiпа) завдяки її забарвленню рекомендували при жовтяниці. В середні віки лишайнику пельтігері собачій (Peltigera canina) приписували здатність виліковувати сказ, звідки й походить його своєрідна назва.
Без сумніву, нерідко в подібному лікуванні за допомогою лишайників було багато абсурдного. Але у багатьох випадках лишайники, завдяки особливостям своєї хімічноїприроди, проявляли на пацієнтів сприятливу дію - як стимулятори, що піднімають тонус організму, або як антибіотики. Так поступово нагромаджувався досвід застосування лишайників як лікарських рослин. Вже в XVIII ст. їх використовували в медицині на більш науковій основі, із врахуванням дослідних даних. Тоді ж лишайники були внесені в списки лікарських рослин, в офіційні фармакопеї багатьох країн. Так, в 1749 р. відомий шведський ботанік К. Лінней згадував про сім лікарських лишайників (Лишайник наскельний (Lichen saxatilis) - сучасна назва - пармелія наскельна (Parmelia saxatilis), лишайник ісландський (Lichen islandicus) - сучасна назва - цетрарія ісландська (Сetraria islandica), лишайник легеневий (Lichen pulmonarius) - сучасна назва - лобарія легенева (Lobaria pulmonaria), лишайник альпійський (Lichen alpestricus) - сучасна назва - кладонія альпійська (Сladonia alpestris), лишайник собачий (Lichen caninus) - сучасна назва - пельтігера собача(Peltigera canina), лишайник складчастий (Lichen plicatus) - сучасна назва - анфельція складчаста(Ahnfeltia plicata), лишайник червоноплідний (Lichen cocciferus) - сучасна назва - кладонія червоноплідна (Cladonia coccifera). З першого лишайника у той час робили тампони для зупинки кровотечі з носа, з останнього готували засіб проти кашлю у дітей.
У XIX ст. список лікарських рослин поповнився новими видами лишайників. У одному з обширних оглядів корисних і отруйних рослин земної кулі, виданому в 1862 р., для застосування в медицині рекомендувалися 32 види лишайників. Особливо високо у той час цінували цетрарію ісландську. Своєю гіркотою вона укріплювала, а слизом живила організм, і відвар цього лишайника пропонували вживати при сухотах, при внутрішніх хворобах і при проносі. Цетрарію рекомендували при застарілому катарі, кровохарканні, сухотах і багатьох інших легеневих хворобах. В критичних ситуаціях відвар цетрарії ісландської можна використовувати в лікарських цілях і при шкірних захворюваннях, ранах, фурункулах, опіках, відмороженнях, при хворобах кишківника, виразки шлунка.
В кінці XIX - початку XX ст. у зв'язку із значним розвитком

 
 

Цікаве

Загрузка...