WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБіологія, Зоологія, Аграрна наука → Лишайники та людина: Минуле, сьогодення та майбутнє - Курсова робота

Лишайники та людина: Минуле, сьогодення та майбутнє - Курсова робота

відмітить лишайники, що ростуть на стовбурах дерев, - великі світло-сірі плями листових пармелій (Parmelia), борошнисті підпалини накипних лишайників, звисаючі з гілок рідкісні бороди уснеї (Usnea), алекторії (Alectoria) та ін. Всі вони тут живі і нерідко покривають більше половини поверхні стовбура. Якщо пройти через якийсь міський парк, то навряд чи вдасться виявити лишайники, хіба тільки маленькі плямочки кволих фрагментів слані в тріщинах кори.
При вивченні лишайників багатьох міст були виявлені загальні закономірності:
1. Чим більш індустріалізоване місто, чим сильніше забруднене його повітря, тим менше зустрічається в ньому видів лишайників, тим меншу площу покривають вони на стовбурах дерев та інших субстратах і тим нижчою є їх життєздатність.
2. При підвищенні ступеню забрудненості повітря першими зникають кущові лишайники, за ними - листові і останніми - накипні.
Видовий склад лишайників в різних частинах міст (у центрі, в індустріальних районах, в парках, на околицях) виявився настільки різним, що вчені стали в межах міст виділяти так звані зони лишайників. Вперше вони були виділені в Стокгольмі, де стали розрізняти:
" лишайникову пустелю (центр міста з сильно забрудненим повітрям і фабричні райони) - тут лишайники майже зовсім відсутні;
" зону змагання (частини міста з середньою забрудненістю повітря) - флора лишайників бідна, види із зниженою життєздатністю;
" нормальну зону (периферійні райони міста), де зустрічаються багато видів лишайників.
Пізніше такі зони були встановлені і в інших містах. Було також виявлено, що в деяких з них площа лишайникової пустелі за останні десятиліття збільшилася.
Довгий час не могли пояснити, які чинники приводять до зменшення і навіть зникнення флори лишайників в містах. Протягом останніх десятиліть було показано, що з компонентів забрудненого повітря на лишайники саме негативний вплив має двоокис сірки. Експериментально встановлено, що ця речовина вже в концентрації 0,08- 0,10 мг/м3 повітря починає шкідливо діяти на багато лишайників: у хлоропластах водоростевих клітин з'являються бурі плями, починається деградація хлорофілу, плодові тіла лишайників хиріють. Концентрація S02, рівна 0,5 мг/м3, згубна для всіх видів лишайників, що зростають у природних ландшафтах.
Звичайно, в містах на лишайники згубно впливає не тільки двоокис сірки, але й інші забруднювачі - оксиди азоту, оксид вуглецю, сполуки фтору та ін. Крім того, в містах сильно змінені мікрокліматичні умови - тут сухіше, ніж в природних ландшафтах (приблизно на 5%), тепліше (у різних містах на 1-3С°), менше світла. Лишайники віддають перевагу вологим місцям проживання, і ці умови, звичайно, здійснюють на них несприятливий вплив. Та все ж перший їх ворог в містах - забруднене повітря. Тепер уже людина, яка хоч трохи знає лишайники (15-20 видів), прогулюючись по місту, може сказати, наприклад, що на цій алеї повітря сильно забруднене - кількість двоокису сірки в повітрі перевищує 0,3 мг/м3 (лишайникова пустеля); в цьому парку повітря забруднене помірно, кількість SO2 коливається між 0,05-0,2 мг/м3 (це можна встановися по зростанню на стовбурах деяких витривалих по відношенню до забруднювачів лишайників - ксанторії (Xanthoria ), фісції (Physcia ), анаптихії (Anaptychia) та ін.), а на цьому кладовищі повітря досить чисте - S02 менше 0,05 мг/м3 (на це вказують наростаючі на стовбурах види природної флори - пармелії (Parmelia), алекторії (Alectoria) та ін.).
ІV. РОЛЬ ЛИШАЙНИКІВ У ПРИРОДІ
Лишайники надзвичайно поширені на земній кулі, вони зустрічаються майже у всіх наземних і навіть деяких водних екосистемах. Особливо велика їх роль в тундрових, лісотундрових і лісових біогеоценозах, де вони складають значну частину рослинного покриву.
Розвиваючись на ґрунті, стовбурах дерев, валунах і скелях, лишайники утворюють рослинні угрупування - синузії, які є компонентами біогеоценозів і відіграють певну роль в їх житті, динаміці і кругообігу речовин. Лишайникові синузії через своєрідність лишайників як організмів (повільне зростання, особливий тип живлення і обміну речовин, своєрідність продуктів метаболізму) володіють деякою автономністю розвитку і рядом специфічних рис. Так, їх видовий склад бідніший порівняно з угрупуваннями квіткових рослин; вони відносно короткочасні внаслідок тісного зв'язку з субстратом, властивості якого з часом безперервно змінюються і т.д.
Та все ж, незважаючи на певну автономність розвитку, лишайникові синузії перебувають у тісних взаємовідносинах з іншими компонентами біогеоценозів. Перш за все слід зазначити, що з лишайниками пов'язана велика група тварин. В основному це безхребетні, але є і великі хребетні тварини, що поїдають лишайники. У лишайникових чагарниках мешкає величезна кількість кліщів, синоїдів, гусені, листоїдів, тарганів, павуків, клопів, цикад, жужелиць та ін. Всього було зареєстровано близько 300-400 видів безхребетних тварин, життя яких так чи інакше пов'язане з лишайниками. Деякі з них є лише прибульцями з інших біотопів - верхніх горизонтів грунту, підстилки, стовбурів та крон дерев, і використовують слань лишайників як тимчасовий притулок. Але цілий ряд тварин (кліщі, ногохвостки, синоїди, гусені нижчих метеликів та ін.) пов'язані з лишайниками набагато тісніше. Вони харчуються сланями лишайників і продуктами їх руйнування. У біогеоценозах лишайники разом з деякими комахами та іншими безхребетними тваринами, а також з своїм мікросередовищем утворюють біогеосинузії. Займаючи такі екологічні ніші, як стовбури дерев, поверхня валунів та ін., ці біогеосинузії ускладнюють структуру біогеоценозів, впливають на кругообіг речовин в них, підвищують ефективність використання сонячної радіації.
Використовуючи енергію сонячних променів, поглинаючи воду і мінеральні солі для побудови свого тіла, лишайники утворюють певну фітомасу. У біогеоценозах різних типів біомаса лишайниківрізна. Здебільшого вона невелика, але в деяких біогеоценозах, особливо в тундрових і лісових, частка біомаси є значною. Разом з нагромадженням фітомаси, в біогеоценозах йде і зворотний процес - відмирання лишайників. Унаслідок старіння і механічного пошкодження деякі слані обпадають на поверхню ґрунту. Швидкість розпаду цих сланей достатньо висока, причому на перших стадіях велику роль в цьому процесі відіграють безхребетні тварини. В результаті розкладання сланей їх компоненти потрапляють в ґрунт, сприяючи нагромадженню ряду хімічних елементів у його верхніх шарах і утворенню ґрунтового гумусу. Сполуки лишайникового походження також впливають також на ґрунтову мікрофлору і інші організми біогеоценозів.
Не виняток, що лишайникам в лісових біогеоценозах належить роль захисників дерев. Це припущення не є безпідставним. Відомі факти, що дерева, покриті лишайниками, менш схильні до руйнівної діяльності грибів, що ушкоджують деревину, ніж дерево без лишайників. Вивчення антибіотичних властивостей лишайникових речовин показало, що ряд лишайникових кислот (фізодова, уснінова, вульпінова і ін.) дійсно пригнічують зростання грибів - руйнівників деревини.
Лишайники беруть участь і в хімічному вивітрюванні порід. Їм нерідко належить роль піонерів рослинності при заселенні свіжоголих субстратів (кам'янистих поверхонь, пісчаних ґрунтів та ін.) в горах.
V. ПРАКТИЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ ЛИШАЙНИКІВ
1.
Loading...

 
 

Цікаве