WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБіологія, Зоологія, Аграрна наука → Фітогормони - Курсова робота

Фітогормони - Курсова робота

рослинах [2].
рис.3.4.1.
Інактивація АБК
Інактивація АБК починається з процесу гідроксилювання, що протікає на мембранах ендоплазматичного ретикулуму.
рис.3.4.2.
Процес потребує Оз і НАДФН. Першим продуктом реакцій гідроксилювання є 6'-оксиметилабсцизова кислота (мал. 57), яка, мабуть, спонтанно перебудовується у фазієву кислоту, що перетворюється на дигідрофазієву кислоту. При введенні в проростки квасолі екзогенної (±)-[214С] абсцизової кислоти була знайдена також эпідигідрофазієвае кислота в кількості 1-2% від вмісту дигідрофазієвої кислоти. Є дані про існування ще більш окислених метаболітів фазієвої і дигідрофазієвої кислот. Але завершальні етапи розпаду АБК ще не з'ясовані. Утворення фізіологічно неактивних фазієвої і дигидрофазієвої кислот в процесі гідроксилювання АБК разом з синтезом абсцизил-глюкопіранозида регулює рівень вільної АБК в тканинах рослин.
3.5.СПЕКТР БІОЛОГІЧНОЇ ДІЇ
Як і інші фітогормони , абсцизова кислота володіє комплексною фізіологічною дією, впливаючи на ріст і розвиток рослин. Участь абсцизової кислоти в процесах росту і морфогенезу Добре відомою дією АБК є гальмування росту у рослин. Саме за цю здатність АБК відносять до інгібіторів росту. Взаємозв'язки АБК з ауксинами, гіберелінами і цитокінінами в регуляції росту ще не з'ясовані до кінця. У багатьох випадках АБК виступає антагоністом всіх трьох груп фітогормонів: у колеоптилів вівса АБК швидко (протягом 5 хвилин) гальмує дію ІОК на посилення росту розтягуванням, пригнічує здатність гібереліна індукувати синтез ?-амілази в алейронових шарах зернівок ячменю і усуває затримуючий вплив цитокініна на старіння листя. Ці ефекти АБК ослабляються додатковою обробкою ІОК, сумісним застосуванням гібереліна і цитокініна і цитокініном відповідно. У ряді випадків АБК нейтралізує токсичну дію надоптимальних концентрацій ріст-активуючих речовин.
Разом з дією, що інгібіує, відомі приклади і стимулюючоговпливу АБК на ріст. Абсцизова кислота стимулює розвиток плодів у троянди, подовження гіпокотиля огірка, утворення коренів у стеблових живців плюща і квасолі, причому в двох останніх випадках вона усуває інгібуючий ефект гібереліна на утворення коренів. Істотну роль, мабуть, грає АБК в регуляції дозрівання плодів[6].
Розділ ІV
Механізми дії фітогормонів
Механізм дії фітогормонів в основних рисах і навіть в багатьох молекулярних "деталях" схожий з механізмом дії гормонів тваринних, хоча значно менш вивчений. Чутливі клітини сприймають гормон завдяки специфічним рецепторам, розташованим головним чином на плазматичній мембрані. Після взаємодії з гормоном рецептори міняють свою конформацію (просторову форму) і тим або іншим способом передають сигнал всередину клітини. Як і у тварин, передавачами сигналу (вторинними посередниками) у рослин можуть служити каскади протеїнкіназ , протеїнфосфатаз, фосфоінозит, диацилгліцерин, фосфатидні і жирні кислоти, кальцій, циклічні нуклеотиди, оксид азоту, перекис водню. Гормональний сигнал, проходячи по певному шляху аж до ефекторних структур, звичайно посилюється у багато разів. Кінцевою мішенню фітогормонів в клітині є гени, причому, залежно від типу фітогормона і типу тканини, активується або репресується той або інший набір чутливих (компетентних) генів. При дії фітогормонів на гени-мішені відбувається утворення або, навпаки, зникнення відповідних ферментів. Хоча компетентні гени складають малу частку від загальної кількості активних генів, зміни їх активності звичайно достатньо для включення або виключення метаболічної програми, контрольованої фітогормоном[3].
ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ
Отже зі всього вище сказаного можна зробити висновок що дослідження , які ведуться в цій галузі і практичне використання фітогормонів є досить перспетивними.Також регулятори росту рослин можна переводити в полімерну форму і застосовувати ці фітоактивні полімери в різноманітних галузях сільського господарства.
Фітоактивні полімери можуть бути основою нових препаратів для рослинництва, володіючих унікальним комплексом властивостей. Перевід в полімерну форму дозволяє додати РРР розчинність у воді, розширити область стимулюючих доз і концентрацій, що дозволяє понизити можливість інгібування або навіть гербіцидної дії при тому, що передозував. Важливою перевагою цих сполук є їх макромолекулярна природа, що забезпечує добру адсорбцію при нанесенні на біологічний об'єкт і високу адгезію. Тому в препарати на основі полімерів не вимагається вводити спеціальні ліганди.
Фактично фітоактивні полімери самі є готовими препаратами, придатними для використання практично всіма відомими методами: обприскуванням проростків і рослин, замочуванням живців перед вкоріненням і щепленням, замочуванням насіння, введенням в введенням в середовища культивацій в біотехнологічних процесах, що використовують культури рослинних клітин. При цьому витрати препаратів дуже малі.
З використанням полімерних похідних добре відомих регуляторів висока ефективність досягається при обробці насіння і живців при дозах декілька грамів на 1 гектар, а при нанесенні препаратів обприскуванням рослин - декількох десятків грамів на гектар. Зокрема, цікавим представляється нанесення фітоактивних полімерів на насіння. Можна сказати, що в цьому випадку створюється посівний фонд з новими якостями.
Проведені в багатьох наукових колективах випробування показали, що фітоактивні полімери можуть стати основою високоефективних антистресових препаратів, препаратів, поліпшуючих плодоношення, що підвищують стійкість рослин до захворювань і поліпшуючих вкорінення і щеплення живців. Зараз вивчення цих нових препаратів для рослинництва інтенсивно продовжується в багатьох країнах[7].
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ :
1. Дерфлинг К. Гормоны растений: Пер. с нем. М., 1985.
2. Гудвин Т., Мерсер Э. Введение в биохимию растений: Пер. с англ. М., 1986. Т. 2.
3. Кулаева О.Н. Как регулируется жизнь растений // Соросовский Образовательный Журнал. 1995. № 1. С. 20-27.
4. Никелл Л. Дж. Регуляторы роста растений: Пер. с англ. М., 1984.
5. Муромцев Г. С. и др. Основы химической регуляции роста и продуктивности растений. М., 1987.
6. Полевой В. В. Фитогормоны. Л., 1982.
7. Штильман М.И., Тсатсакис А.М., Влахос И. и др. // Физиология растений. 1997. Т. 44, № 6. С. 861-864.
8. Davies P. J. (ed.). Plant Hormones. Kluwer (The Netherlands), 1995.
Loading...

 
 

Цікаве