WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБіологія, Зоологія, Аграрна наука → Використання агровиробничого потенціалу земель та забезпечення сталого розвитку агроекосистем - Реферат

Використання агровиробничого потенціалу земель та забезпечення сталого розвитку агроекосистем - Реферат

вчених, потрібно збільшити площу луків мінімум у 2,7, а лісів у 1,8 рази. Після цього зораність земель становитиме 56,8% сільськогосподарських угідь, що є найвищим показником у Європі і в три раза вищим, ніж у США. Це забезпечує охорону ґрунтів та збереження їх для майбутніх поколінь. Родючість відтворюється за рахунок багаторічних бобових трав, які сприяють відтворенню 500-750 кг/га гумусу, що еквівалентне 20-30 т/га гною. Крім того, при цьому фіксується близько 1,5 млн. т азоту.
1.64. Використання земельного фонду України (Сайко В.Ф, 2000.)
При переведенні ріллі у природні кормові угіддя, насамперед, поліпшуються економічні показники використання малопродуктивних земель, на яких недоцільно вирощувати сільськогосподарські культури. Наприклад, кожний третій гектар ріллі в Україні має низький вміст фосфору й калію, рілля на схилах 3? і більше займає майже 4 млн. га. На схилах різної крутості у Вінницькій області вона розміщена 513 тис. га, Одеській - 504, Хмельницькій - 497, Харківській - 349, Львівській - 276 тис. га. Проте її співвідношення із загальною площею в різних районах неоднакове. Так, у Богуславському районі Київської області, Канівському Черкаської, Березівському Одеської, Гайсинському Вінницької та інших необхідно вилучити з обробітку не кожен третій гектар ріллі, а значно більше. У деяких районах схили крутизною 7? і більше будуть зайняті виноградниками та садами.
Переводити ріллю в природні кормові угіддя доцільно одночасно із здійсненням земельної реформи. Перед цим треба визначитися з використанням різних угідь за призначенням і закріпити це правовими актами. При створенні природних кормових угідь слід максимально наблизити їх до тваринництва. Це сприятиме збільшенню у структурі кормів питомої ваги пасовищного корму, який нині ледь перевищує 5%, а в Київській області становить лише 2,7%, та задоволенню половини потреби великої рогатої худоби у протеїні. Випасання худоби протягом 5-6 місяців пасовищного періоду на бобово-злакових сумішках забезпечить без витрачання концентрованих кормів виробництво щонайменше 4 млн. т яловичини або понад 15 млн. т молока, зекономить 5-6 млн. т зерна.
Розширення площ природних кормових угідь допоможе зберегти поголів'я худоби, сприятиме його оздоровленню, поліпшенню якості тваринницької продукції й підвищенню рентабельності галузі. Крім того, це дасть можливість створювати ефективні селянські та фермерські господарства практично без інвестицій держави.
За статистичними даними у розвинутих країнах світу площа лукопасовищних угідь становить 3,13 млрд. га, або в два раза перевищує площу орних земель. В Україні, навпаки, майже у п'ять разів ріллі більше ніж лукопасовищних угідь. На душу населення їх припадає в світі 0,83 га, в тому числі в економічно розвинутих країнах - 1,22, у тих, що розвиваються, - 0,75, а в Україні - 0,14 га, або в шість разів менше від середнього показника.
У розвинутих країнах Європи (Англія, Німеччина, Італія) рілля займає 26,6 млн. га при населенні 196,8 млн. чоловік. Ці держави не лише задовольняють внутрішні потреби в продуктах харчування і сировині для промисловості, але й експортують таку сільськогосподарську продукцію, яку виробляє Україна на 34,3 млн. га ріллі при 49,9 млн. населення. Збільшення виробництва конкурентоспроможної продукції рослинництва можливе тільки на основі відтворення родючості ґрунтів та підвищення культури землеробства, при раціональному використанні місцевих грунтово-кліматичних ресурсів і вирощуванні сільськогосподарських культур за прогресивними технологіями.
Теорія розширеного відтворення родючості ґрунтів в Україні передбачає відновлення втраченого гумусу удобренням не рослин, а ґрунту. Згідно з методологією спочатку необхідно забезпечити родючість ґрунту, а потім використовувати його для вирощування сільськогосподарських культур. Теоретично відновити таким способом втрачений гумус можна, але економічно невигідно. Доцільніше запобігти втратам гумусу й сприяти відтворенню родючості ґрунтів, підвищуючи в них вміст поживних речовин, передусім фосфору і кальцію.
Відбуваються концентрація енергії, насичення ґрунтів органічною речовиною, підвищення їхньої біологічної активності та поліпшення водно-фізичних параметрів за рахунок утилізації на місці післяжнивних решток і висіву сидеральних культур. У дослідах Інституту землеробства УААН гичка кормових буряків зумовлювала приріст урожаю ячменю 9 ц/га.
Інтенсифікація землеробства сприяла понаднормативній розораності ландшафтів. Директивні завдання на розширення площі ріллі виконувалися розорюванням схилових земель, трансформацією малопродуктивних угідь та природоохоронних ландшафтів. Ці негативні тенденції у використанні земельних ресурсів поглиблювалися волюнтаризмом у розвитку й розміщенні продуктивних сил. Перекоси у структурі фінансування природно-господарського комплексу спричинили появу багатьох складних еколого-економічних проблем у землекористуванні, знецінили принцип адаптивного соціально-економічного розвитку регіонів.
Отже, через відсутність коштів і матеріально-технічних ресурсів, які в значних обсягах відволікалися на однобокі гідромеліорації протягом багатьох років, екстенсивний знос продуктивних ґрунтів не компенсувалося відповідними заходами щодо відтворення родючості та екологічних функцій ґрунтового покриву. При цьому основним регулятором обсягів виробництва має бути обсяг платоспроможного попиту населення з урахуванням потреб у промисловій сировині й можливостей щодо експорту продукції.
На основі встановлених Інститутом землеробства та Інститутом ґрунтознавства і агрохімії УААН потенціалів природної й ефективної родючості ґрунтів на макрозональному рівні запропоновано спеціалізацію сільськогосподарського виробництва відповідно до сучасних умов, визначено сім основних зон розміщення найпродуктивніших за врожайністю культур з урахуванням грунтово-кліматичних умов їх вирощування.
Безперечно, проблема оптимізації територіального розміщення конкурентоспроможного виробництва сільськогосподарської продукції по природно-економічних зонах потребує постійного уточнення залежно від ринкової кон'юнктури. При цьому важливим також є належне використання розроблених орієнтовних зональних нормативів структури посівних площ основних груп культур, що дає змогу освоїти біологічні принципи при організації польових, кормових, ґрунтозахисних, овочевих та інших сівозмін із високим ступенем використання біокліматичного потенціалу і реалізувати ідею екологічної раціоналізації землеробства. Основа зазначеної роботи - науково обґрунтоване землевпорядкування як важлива складова земельних відносин є дійовим механізмом в організації землі як засобу виробництва і відповідною мірою регулює суспільні відносини щодо володіння, користування й розпорядження землею.
Наявність у державі понад 5 млн. га деградованих та малопродуктивних орних земель, використання яких завдає збитків усередньому 27 грн./га, викликає необхідність широкомасштабного здійснення землевпорядних робіт із консервації, регенерації
Loading...

 
 

Цікаве