WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБіологія, Зоологія, Аграрна наука → Калина звичайна - Viburnum opulus - Реферат

Калина звичайна - Viburnum opulus - Реферат

площах.
У перші 3-4 роки плантації обліпихивимагають ретельного догляду, оскільки рослини гинуть при затіненні високими травами і сільськогосподарськими культурами, а також при сильному задернінні.
Ревінь тангутський - Rheum palmatum L. var. tanguticum Maxim.
Хто з нас не купував ранньою весною соковиті червонуваті стебла ревеню. Але, напевне, мало кому відома історія цієї непримітної рослини. У Китаї з лікувальною метою її застосовували ще в 2700 р. до н. е. В Європі дізналися про ревінь завдяки арабським лікарям, але першим європейцем, який описав збирання цієї рослини, був славетний мандрівник Марко Поло (XIII ст.).
Китай почав торгувати ревенем з Росією у XVI ст. В 1873 р. відомий російський мандрівник і дослідник М. М. Пржевальський також спостерігав збирання ревеню. Він підтвердив розповідь М. Поло і привіз насіння. З цього насіння в ботанічному саду у Петербурзі і зібрали перший урожай в Росії і Східній Європі.
Ревінь - багаторічна трав'яниста рослина з родини гречкових (Polygonaceae). Кореневище коротке, товсте, від нього відходять великі веретеноподібні корені. Стебло пряме, товсте, всередині порожнисте, заввишки до 2,5 м, діаметр 4-5 см. Листки прикореневі, дуже великі, довгочерешкові, утворюють розетку. Черешки до 30 см завдовжки, товсті, округлі, листкові пластинки долоне-подібно-п'яти, семилопатеві, глибоконадрізані, завдовжки до 1 м з черешком. Стеблові листки чергові і охоплюють стебло сухими піхвами, значно дрібніші за прикореневі. Прикореневі листки розвиваються поступово і аж до осені. Квітки мають просту рожеву або білу оцвітину; вони зібрані в прямостоячі волоті, розміщені на кінці стебла або в пазухах верхніх листків. Плоди - червоно-бурі-тригранні сім'янки, ребра яких перетворені на крила.
У дикому стані зустрічається в гірських районах Ті-бету, Південної Монголії і Північного Китаю. В нашій країні почали культивувати в Сибіру ще в XVIII ст. На Україні - після Великої Жовтневої соціалістичної рево-люції (Київська область). .
Ревінь містить антра- і таноглікозиди, які зумовлюють його лікувальну дію.
Препарати з ревеню (порошок, таблетки, спиртова настойка, сухий екстракт) використовують як в'яжучий і протизапальний засіб. Малі дози (0,05-0,2 г) ревеню підвищують апетит, регулюють діяльність шлунка, особливо рекомендується при катарі останнього. Великі дози (0,5- 1 г) викликають посилення перистальтики кишечника, в результаті чого через 8-10 год після прийому проявляється проносна дія.
Ревінь - вологолюбна і морозостійка рослина. Насін-o ня його починає проростати при температурі 2 °С. Оптимальна температура для проростання - 25-ЗО °С. Молоді сходи і відростаючі після зими рослини витримують заморозки до -5 °С. Кількарічні кореневища на зиму можна не вкривати.
Щоб одержати міцну і розгалужену кореневу систему, яка є основною лікарською сировиною, ділянку орють на глибину 25-ЗО см. Насіння можна висівати як рано навесні, так і влітку або під зиму. Кращі результати дають весняні посіви. Насіння висівають у рядки з міжряддями 60-70 см. Норма висіву - 8 кт/га. У перший рік ревінь росте повільно, утворюючи розетку з 5-7 листків. У наступні роки ріст прискорюється. Дуже чутливий до вологи: при нестачі погано росте, при надлишку гниють корені.
Сходи після сівби з'являються на 10-15-й день. Грунт під ними зразу ж розпушують, бур'яни видаляють. Наступний догляд - розпушення на глибину 4-6 см. Посіви другого і третього років вегетації рано навесні очищають від минулорічних відмерлих стебел й листків, після чого під-живлюють та культивують на глибину 6-8 см.
У кінці другого року листя добре розростається і рядки змикаються. У рослин третього і четвертого років це відбувається через місяць після відновлення росту. Щоб збільшити масу коренів, з стебел видаляють усі суцвіття. Потрібно також вести боротьбу з шкідниками.
Корені ревеню заготовляють восени на 4-5-й рік культивування, їх викопують лопатами, швидко промивають холодною водою і ріжуть на шматки до 10 см-завдовжки (великі корені - ще вздовж). Після 10-15-денного пров'ялювання їх досушують у сушарках при температурі 40 °С або в хорошу погоду на повітрі.
Малина - Rubus idaeus L.
Ця рослина входила в меню людини ще в сивій давнині. Давні греки і римляни цінували її за лікарські властивості. Вони ж застосовували малину як лікувальний засіб при укусах гадюк.
Це - кущ з родини розових (Rosaceae), 1 -1,5 м заввишки, з річними вегетуючими пагонами і здерев'янілими дворічними стеблами, які утворюють квітконосні пагони. Однорічні - сизуваті, прямі, вкриті тонкими коричнево-червоними шипами. Листки чергові, трійчасті або непарноперисті з 3-5 (7) листочками. Середній листочок на довгому черешку, бічні сидячі. Квітки зібрані в щиткоподіб-но-волотисте суцвіття в малоквіткових пазушних китицях. Плід - збірна червона або жовта соковита кістянка.
Росте в підліску змішаних та рідколистяних лісів, на галявинах, вирубах, часто утворює суцільні зарості. На Україні поширена в північній частині Лісостепу, в Карпатах, на Поліссі. Широко культивується.
Плоди мають високі смакові, харчові і дієтичні властивості. В них містяться цукри (4-11 %), яблучна, лимонна, саліцилова (1-2 %) кислоти, вітаміни С (10- -40 мг%), А і В, ефірна олія; в насінні - жирна олія (20 %).
Плоди малини вживають свіжими. З них готують варення, желе, мармелад, пастилу, соки. З молодих листків (вони містять 250 мг% вітаміну С) виготовляють замінник чаю.
У медичній практиці плоди малини використовують при простудних захворюваннях як потогінне. З них готують також сиропи, які поліпшують смакові якості інших ліків, особливо дітям.
Розмножується насінням і вегетативне. Росте швидко. Не терпить затінення.
Ягоди малини дуже ніжні, легко мнуться, тому їх слід збирати в суху погоду в плетені кошики, в яких і транспортують до місця переробки чи споживання. Ягоди можна сушити при температурі 50-60 °С. Дуже корисно прив'ялювати їх на сонці, розстеливши тонким шаром на тканині.
Звіробій звичайний - Hypericum perforatum L.
Звіробій. Невже ця рослина причетна до смерті звірів? На таке запитання є два варіанти відповіді. За першим, назва є перекрученою з мови далеких кочових племен, які в минулому вторгалися на наші землі, їхньою мовою ця рослина називалася "джерамбай", що означає
"зцілитель ран". За другим варіантом, грізну слов'янську назву рослині дали тому, що, відповідно до спостережень наших предків, тварини, з'ївши її, могли захворіти. Тоді в них на голові, вухах, навколо рота і очей з'являлася припухлість, яка при сильному отруєнні переходила у виразки. Тварини відчували сильний свербіж, від чого кидалися на землю, кусали себе, наносячи рани, що тяжко загоювалися. Для людини звіробій не становить ніякої небезпеки.
Із стародавніх часів використовувався єгиптянами. У середні віки був сировиною для виготовлення рицарських напоїв. Нещодавно знайдено акти початку XVII ст. про
Loading...

 
 

Цікаве