WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБіологія, Зоологія, Аграрна наука → Сучасна номенклатура та класифікація мікроорганізмів - Реферат

Сучасна номенклатура та класифікація мікроорганізмів - Реферат

найважливіших функціях клітини. Немає сумніву в тому, що виникнення ДНК у процесі походження життя було дуже важливим фактором диференціації і становлення нових видів. У структурі ДНК спадкова інформація не тільки найкраще зберігається, а й завдяки реплікації передається від покоління до покоління.
Аналіз численних даних про нуклеотидний склад ДНК, одержаних А.М.Білозерським (1957) та іншими вченими, наочно показав, що він пов'язаний з належністюорганізму до тієї чи іншої систематичної групи. Відомо, що генетична інформація "записана" в молекулі ДНК у вигляді різних поєднань трьох із чотирьох азотистих основ. Згідно з законами генетичного кодування, різна інформація не може бути записана однаково, а тому організми з неоднаковим нуклеотидним складом будуть різними. Якщо нуклеотидний склад двох організмів однаковий, то можлива як подібність, так і відмінність цих організмів, оскільки генетичне кодування грунтується не тільки на визначеному вмісті основ в одиниці кодування (триплеті), а й на їхньому взаєморозташуванні.
ДНК кожного виду бактерій має характерний середній вміст гуа-нін-цитозину, і цю величину можна розглядати як одну із важливих специфічних ознак виду. Середній нуклеотидний склад ДНК - ознака, що має надзвичайно важливе таксономічне значення для прокаріотів, оскільки для усієї групи загалом характерна зміна цієї величини в широких межах. На думку І. М. Блохіної та інших (1976), дані про склад сумарної ДНК нині можуть широко використовуватися для встановлення і з'ясування таксономічного положення багатьох бактеріальних родів і видів. У літературі є дані про те, що визначення нуклеотидного складу ДНК часто буває достатнім для уточнення діагнозу захворювання.
Якщо один з істотних критеріїв геносистематики - нуклеотидний склад ДНК - певною мірою допоміг упорядкувати класифікацію деяких таксономічних груп мікробів, то ще більші надії покладають на метод молекулярної гібридизації ДНК. Цей метод оцінки генетичної подібності організмів дає змогу кількісно порівнювати ступінь гомологічності ДНК організмів. Він ґрунтується на здатності денатурованої ДНК за певних умов ренатуруватися, тобто з'єднуватися з комплементарною ниткою і утворювати дволан-цюгову молекулу. Для цього виділену з організму одного виду ДНК денатурують і фіксують в будь-якому носії, наприклад у гелі. З організму іншого виду виготовляють мічену ДНК, піддають її денатурації і деградації на дрібні фрагменти, а після цього створюють необхідні умови для реасоціації з ДНК, закріпленою в носії. Кількість дволан-цюгової ДНК, що утворилася внаслідок взаємодії одноланцюгових ДНК із різних організмів, є показником подібності цих організмів. Це можна легко визначити за радіоактивною міткою або оптичним методом після видалення незакріплених фрагментів, які не прореагували.
В арсеналі геносистематики є й інші методи та підходи до вивчення генного матеріалу мікроорганізмів і макроорганізмів (метод визначення величини геному на основі даних про кінетику реасоціації фрагментів ДНК, метод термічного фракціонування за нуклеотидним складом, використання визначення послідовності 16 SpPHK як філогенетичних маркерів та ін.). Усі ці методи доповнюють один одного і можуть спільно використовуватися в класифікації бактерій. Однак ще не зовсім з'ясовано можливості конкретного їх застосування з таксономічними цілями.
Значення даних про будову нуклеїнових кислот для систематики бактерій є важливим, оскільки про подібність і відмінність мікроорганізмів роблять висновок, порівнюючи склад і структуру їхніх геномів. Проте, як показали досліди, використання ступеня подібності геномів з метою встановлення філогенетичних зв'язків між групами бактерій може бути тільки одним із тестів, поряд із сукупністю морфологічних, цитологічних, фізіолого-біохімічних та імунологічних ознак.
Зіставлення інформації про генетичний апарат з фенотиповою характеристикою для низки бактеріальних форм показало, що не завжди між ними спостерігається відповідність, тобто подібність фе-нотипів організмів не завжди корелює з подібністю в будові і го-мологічністю їхньої ДНК. Отже, все це свідчить про необхідність використання найбільш істотних критеріїв, зокрема й тих, які характеризують будову геному не ізольовано, а в комплексі з іншими властивостями організмів.
Мікробіологія ще не нагромадила такої кількості даних, які б дозволили побудувати філогенетичну систему, подібну до системи рослинних і тваринних організмів. Сучасні систематики бактерій, по суті, є штучними. Вони головним чином відіграють роль визначників або діагностичних ключів, які використовуються в практиці для якнайшвидшого визначення (ідентифікації) того чи іншого виду бактерій. Саме цей принцип покладено в основу всіх визначників американського вченого-мікробіолога Д. X. Бергі (1860-1937).
Перше видання визначника бактерій Бергі вийшло в світ у 1923 р. Нове, дев'яте, видання систематики бактерій "Bergey's Manual of Systematic Bacteriology" (в 4-х томах), у підготовці якого брало участь Американське товариство мікробіологів спільно з найавторитетнішими вченими із 14 країн світу, було видано у 1984-1989 pp. У ньому більш детально і повно подано відомості про мікроорганізми, їх нумеричну таксономію, методи генетичного, серологічного і хемо-таксономічного досліджень більшості різних видів бактерій. Викладено основи номенклатури бактерій та принципи ідентифікації їх, наведено екологічну характеристику прокаріотів тощо.
Визначник бактерій Бергі здобув міжнародне визнання. У ньому всі виявлені бактерії віднесено до царства Procaryotae, яке поділено на 33 групи. У цій фундаментальній праці запропонована також схема поділу царства Prokaryotae на інші таксони - відділи, класи тощо.
Поділ на відділи ґрунтується з огляду на наявність і будову клітинної стінки прокаріотних організмів. Коротка характеристика поділу царства Procaryotae на відділи і класи за визначником бактерій Д. Бергі (1984) має такий вигляд.
Відділ І. Gracilicutes* (грацилікути). До цього відділу належать грамнегативні прокаріоти різних форм. Вони бувають рухомими й нерухомими, ендоспор не утворюють, розмножуються шляхом поділу, а деякі - брунькуванням. Серед них є аероби і анаероби, фототрофи, хемотрофи, сапрофіти і паразити. Широко поширені в ґрунтах, водоймах, а також в живих організмах. Відділ поділений на три класи: скотобактерії (Scotobacteria), фотосинтезуючі організми (Anoxyphotobacteria та Oxyphotobacteria).
Відділ II. Firmicutes (фірмікутні грампозитивні прокаріоти). В цьому відділі
Loading...

 
 

Цікаве