WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБіологія, Зоологія, Аграрна наука → Дигенетичні і моногенетичні трематоди (смоктальні черви). Особливість життєдіяльності стьожкових червів. Представники. Ціп’як - Реферат

Дигенетичні і моногенетичні трематоди (смоктальні черви). Особливість життєдіяльності стьожкових червів. Представники. Ціп’як - Реферат


Реферат
на тему:
Дигенетичні і моногенетичні трематоди (смоктальні черви). Особливість життєдіяльності стьожкових червів.
Представники. Ціп'як
ПЛАН
1. Клас Сисуни (смоктальні черви), або Трематоди
2. Клас Стьожкові черви: особливість життєдіяльності. Представник - ціп'як
Список використаної літератури
1. Клас Сисуни (смоктальні черви), або Трематоди
До класу належить близько 4000 видів; усі вони є паразитами внутрішніх органів хребетних та безхребетних тварин. Зовнішнім виглядом і будовою сисуни нагадують війчастих червів, а відмінності їх пов'язані в основному з паразитичним способом життя. Сисунам властиві складні життєві цикли. Тіло їхнє плоске, листкоподібне, як правило, завдовжки 0,3-5 см. В тілі хазяїна вони утримуються присосками - ротовим та черевним. Ротовий присосок оточує рот, що знаходиться на передньому кінці тіла. Сисуни живляться тканинами хазяїна, які вони проковтують за допомогою м'язистої глотки. Стінку тіла становить шкірном'язовий мішок, до якого входять тегумент і непосмуговані м'язи, між ними розміщена базальна мембрана. Тегумент утворений шаром клітин, що злилися між собою (синцитій). М'язи мають поздовжні, кільцеві та діагональні волокна.
Ротовий отвір травної системи веде до мускулистої глотки, що являє собою сильний сисний апарат. Глотка переходить у стравохід, розгалужені кишки, які закінчуються сліпо.
Майже всі сисуни - гермафродити. Складні життєві цикли сисунів пов'язані з проходженням низки стадій розвитку. На цих стадіях здійснюється статеве розмноження як із заплідненням, так і без нього, тобто партеногенетично, що забезпечує величезну кількість потомків, яка необхідна для підтримання існування виду.
Печінковий сисун - паразит великої та дрібної рогатої худоби, коней, свиней, іноді він зустрічається і в людини. Проміжний хазяїн - ставковик малий. Живе сисун у жовчних протоках печінки і часто призводить до їх закупорення, що супроводжується високою температурою, сильним болем, жовтухою.
Яйце сисуна починає розвиватися при потраплянні у воду, де з нього виходить вкрита війками личинка (мірацидій). У тілі личинки є особливі зародкові клітини, здатні до партеногенетичного розмноження. Личинка активно занурюється в тіло ставковика і проникає в печінку хазяїна. Тут личинка перетворюється на другу личинкову стадію (спороцисту). В ній відбувається подальший розвиток зародкових клітин, що утворилися ще в мірацидії. З них партеногенетичним шляхом утворюється наступна личинкова генерація (редп). Спороциста розривається, і редії самостійно паразитують у тілі хазяїна. Всередині редій утворюється (партеногенетично) нова генерація редій, або наступне покоління личинок - церкарії. Церкарій залишає молюска і активно пересувається у воді за допомогою хвоста. Потім він прикріплюється до будьякого предмета, наприклад стебла рослини, і вкривається оболонкою (інцистується). Якщо така личинка (адолескарій) потрапить з водою чи травою в кишки тварини, яка є основним хазяїном сисуна, то її оболонка розчиняється і паразит проникає в печінку, де досягає статевозрілого стану.
Котяча двоустка - досить поширений паразит людини і ссавців (собак, котів та ін.). Паразитує в печінці. Спричинює хворобу, яка може мати летальний наслідок. В життєвому пиклі змінює двох проміжних хазяїнів - прісноводних черевоногих молюсків та коропових риб. Основний хазяїн вражається при поїданні сирої риби.
Заходи боротьби і профілактики. З метою швидшого викорінення цієї хвороби слід виявляти й лікувати хворих людей з обов'язковим знезаражуванням фекалій, не використовувати м'ясо, яке не пройшло ветеринарносанітарного контролю, піддавати термічній обробці м'ясо, призначене для вживання, і проводити санітарнопросвітницьку роботу серед населення.
2. Клас Стьожкові черви: особливість життєдіяльності.
Представник - ціп'як
Усі стьожкові черви (цестоди) ведуть паразитичний спосіб життя. В статевозрілому стані вони живуть у кишках хребетних тварин і людини, а в личинковому - в різних органах і тканинах як безхребетних, так і хребетних тварин. Нині їх відомо близько 3500 видів. Форма тіла цих паразитів нагадує стьожку. Розмір дорослих паразитів коливається від 1 мм до 10 м і більше. Найчастіше тіло стьожкових червів складається з голівки, шийки і члеників. На голівці знаходяться органи прикріплення: присоски, присмоктувальні щілини й гачки. Членики утворюються на задньому кінці шийки. У одних цестод їх буває мало (3-4 членики в ехінокока), а в інших багато (40 тис. і більше у стьожака широкого). Стьожкові черви всмоктують поживні речовини всією поверхнею тіла, тобто травлення у них внутрішньоклітинне. Виділення здійснюється видільними трубками, головні стовбури яких розміщуються по боках тіла. Нервова система має таку саму будову, як і в інших класів плоских червів.
Статева система у цестод гермафродитна. В члениках, розміщених ближче до шийки, ще немає статевої системи. Згодом з'являються чоловічі статеві органи, а потім і жіночі. Яйця дозрівають у задніх члениках, які активно виповзають або пасивно викидаються в зовнішнє середовище з фекаліями основного хазяїна.
Ціп'як бичачий (неозброєний). Дорослий паразит у стьожковій стадії живе в тонкій кишці людини, а личинки його живуть у різних органах великої рогатої худоби. Хазяїна, в тілі якого розвиваються личинкові стадії, прийнято називати проміжним, а в тілі якого паразит досягає статевої зрілості - основним. Отже, для ціп'яка неозброєного проміжний хазяїн - велика рогата худоба, а основний - людина.
Тіло ціп'яка (стробіла) завдовжки 4-12м складається з маленької голівки з чотирма присосками, короткої шийки і великої кількості (близько 1000) члеників (проглотид).
Особливості будови ціп'яків тісно пов'язані з необхідністю пристосування до паразитичного способу життя. Травної системи у них немає зовсім. Живляться паразити поживними речовинами, що містяться в кишках, всмоктуючи їх усією поверхнею тіла. Тіло їх вкрите типовим шкірном'язовим мішком, однак покриви (тегумент) здатні одночасно протидіяти перетравлювальній дії травних соків і всмоктувати продукти з порожнини кишок людини. Органів чуття немає. Пристосуванням до паразитичного способу життя є добре розвинена статева система і гермафродитизм, а також надзвичайна плодючість (у кожному членику бичачого ціп'яка знаходиться до 175 тис. яєць, за добу з організму їх виводиться близько 5 млн). Членики здатні самостійно виповзати через анальний отвір, а також, вийшовши з фекальними масами назовні, розповзатися по землі й траві, збільшуючи тим самим можливість зараження. Велика рогата худоба заражається, проковтуючи членики або яйця.
У кишках тварин з яєць виходять личинки з шістьма гачками, за допомогою яких вони проникають у кровоносні капіляри і кров'ю розносяться по всьому тілу тварини. Більша частина їх осідає в міжм'язовій сполучній тканині, язиці, жувальних м'язах, серцевому м'язі, де вони перетворюються на фіну, або цистицерк. Фіна - пухирецьзавбільшки з горошину, всередині якого міститься голівка ціп'яка з шийкою.
Зараження людей бичачим ціп'яком відбувається під час використання в їжу недостатньо термічне обробленого м'яса, в'яленої або солоної враженої яловичини (особливо телятини). Перший час після зараження хвороба може протікати без будьяких видимих проявів. Проте потім у хворих з'являються розлади травлення, загальна слабкість, недокрів'я, головний біль, дратівливість, порушується сон, знижується працездатність тощо.
Ще одним поширеним паразитом людини є стьожак широкий. Крім людини він паразитує в організмі собак, котів, лисиць тощо. Довжина цього паразита сягає 25 метрів. Зараження відбувається під час споживання недостатньо просмаженої або просоленої риби та ікри. Риба вражається при поїданні першого проміжного хазяїна - рачкациклопа з личинками паразита.
На відміну від попередніх видів стьожкових червів, у життєвому циклі ехінокока людина виступає як проміжний хазяїн. Остаточним хазяїном для цього паразита є хижі тварини: собаки, вовки, лисиці тощо. Людина вражається ехінококом у разі необережного поводження з собакою, у якого на шерсті можуть залишатися яйця паразита. Потрапивши у кишки людини, личинки переходять до різних органів людини і утворюють фіни, які поступово збільшуються в розмірах. Фіна може розмножуватися, тисне на органи. Позбутися цього можна лише хірургічним шляхом.
Список використаної літератури:
1. Біологія: Навч. посіб. / А. О. Слюсарєв, О. В. Самсонов, В.М.Мухін та ін.; За ред. та пер. з рос. В. О. Мотузного. - 3тє вид., випр. і допов. - К.: Вища шк., 2002. - 622 с.: іл.
2. Основи зоології / За ред. Верємєєва С.І. - К., 2000.
Loading...

 
 

Цікаве