WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБіологія, Зоологія, Аграрна наука → Функціональні основи життєдіяльності організму людини - Реферат

Функціональні основи життєдіяльності організму людини - Реферат

особини специфічний і зумовлений її генотипом.
Регуляторні гомеостатичні механізми функціонуютьна рівні клітин, органів, організмів і популяцій. Живі організми являють собою відкриті системи, які мають багато зв'язків з навколишнім середовищем. Ці зв'язки здійснюються через нервову, травну, дихальну, видільну системи.
У процесі обміну речовин з їжею, водою, при газообміні у організм із навколишнього середовища надходять різноманітні хімічні сполуки. У організмі ці сполуки змінюються і перетворюються, зрештою уподібнюються до хімічного складу організму і входять у його морфологічні структури, але не залишаються постійно. Через певний період засвоєні речовини піддаються руйнуванню, вивільняючи нагромаджену у них енергію, а продукти розпаду видаляються у зовнішнє середовище. При цьому зруйновану молекулу замінює нова, не порушуючи цілісності структурних компонентів організму.
Організми знаходяться в умовах безперервно змінюваного середовища, на них часто діють несприятливі фактори, але, незважаючи на це, основні фізіологічні показники продовжують перебувати у певних параметрах і організм підтримує стійкий стан здоров'я протягом тривалого часу. Зміни навколишнього середовища викликають прямо чи опосередковано якісь зміни у функціях організму, проте ці відхилення відбуваються порівняно у вузьких межах завдяки процесам саморегуляції, а потім відновлюються до початкового стану. Таким чином, поняття гомеостазу не пов'язане із стабільністю процесів. У відповідь на дію зовнішніх факторів відбуваються деякі зміни фізіологічних показників, а включення регуляторних систем забезпечує підтримання сталості внутрішнього середовища являє собою властивість, яка виробилась у процесі еволюції і закріплена спадково.
Імунні механізми гомеостазу. Імунна система ссавців і людини. Властивість імунного захисту виникла у процесі еволюції як функція живої системи, яка забезпечує збереження біологічної індивідуальності, збереження біологічної індивідуальності, збереження гомеостазу (лат. immunitas - звільнення, свобода).
В організмі хребетних імунна система анатомічно не складає єдиного цілого, вона розташовується окремими скупченнями: тимус (вилочкова залоза), лімфатичні вузли, селезінка, кістковий мозок. зв'язок між ними підтримується через систему кровообігу. У кістковому мозку містяться стовбурні клітини, здатні до міграції; за виразом імунолога Р. Б. Петрова (1981), вони є своєрідним "насінним матеріалом" для всіх лімфоїдних тканин, тому кістковий мозок можна вважати одним із центральних органів імунної системи.
Порушення гомеостазу, які пов'язані з дефектами імунної системи. У клініці відомі захворювання, які пов'язані з природженими дефектами імунної системи. Наприклад, при недостатності розвитку тимуса немає Т-лімфоцитів, порушений трансплантаційний і протипухлинний імунітет. При недостатності розвитку В-системи тимоцити збережені, але у крові відсутні гамма-глобуліни, організм не продукує антитіл.
У нормі імунна система не продукує антитіл проти власних тканинних білків. Існує ряд хвороб, які розглядають як наслідок спотворення імунної реакції - так звані аутоімунні хвороби. Наприклад, множинний склероз - дуже небезпечна хвороба, при якій розвиваються аутоімунні реакції, що спрямовані проти тканин центральної нервової системи.
У 1981 р. була виявлена нова хвороба - синдром набутого імунного дефіциту (СНІД). Вірус, який викликає це захворювання, був відкритий Р. Галло (США) і Д. Монтан'є (Франція) у 1983 р.
Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ -1) відноситься до групи ретровірусів (РНК-вмісних вірусів). Вірусна РНК, потрапляючи у клітину-мішень, за допомогою фермента зворотної транскриптази трансформується у ДНК. Клітинами-мішенями є Т-лімфоцити, найважливіші компоненти імунної системи. При наступних поділах вражених Т-лімфоцитів буде відтворюватися і вірусна ДНК. Таке приховане носійство у одних людей швидко переходить у хворобу, а у інших може не проявлятися роками. Причини цього невідомі, але припускають, що це може бути пов'язане із здатністю вірусу мутувати з виникненням більш вірулентних штамів. У 50 % інфікованих СНІД виникає протягом 5 - 10 років.
Носійство вірусу перебігає без будь-яких симптомів і люди, не підозрюючи про це, можуть заражати оточуючих. Вірус передається при переливанні крові та її препаратів, при використанні недостатньо стерилізованих медичних інструментів та голок для ін'єкцій. Основний шлях зараження - статевий. Випадкові статеві стосунки і статеві відхилення є фактором ризику. Якщо носієм вірусу СНІД є жінка, то у випадку вагітності є 50%-на ймовірність, що її дитина заразиться СНІДом.
Подразливість як гомеостатична реакція. Підтримання гомеостазу пов'язане з наявністю у живих організмів такої властивості, як подразливість, тобто здатності організмів відповідати на впливи зовнішнього і внутрішнього середовища певними активними реакціями.
Подразливість - одна із основних властивостей життя. Сприйняття подразнення здійснюється спеціальними утворами - рецепторами. Рецептори - це спеціалізовані сприймаючі структури. Вони звичайно складаються з нервових утворів, які здатні перетворювати енергію зовнішнього подразнення у біоелектричний потенціал - нервовий імпульс.
Здатність клітин і тканин відповідати на подразнення називається збудливістю. Це складна біологічна реакція, яка проявляється у зміні фізичного, фізико-хімічного і функціонального стану клітин.
Органи і структури, в яких в результаті збудження виникають відповідні реакції, називають ефекторами.
У тварин з нервовою системою розвинувся особливий тип відповіді - рефлекси. Рефлекс (лат. reflexus - відбиття) - реакція організму на зовнішнє або внутрішнє подразнення при участі нервової системи. Розрізняють рефлекси безумовні - природжені та умовні, що виробляються у процесі життя.
Матеріалістичне трактування природи рефлекторної діяльності цілісного організму належить І. М. Сєченову (1829 -1905) та І. П. Павлову (1849-1936).
Поведінка як спосіб збереження гомеостазу. Еволюційний аспект поведінки. Поведінка тварин - дуже широке поняття. Воно поєднує велику різноманітність реакцій, які сприяють виживанню організмів і збереженню виду у змінюваних умовах зовнішнього середовища. Найпростішою її формою є різні рухові реакції на зовнішні подразники, більш складні форми поведінки, зв'язані з навчанням, переробленням інформації - вищих інтегративних функцій нервової системи.
Поведінка - це комплекс природжених і набутих реакцій, які сприяють індивідуальній і груповій адаптації до конкретних умов середовища.
Поведінка тварин будується на базі трьох основних компонентів вищої нервової діяльності: інстинкти, навчання (умовно-рефлекторна діяльність), розумова діяльність (у людини).
І н с т и н к т (лат. instinctus - спонука) - сукупність природних поведінкових реакцій, які мають пристосувальний
Loading...

 
 

Цікаве