WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБіологія, Зоологія, Аграрна наука → Поняття валеології - Реферат

Поняття валеології - Реферат

розглядати спробу патологів. С.М.Павленка (м.Ростов) та С.Ф.Олейника (м. Львів) сформулювати положення про механізми здоров'я та способи впливу на них. В 60-ті роки ХХ ст. вони обгрунтували науковий напрям, що отримав назву "санологія". Санологію визначали як "загальне учення про протидію організму захворюванню". Основу протидії складає "саногенез" - динамічний комплекс механізмів пристосування, який виникає під впливом надзвичайного подразника. Фундатори цього напряму стверджували, що механізми саногенезу можна удосконалювати з метою підвищення стійкості організму та підтримки здоров'я в цілому. Слабкою стороною цього напряму було положення про те, що "динамічний комплекс захисно-пристосувальних механізмів формується лише тоді, коли з'являється небезпека захворювання". Цей теоретичний прорахунок майже не згубив всю концепцію саногенезу, а матеріали трьох санологічних конференцій, що проходили у Львові (1967, 1968, 1969), були присвячені ролі захисних механізмів, що починають діяти виключно на етапах передхвороба - хвороба - одужання. Концепціясаногенезу не була поцінована належним чином і забулась майже на 20 років. Тим часом стало очевидним, що механізми саногенезу діють постійно й у здорової людини. Тільки при порушенні рівноваги між силою шкідливого фактора та адаптаційними можливостями організму вони вплітаються в патогенез як протидія механізмам власне пошкодження, сприяючи збереженню гомеостазу та одужанню. Подальший вагомий внесок у розвиток проблем саногенезу зробили представники військової медицини (70-ті роки ХХ ст.), що займалися медичним забезпеченням осіб, які працювали в екстремальних умовах (льотчики, підводники, космонавти, водолази). При цьому перед медиками завжди стояло завдання щодо оцінки "міцності" здоров'я їх підопічних. Саме в цій площині було сформульоване поняття донозологічної діагностики (Р.М.Баєвський, 1973). На жаль, такі дослідження проводились без серйозних методологічних узагальнень. Вперше про здоров'я як конкретну категорію, що має кількісну оцінку за прямими показниками, висловився М.М.Амосов. У книзі "Роздуми про здоров'я" (1978) він запропонував термін "кількість здоров'я", яка може бути визначена через резервні можливості функцій організму. Однак при всій правомірності методологічного підходу до проблеми реалізація його через конкретну методику (оцінка функціональних резервів всіх органів та систем) не є реальною. В той же період з'явилися роботи з проблеми нормології (О.А.Корольков, В.І.Петленко, 1977). Однак "норма" має таке саме відношення до валеології, як "синдром" до патології. Плідно працювали у напрямку вивчення стану організму практично здорової людини співробітники Київського НДІ медичних проблем фізичної культури та спорту МОЗ України (1968 - 1986). Засновником науки про здоров'я людини в сучасному її розумінні справедливо вважають І.І.Брехмана, який працював у Владивостоку. Саме він сформулював методологічні основи збереження та зміцнення здоров'я практично здорових осіб. Під час своїх досліджень ролі адаптогенів, наслідком чого став запропонований ним новий науковий напрям - фармакосанація ("ліки" для здорових), він дійшов висновку про необхідність зміни всієї стратегії охорони здоров'я шляхом вивчення етіології, діагностики якості та кількості здоров'я індивіда. В узагальненому вигляді І.І.Брехман назвав це "валеологією" (від лат. valeo - бути здоровим) і 1987 р. видав монографію "Введення до валеології - науки про здоров'я". В книзі автор стверджував, що наука про здоров'я не може обмежуватися тільки медициною, а повинна формуватися також на основі екології, біології, психології та інших наук, тобто бути інтегративною. Другим після Владивостока центром розвитку валеології став Київ, де формування валеологічного напряму було пов'язано із спортивною медициною і де 1985 р. на виїзному засіданні Бюро Наукової Ради АМН СРСР "Медичні проблеми фізичної культури та спорту" вперше було представлено модель для оцінки рівня соматичного здоров'я індивіда (Г.Л.Апанасенко). В моделі використовувались прямі показники, що відкривало перспективу її застосування в широкомасштабних профілактичних та оздоровчих заходах. Того ж року статтю Г.Л.Апанасенка з цієї проблеми опублікував журнал "Гігієна і санітарія". Перший навчальний посібник з медичної валеології для студентів з'явився в Алтайському медичному інституті (м. Барнаул, 1989), де при кафедрі нормальної фізіології було створено відповідний курс (професор В.П.Куликов). Наприкінці 80-х р. ХХ ст. Ю.П.Лисицин написав серію статей, де поновив термін "санологія". Під цим терміном він розумів науку про суспільне здоров'я, фундаментом якої є категорія "спосіб життя". У 1989 р. в МОЗ України було подано проект кваліфікаційної характеристики до практичної спеціальності "лікар-валеолог", але при затвердженні цього документа було вжито назву "лікар-санолог" (1991). Перша в світі кафедра для підготовки лікарів-санологів (валеологів) була відкрита 1992 р. при Київському інституті удосконалення лікарів (нині Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л.Шупіка). Це кафедра спортивної медицини та санології (завідувач кафедри професор Г.Л.Апанасенко, керівник циклу санології - д-р. мед. наук Л.О.Попова). Наявність відповідної медичної спеціальності дозволила колективу кафедри сформулювати критерії валеології як науки, визначити її цілі та завдання, методологію, об'єкт дослідження, методи спостереження; створити навчальну програму та програму комп'ютерного тест-контролю рівня знань практикуючих лікарів, що проходять передатестаційну підготовку; проводити цілеспрямовані наукові дослідження. У 1997 р. за спільним рішенням МОЗ та АМН України створено проблемну комісію "Санологія" (голова Г.Л.Апанасенко), котра координує наукові дослідження в цій галузі. В Росії науково-практичні проблеми валеології успішно вирішують спеціалісти Державного науково-дослідного центру профілактичної медицини МОЗ Росії
Loading...

 
 

Цікаве