WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБіологія, Зоологія, Аграрна наука → Водорості - Реферат

Водорості - Реферат

(червоні). У їхній цитоплазмі знаходяться включення запасних живильних речовин (глікоген, волютин, цианофициновие зерна), а також газові вакуолі, чи псевдовакуоли, - порожнини, заповнені газом. У периферичній цитоплазмі розташовані тилакоиди, у мембрани яких "убудовані" молекули хлорофілу і каротиноидов. Кнаружи від цитоплазматической мембрани знаходиться клітинна стінка, до складу якої входить муреин (полімер, що складається з аминосахаров і амінокислот) - речовина, що є основним компонентом клітинної стінки бактерій і не зустрічається в еукариотических водоростей і грибів. У багатьох синезелених водоростей поверх клітинних стінок знаходяться ще і слизуваті шари, причому єдина слизувата оболонка часто покриває кілька кліток.
Синьозелені водорості - перші автотрофні фотосинтезуючі організми, що з'явилися на Землі. По своїй будівлі на них дуже схожі і найбільш древні з відомих дотепер живих організмів - кулясті мікроскопічні тільця діаметром від 5 до 30 мкм, виявлені в Південній Африці і маючих вік більш 3 млрд років.
Різні структури синьозелених водоростей
Розвинені в докембрійських морях у величезній кількості ціанобактерії змінили атмосферу древньої Землі, збагативши її вільним киснем, а також з'явилися першими творцями органічної речовини, що стали їжею для гетеротрофних бактерій і тварин.
Червоні водорості
Відділ червоних водоростей, чи багрянок, (Rhodophyta) включає більш 600 пологів і близько 4000 видів. Найдавніші червоні водорості, виявлені в кембрійських відкладеннях, мають вік близько 550 млн років.
Деякі систематики виділяють цю групу в окреме підцарство в царстві рослин, оскільки багрянки мають ряд особливостей, що істотно відрізняють їх від іншихеукаріотичних водоростей. У їхніх хроматофорах крім хлорофілів a і d і каротиноидов міститься ще ряд водорозчинних пігментів - фикобилинов: фикоеритрини (червоні), фикоцианини й аллофикоцианин (сині). У підсумку фарбування таллома варіює від малиново-червоної (якщо переважає фико-еритрин) до блакитнувато-сталевої (при надлишку фикоцианина). Запасним полисахаридом червоних водоростей є "багрянковий крохмаль", зерна якого відкладаються в цито-плазме поза хлоропластами. По своїй структурі цей полисахарид ближче до амілопектину і глікогену, чим до крохмалю.
Багрянки: 1 - каллітамніон; 2 - делессерія
Суперечки і гамети багрянок позбавлені жгутиків, а цикл їхнього розвитку включає не двох, як в інших водоростей, а три стадії. Після злиття гамет із зиготи розвивається диплоидний організм (у тієї чи інший, іноді скороченої, формі) - спорофіт, що робить диплоидние ж суперечки. З цих спор розвивається друге диплоидное покоління - спорофіт, у клітках якого у визначений час відбувається мейоз і утворяться гаплоидние суперечки. З такої спори розвивається третє покоління - гаплоидний гаметофит, що робить гамети.
До складу клітинної стінки багрянок входять пектини і гемицеллюлози, здатні сильно набухати і зливатися в загальну слизувату масу, що укладає протопласти. Нерідко слизуваті речовини склеюють нитки таллома, що робить їх слизькими на дотик. У клітинних стінках і межклетниках багатьох багрянок містяться фикоколлоиди - утримуючі сірку полисахариди, широко застосовувані людиною в господарській діяльності. Найбільш відомі з них - агар, каррагинин, агароиди. Багато хто багрянки відкладають у клітинних стінках карбонат кальцію, що додає їм твердість.
У більшості червоних водоростей талломи утворені багатоклітинними нитками, що переплітаються, прикріпленими до субстрату за допомогою ризоидов, рідше в цій групі можна зустріти одноклітинні (порфиридиум) і пластинчасті (порфіру) форми. Розміри талломов багрянок - від декількох сантиметрів до метра.
Здебільшого червоні водорості - мешканці морів, де вони завжди прикріплені до каменів, раковинам і іншим предметам на дні. Часом багрянки проникають на дуже великі глибини. Один з видів цих водоростей був виявлений у Багамськ островів на глибині 260 м (освітленість на такій глибині в кілька тисяч разів менше, ніж у поверхні моря). При цьому водорості того самого виду, що ростуть глибше, мають, як правило, більш яскраве фарбування - наприклад яскраво-малинову на глибині і жовтувату на мілководдя.
Один з типових представників багрянок - каллитамнион щитковидний (Callithamnion corymbosum) - утворить витончені кустики яскраво-рожевого кольору до 10 див висотою, що складаються із сильно розгалужених ниток. У морях на скелях росте немалион (Nemalion), слизуваті блідо-рожеві шнури якого досягають 25 див довжини і 5 мм товщини. У видів роду делессерия (Delesseria) талломи схожі на яскраво-червоні листи - вони утворилися шляхом зрощення бічних галузей головної осі. У розповсюджених у теплих морях видів роду кораллина (Corallina) талломи складаються із сильно просочених вапном члеників, з'єднаних один з одним зчленуваннями з невеликим змістом сповісти, що додає всій рослині гнучкість, що допомагає протистояти дії хвиль і рости в місцях сильного прибою.
Немалион
Червоні водорості знаходять широке застосування в господарській діяльності людини. Відомо, що вони є коштовним харчовим продуктом, що містить досить багато білка, вітамінів і мікроелементів. У країнах Східної Азії, на Гавайських і інших островах з них готують різноманітні блюда, нерідко їдять сушеними чи зацукрованими. Найбільш відомі такі їстівні багрянки, як родимения (Rodimenia) і порфіру (Porphyra), розповсюджені в багатьох морях. Листоподібний пурпурний таллом видів порфіри прикріплюється підставою до субстрату і досягає в довжину близько 50 див. У Японії навіть розвите промислове культивування цих водоростей. Для цього в прибережній смузі на мілководдя укладають камені, пучки чи галузей розтягують спеціальні мережі з товстих мотузок, закріплюючи їх на бамбукових тичинах так, щоб вони трималися в поверхні води. Через якийсь час ці предмети суцільно обростають порфірою.
Агар-агар, про властивості і застосування якого розповідалося на початку статті, відомий у Японії з 1760 р. Майже до середини ХХ в. його одержували винятково з червоної водорості гелидиума, але в даний час для цієї мети використовують близько 30 видів багрянок. У Росії сировиною для агару служить анфельція, розповсюджена в північних частинах Атлантичного і Тихого океанів. Добувають її в Білому морі й в узбережжя Сахаліну. Агароиди же в нас одержують з чорноморської водорості филлофори.
Loading...

 
 

Цікаве