WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБіологія, Зоологія, Аграрна наука → Україна в духовному світі Вернадського - Реферат

Україна в духовному світі Вернадського - Реферат

людиною з сильним бажанням вчитися. В Москві він страшенно бідував, але поступово пробився і став військовим лікарем. Мій дід був оригінальний, очевидно, дуже обдарований лікар. Читаючи його формулярний список, вражаєшся тими багаторічними воєнними походами, в яких йому довелось брати участь. Він пройшов походами з Суворовим і з Кутузовим.
Був на Чортовому мосту, і в 1799 році потрапив у полон з госпіталем, який очолював. Він однаково приймав у госпіталі і французів, і росіян, внаслідок чого Наполеон і дав йому орден "Почесного легіона".
Дід повернувся в Росію в травні 1800 р. на чолі госпіталю з 1000 чоловік. Одержав у 1826 р. чин колезького радника. Цей чин давав право на потомственне дворянство. Останні роки він пробув у Києві, де й помер 1830 року".
Відзначивши, що предки його матері, Ганни Петрівни, уродженої Константинович, а також дружини - Наталії Єгорівни, уродженої Старицької, належали до козацько-cтаршинської верхівки, Вернадський розповідав:
"Моя мати народилась у Києві в поміщицькій сім'ї, яка складалася вже тоді майже виключно з військових, її батько - артилерійський генерал - був служака, але людина хороша, судячи по розповідям, оригінальний тип старого українського козацтва (він говорив переважно українською мовою)."
Вернадський розповідав, що його батьки відчули на собі сильний вплив родинного середовища: "Батько й мати мої - кияни. В обох родинах були живі національні українські традиції".
Його батько - Іван Вернадський (1821-1884) закінчив Київський університет і був професором політичної економії та статистики спершу в Київському, потім у Московському університетах до свого переїзду в 1856 р. в Петербург, де мав професуру в Александровському ліцеї і Технологічному інституті. Через хворобу і після одужання дістав місце директора контори Державного банку в Харкові. В 1876 р. він пішов у відставку, переїхав з Харкова до Петербурга, де зайнявся видавничою справою: видавав журнали "Економіст" та "Економічний показчик", мав друкарню "Слов'янська печатня" і "Магазин-книжник", був автором ряду наукових праць.
В сім'ї Вернадських панували культ декабристів і різко негативне ставлення до самодержавства й до кріпосного права. Іван Вернадський підтримував дружні зв'язки з видатними прогресивними діячами української і російської культури, представниками демократичної думки, був особисто знайомий з Тарасом Шевченком, Миколою Чернишевським, Тимофієм Грановським; приятелював з Михайлом Максимовичем.
Володимир Вернадський народився у Петербурзі 1863 року, але дитячі роки (1868-1875) він провів в Україні - в Полтаві і в Харкові; ще хлопчиною бував у Києві, жив у будинку в Липках, де мешкала й померла його бабуся В. Константинович. У 1873 році Володимир Вернадський поступив до першого класу Харківської гімназії, де провчився три роки.
У дитинстві величезний вплив на його розвиток мав батько, який дуже ретельно і послідовно займався вихованням і освітою свого сина. Саме він прищепив Володимиру інтерес і любов до українського народу, його історії та культури. Майбутній вчений згадував, що перед переїздом з Харкова до Петербурга, вони з батьком були за кордоном і в Мілані у газеті Петра Лаврова "Вперед" прочитали про циркуляр, що забороняв у Росії друкувати українською мовою. "Це справило величезне враження на батька,- писав син у спогадах,- і розмови, з цим пов'язані, сильно на мене тоді подіяли. Батько розказував історію України зовсім не так, як вона викладалась в гімназії. Він часто згадував, що Петербург, побудований на кістках українців (будували Петербург козаки з полків Мазепи). Повернувшись до Петербурга, я постарався ознайомитись з українською літературою. В бібліотеці батька я знайшов розрізнені номери "Основи" та інші українські видання. Я добував українські книги у букіністів, дещо отримував з-за кордону. Я детально розпитував батька про Шевченка, Куліша, Максимовича, Квітку-Основ'яненка, котрих він особисто знав, а також про Кирило-Мефодіївське братство, про Костомарова і т. п.".
У Петербурзі 15-річний юнак занотував у щоденнику 29 березня 1878 р.: "Страшенно притісняють українців. Драгоманову навіть в Австрії не дозволили видавати газету українською мовою. У Росії зовсім заборонено друкувати книги моєю рідною мовою. На канікулах я з усією ретельністю візьмуся за неї. В Києві, коли в якомусь домі побачать портрет Шевченка, то його відбирають".
Сімнадцятирічний Володимир Вернадський написав, мабуть, єдиний у своєму житті вірш, його він присвятив Україні - "своєму рідному краю". Роздуми юнака над трагічною долею України вражають дивовижним провидінням.
"Украина, родная моя сторона,
Века ты уже погибаешь...
Но борешься, бьешься, бедняжка, одна,
И в этой борьбе изнываешь.
В минуту погибели крайней твоей
Детей твоих дух пробуждался,
Старались свободу найти от цепей -
И ум их тобой восхищался.
Но дела вести до конца не могли
И вновь начинались раздоры...
Врагам твоим снова они помогли
И вновь появлялись кондоры.
Кондоры - враги, разрывали тебя,
И дети врагами являлись,
Немногие, верно до гроба любя,
Течению волн покорялись.
Но в этих немногих вся сила твоя -
Они втихомолку старались,
И в годину бедствий, родная моя,
Враги твои вновь изгонялись -
Опять начинались раздоры, борьба,
Враги твои снова являлись.
Такая, родная, твоя уж судьба -
Судьбе мы всегда покорялись".
Студент природничого відділення фізико-математичного факультету Петербурзького університету Володимир Вернадський, виявляючи широту, різнобічність, багатогранність наукових і учбових інтересів, водночас брав участь у студентському русі, у студентських сходках, був обраний головою об'єднаних земляцтв університету. У 1886 році він разом з кількома випускниками університету об'єднався в дружній союз, який назвали "братством".
Назва "Братство" виникла з ініціативи Вернадського, очевидно, по аналогії з братствами, які існували в ХVІ-ХVII століттях в українських містах. Вони розвивали національну культуру, освіту, захищали її від іноземного впливу. Можливо, джерелом для такої назви стала драматична історія таємного антицарського і антикріпосницького товариства, що існувало у Києві в другій чверті ХГХ ст.- "Кирило-Мефодіївського братства", членом якого разом з Тарасом Шевченком був дядько матері Володимира Вернадського - Микола Гулак.
Вернадський і решта братчиків (понад 10 чоловік) не створили статуту, неточно визначили програму, їх об'єднало невдоволення існуючим суспільним ладом, гнітом самодержавства. Але вони бажалиненасильственої зміни громадського життя. Особисто кожен з них займався наукою в поєднанні з служінням народу.
Крім професійної діяльності, члени братства займалися просвітництвом, організовували народні бібліотеки, працювали в Комітеті грамотності, вивчали і розповсюджували народну літературу, брали найактивнішу і плідну участь в кампанії допомоги голодуючим селянам (1891-1892 рр.).
Отже, пошуки наукової істини цією незвичайною духовною спільністю поєднувалися з пошуками соціальної справедливості, створення умов для проявів особистості. З цього невеликого кола людей вийшли відомі вчені, професори, академіки.
Їх дружній союз, у назві якого відбилися традиції визвольних ідей і змагань українського народу, і який пережив
Loading...

 
 

Цікаве