WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБіологія, Зоологія, Аграрна наука → Фактори, що визначають еволюцію людини - Курсова робота

Фактори, що визначають еволюцію людини - Курсова робота

Інтелект

Інтелект складається з декількох різних розумових здатностей: здатності до рішення завдань, здатності до механічного запам'ятовування, до навчання, спілкуванню й т.п. чи Можна пояснити розвиток людського інтелекту добором якогось одного типу? Нам варто розглянути можливість розвитку одних аспектів цієї складної ознаки в результаті індивідуального добору, а деяких інших його аспектів - у результаті соціально-групового добору.

Деякі компоненти інтелекту приматів дають перевага головним образам окремої особини і її нащадків. Це ставиться до здатності засвоювати досвід, до пам'яті, до здатності пророкувати результати тих або інших дій і до вміння користуватися знаряддями. Розвиток таких доданків інтелекту в процесі еволюції можна значною мірою віднести за рахунок індивідуального добору.

Переваги, що доставляються іншими компонентами інтелекту, проявляються на рівні співтовариства. До таких компонентів ставляться вміння користуватися язиком для координації діяльності групи й навчання молодих особин. Цілком можливо, що розумові здатності такого роду виробляються головним чином за рахунок соціально-групового добору. Отже, логічно виправдано припустити, що інтелект приматів, створювався в результаті сполучення індивідуального й соціально-групового добору.

Здатність приматів до навчання залежить від тривалості тих стадій індивідуального розвитку, які передують досягненню зрілості. Порівняльні дані про тривалість цих стадій показують, що період, протягом якого може відбуватися навчання, зростає від нижчих приматів до вищого. Швидкість індивідуального розвитку являє собою генетично детермінована ознака. Таким чином, природний добір можна вважати рушійною силою цього еволюційного напрямку. Крім того, оскільки навчання в приматів - процес суспільний, соціально-груповий добір, імовірно, відігравав більшу роль у створенні таких швидкостей розвитку, які б сприяли більшим можливостям для навчання.

Соціально-груповий добір, цілком ймовірно, підвищував рівень розвитку інтелекту у всіх лініях приматів, ведучих суспільний спосіб життя. Однак у людини цей напрямок, мабуть, просунулося далі, ніж в інших приматів. Бути може, особливі біологічні й соціальні фактори, описані в попередніх главах, - пересування на двох ногах, використання рук і т.п. - створили основу для взаємодії й механізмів зворотного зв'язку між біологічними, соціальними й культурними факторами, що привело до розвитку інтелекту людини до набагато більше високого рівня.

Міжвидовий добір

В еволюції антропоїдів брав участь очевидно, ще один спосіб надіндивідуального добору - міжвидовий добір, що веде до заміщення видів. Ранні види Homo (Н. habilis erectus) і Australopithecus robustus співіснували в Південній Африці (Klein, 1977). Можливо, що ці два види прямо або принаймні побічно конкурували за їжу або за кормові ділянки. Australopithecus вимер, a Homo вижив і зайняв домінуюче положення в адаптивній зоні антропоїдів. В Homo мозок були крупніше й кам'яні знаряддя, що виготовлялися їм, були краще, ніж в Australopithecus. Ці два фактори, імовірно, визначали (у числі інших) процес міжвидового добору.

Міжвидовий добір в антропоїдів відрізняється від міжвидового добору в більшості тварин тим, що він зчеплений із груповим добором. Змагання відбувалося між співтовариствами ранніх Homo і конкуруючими групами австралопітеків (A. robustus). Оскільки ефективними одиницями розмноження в конкуруючих видів були співтовариства, міжвидовий добір прийняв особливу форму - форму міжвидового групового добору.

Механізми культурної еволюції

Прийнято вважати, що культурна еволюція відбувається шляхом поступового нагромадження культурної спадщини. Спочатку відбувається придбання корисних знань, потім ці знання включаються в загальну масу знань даного співтовариства, після чого передаються наступним поколінням шляхом навчання. Кожне наступне покоління додає до цього запасу знань те, що йому вдається відкрити самому, і такі нові знання передаються далі тим же шляхом. А, отже, культурна спадщина носить кумулятивний характер.

Безсумнівно, певною мірою культурна еволюція протікає саме в такий спосіб. Але чи відбувається вона тільки так, чи завжди вона треба настільки прямими шляхами? Ознайомлення з історією показує, що немає. Наші нинішні погляди на культурну еволюцію носять настільки ж загальний характер і настільки ж мрячні, як сучасні подання про роль природного добору в еволюції людини, і, подібно останнім, мають потребу в критичній переоцінці.

Повернемося знову до величини групи. Груповий добір, діючи на генетично обумовлені розходження між групами відносно терпимості самців друг до друга, міг привести до збільшення групи до рівня череди багатьох самців або групи. Такого рівня досягають співтовариства в деяких примітивних антропоїдів і інших приматів. Однак тенденція до збільшення розмірів співтовариства і його складностей, мабуть, тривала в доісторичну й історичну епоху. Групи зливалися в племена, а племена - у клани й держави. Держави збільшувалися в розмірах, перетворюючись із держав-міст у малі, а потім і більші національні держави.

Ступінь терпимості самців друг до друга не має ніякого відношення до цих пізніх стадій еволюції в напрямку збільшення розмірів групи. Терпимість чоловіків друг до друга в жителів США й Нідерландів не різниться помітним образом. Але зате війни між племенами й між народами повинні були сильно залежати від тенденції до збільшення групи. Аж до відомого рівня більше численні племена або народи в середньому, за інших рівних умов, перемагають у війнах з більше нечисленними племенами або народами. У результаті ряду послідовних воєн дрібні суспільно-політичні одиниці звичайно перестають існувати як незалежні групи, зберігаючись у якій-небудь залежній формі - як колонія, однієї зі складових частин федерації або сателіта, тоді як більші групи стають незалежними політичними державами. Тенденція до збільшення розмірів групи певною мірою визначається виживанням самих великих груп.

Певною мірою, тому що надто більші політичні одиниці, прикладом яких служать імперії, не бувають довговічними й зрештою незмінно розпадаються на більше дрібні частини. Тенденція до збільшення розмірів груп піддається реверсії, особливо на своєму верхньому рівні. Збільшення розмірів проявляється більш виразно нижче цього рівня.

Тут ми маємо справу із соціальною тенденцією, обумовленої негенетичними розходженнями між конкуруючими групами. Негенетичні розходження в цій моделі стосуються розмірів груп. Однак можна уявити собі розходження між групами по інших ознаках культури - такі розходження, які в результаті ряду послідовних конкурентних між групових зіткнень могли б створити певний напрямок культурної еволюції. Наприклад, деякі напрямки в розвитку техніки виникли, можливо, у результаті тривалої конкуренції між групами з різними технічними здатностями. Аналогічним образом могли б виникнути й ідеологічні тенденції. Неважко пророчити результати, до яких привели б у середньому численні зіткнення між групами, що вірять у помилкові упереджені думки, і групами з реалістичним і прагматичним підходом до проблем.

Ортодоксальний погляд на загальний процес культурної еволюції, що відбуває широким фронтом, уважається занадто спрощеним. Відповідно до альтернативної крапки зору, що заслуговують розгляди, культурна еволюція часто або звичайно являє собою продукт конкуренції між конфронтуючими одна іншою соціальними групами з різними культурами.

Взаємодії

Взаємодії між добором по морфологічним і морфо генетичним ознаках, з одного боку, і добором по соціальних ознаках - з іншої, являють собою істотний аспект еволюції людини.

Розходження між шимпанзе й людиною проявляються відносно здатності до язика. Частково ці розходження обумовлені голосовим апаратом людини, що здатний робити набагато більше численні й різноманітні звуки, чим аналогічний апарат шимпанзе або будь-яких інших приматів. Точність при обміні інформацією між членами даного співтовариства мала велике адаптивне значення для перших антропоїдів. Цієї переваги вони досягли, зокрема, шляхом добору на антропоїдну конфігурацію рота й гортані, що забезпечує здатність до мови.

Еволюція здатності до навчання спричинила ряд цікавих ускладнень. Збільшенню розмірів мозку понад деякі межі перешкоджала ширина родових шляхів, через які повинна пройти голівка дитини при пологах. Добір на високий інтелект вступив у протиріччя з добором на виживання жінки при пологах. Для того щоб вийти із цього тупика, знадобилися два компроміси.

Першим компромісом було розширення таза в жінки. Це спричинило втрату швидкості при бігу. Жінка бігає повільніше, ніж чоловік. У мавп такого полового диморфізму не спостерігається. Здатність до бігу була принесена в жертву, для того щоб жінка могла родити дітей з більше об'ємистим мозком.

Другий компроміс складався в зниженні швидкості розвитку мозку. У людини до моменту народження мозок ще не цілком сформований, н немовля дитина зовсім безпомічна; розвиток мозку відбувається головним чином у період дитинства й дитинства. Люди в цьому віці помітно відрізняються від інших приматів, які в момент народження більше самостійні. Вторинним результатом цього другого компромісу було збільшення тривалості стадій індивідуального розвитку, що передують настанню зрілості.

Обоє компромісних рішення виниклої проблеми зменшили незалежність жінки. Вона виявилася обтяженої турботами про дитину протягом більше тривалого часу. А часткова втрата здатності до бігу скоротила її можливості повністю забезпечувати собі їжу за рахунок полювання й збільшила її залежність від чоловіка.

Ці ефекти третього порядку викликали в співтовариствах первісної людини ефекти четвертого порядку. Групі довелося брати на себе відому турботу про жінок і дітей. Це у свою чергу підсилило співробітництво й спілкування між членами співтовариства. Тим самим причинно-наслідковий ланцюг замкнув. Добір на підвищення здатності до навчання - чорта, корисна для співтовариства при суспільному способі життя, - викликав різні морфологічні зміни, наслідком яких було ще більш тісно спаяне співтовариство.

Література

1.Джефрі Чарльз. Біологічна номенклатура. - К., 1999

2.Кейн А. Вид і його еволюція. - К., 1998

3.Майр Е. Зоологічний вид і еволюція. - К., 1999.

4.Тимофеев-Ресовский Н. В., Воронцов Н. Н., Яблоков А. В. Краткий очерк теории эволюции. — М., 1969.

Loading...

 
 

Цікаве