WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБіологія, Зоологія, Аграрна наука → Структура теоретичних знань - Курсова робота

Структура теоретичних знань - Курсова робота

Чинність у механіці визначається як особлива властивість одного тіла (або декількох тіл) впливати на інше тіло й змінювати стан його руху. Ця властивість абстрагується від самих тіл і перетворюється в самостійний об'єкт, що існує поряд з тілами (матеріальними крапками) і впливає на них. Такого роду перетворення властивості тіл у самостійний об'єкт може бути здійснено тільки в абстракції.

Нарешті, неважко переконатися, що просторово-тимчасова система відліку також являє собою ідеалізований об'єкт, порівнянний реальним предметам досвіду, але не тотожний ім. Система відліку може бути ототожнена, наприклад, з реальною фізичною лабораторією з годинниками й лінійками, але за умови, що така лабораторія наділена рядом реально неіснуючих ознак. Передбачається, що її можна повністю ізолювати від зовнішніх впливів (ознака інерціальності). Передбачається далі, що можна зневажити впливом вимірюваних тіл на годинники й лінійки лабораторії. Внаслідок цього останні можна представити як абсолютно тверді стрижні, постачені розподілами, і як стандартні тверді годинники (задовольняючі вимозі сталості їхнього періоду). Така ідеалізація дозволяє представити просторово-тимчасові виміри, вироблені у фізичній лабораторії, як перетворення крапок евклідова простору й квазіевклідова часу системи відліку . Строго говорячи, у реальності не існує таких тіл, які могли б бути абсолютно ізольовані від яких би те не було впливів, і тому система відліку, що характеризується евклідовим простором - часом, суть ідеалізований, теоретичний конструкт.

Однак всі ці теоретичні конструкти механіки можна зіставити з деякими фрагментами природи: матеріальні крапки з тілами, розмірами яких можна зневажити при рішенні певних завдань, чинність із певними взаємодіями тіл, які приводять до зміни стану руху цих тіл; систему відліку з реальними предметами й процесами, використовуваними у функції лінійок і годин, рух яких з певним допуском можна вважати рівномірним і прямолінійним. Завдяки зв'язку теоретичних конструктів з реальністю висловлення механіки, сформульовані щодо згаданих конструктів, з'являються як опис об'єктивних процесів природи.

Подібна ситуація характерна для будь-якої області теоретичного знання. Фундаментальні визначення й постулати евклідової геометрії виступають як характеристика властивостей і відносин таких абстрактних об'єктів, як крапка, відрізок, кут, окружність. Основні закони електродинаміки (рівняння Максвелла) описують відносини таких ідеалізованих конструктів як вектора магнітної й електричної напруженості в крапці й вектора в щільності струму в крапці в будь-який заданий момент часу. І лише тому, що відносини й зв'язки абстрактних об'єктів кожної зі згаданих теорій можуть бути обґрунтовані як зображення деякої реальної предметної області, висловлення цих теорій здобувають об'єктивну цінність і значимість.

Звідси, однак, не треба, що теорія одержує об'єктивне обґрунтування тільки тоді, коли кожний її абстрактний об'єкт може бути зіставлений з деяким реальним фрагментом досліджуваної теорії дійсності. Між фрагментами об'єктивної реальності, виділеними людською практикою, і системою абстрактних об'єктів теорії існують більше складні зв'язки. Відомо, що лише деякі з теоретичних об'єктів можуть бути самостійно спроектовані на дійсність. Більша ж їхня частина співвідноситься з досліджуваною дійсністю тільки побічно, завдяки зв'язкам з абстрактними об'єктами першого типу.

Зазначена частина теоретичних об'єктів одержує своє визначення тільки усередині теорії, у системі значеннєвих зв'язків і відносин її висловлень. Цей факт часто фіксується в логіці науки у формі затвердження, що не всі, а тільки деякі терміни теоретичної системи повинні мати зміст, тобто бути зв'язаними за допомогою особливих правил відповідності (визначень) з об'єктами, перетвореними в досвіді. Зміст же інших термінів визначається тільки усередині тієї або іншої системи теоретичної мови, у рамках мовних контекстів, де теоретичні терміни виявляються зв'язаними один з одним і з термінами, що мають зміст. Іноді перші зв'язки називають внутрітеоретичними, а другі, вихідні за межі теоретичної мови, епістемічними. Оскільки змістом термінів і висловлень є відповідні абстрактні об'єкти і їхні кореляції, остільки зазначена специфіка теоретичних знань свідчить, що в теорії існують абстрактні об'єкти, які мають як внутрітеоретичні, так і епістемічні зв'язки, і абстрактні об'єкти, які мають тільки внутрітеоретичні зв'язки. До останнього можуть належати конструкти, надзвичайно важливі для теоретичної системи й багато в чому визначальні її змістовної специфіки (вектор-потенціал у класичній електродинаміці; заряд і маса-енергія голого електрона у квантовій електродинаміці й т.д.).

Існування абстрактних об'єктів, виправданих тільки завдяки їхнім внутрітеоретичним зв'язкам, свідчить, що абстрактні об'єкти теорії не можуть бути простим конгломератом не зв'язаних між собою елементів. Вони завжди утворять цілісну систему. Взаємозв'язок елементів у цій системі обумовлена насамперед тим, що розгортання теорії сполучене із введенням одних об'єктів на базі інших. Наприклад, коли з основних рівнянь ньютонівської механіки одержують як слідства рівняння руху твердого тіла або руху в центральносиметричному полі, то це припускає, що на базі фундаментальних абстрактних об'єктів чинності, матеріальної крапки, просторово-тимчасової системи відліку (кореляції яких становлять зміст основних законів механіки) створюються нові абстрактні об'єкти, такі як абсолютно тверде тіло, центральносиметричне поле й т.д.

Конструювання одних абстрактних об'єктів на основі інших за правилами мови даної теорії повинне задовольняти принципу цілісності створюваної системи теоретичних об'єктів. Кожний об'єкт, що вводиться знову, вступаючи у відношення із уже побудованими теоретичними конструктами, зобов'язаний погоджувати з ними. Він не повинен приводити до появи в них таких нових властивостей, які були б несумісні з раніше заданими ознаками. Це одне з основних вимог, що виконується при розгортанні втримування теорії. Зрозуміло, наприклад, що в механіку, конструюючи абстрактні об'єкти типу абсолютно твердого тіла або центральносиметричного поля, ми не повинні одержати як слідство, скажемо, такий висновок, що матеріальна крапка має принципово невизначену координату в строго заданий момент часу. Це суперечило б вихідним ознакам матеріальної крапки, оскільки вона, по визначенню, повинна бути порівнянна в кожної даної крапці з однієї й тільки одною крапкою простору.

В остаточному підсумку всі абстрактні об'єкти обґрунтовуються усередині теорії тим, що серед них не з'являється жодного об'єкта, несумісного із уже уведеною системою. У результаті виникає подання про своєрідну мережу теоретичних конструктів, окремі елементи якої з'єднані з емпірією, інші ж не мають таких зв'язків, але виправдані тому, що відіграють роль допоміжних елементів, завдяки яким існує вся мережа. Такого роду зв'язку теоретичних об'єктів між собою й з емпірично досліджуваною дійсністю можна проілюструвати за допомогою схеми, запропонованої Г. Маргенау.

Подальший і більше детальний аналіз (який по ряду причин не зміг здійснити Маргенау) дозволяє виявити більше складну будову теоретичного знання і його взаємовідношення з емпіричним рівнем.

Насамперед варто звернути увагу на внутрішню організацію мережі теоретичних конструктів. Серед них можна виявити різні, відносно самостійні підсистеми, підлеглі один одному. В утримуванні теорії в першу чергу варто виділити кореляції фундаментальних абстрактних об'єктів, які вводяться через постулати й визначення теорії. До них ставляться, наприклад, згадані вище кореляції чинності, матеріальної крапки й системи відліку, уведені в рамках вихідних визначень і аксіом руху ньютонівської механіки.

Показово, що видозміна або елімінація хоча б одного з таких об'єктів відразу ж приводить до видозміни всієї теорії. Наприклад, якщо виключити з механіки такий об'єкт, як матеріальна крапка, то механіка буде зруйнована. Якщо ж замість абстрактного об'єкта чинність увести новий фундаментальний об'єкт, наприклад енергію, то замість ньютонівської механіки можна одержати іншу теоретичну конструкцію Гамільтона; а крім енергії й чинності зі складу фундаментальних абстрактних об'єктів, можна прийти до основних принципів механіки Г. Герца, що також є інший, чим ньютонівська механіка, теоретичною конструкцією, що описує механічний рух.

Таким чином, у підставі сформованої теорії завжди можна виявити взаємопогоджувану мережу абстрактних об'єктів, що визначає специфіку даної теорії. Цю мережу об'єктів ми будемо називати фундаментальною теоретичною схемою. Вихідні ознаки її абстрактних об'єктів і їхні головні відносини завжди характеризують найбільш істотні риси досліджуваної в теорії предметної області. Фундаментальна теоретична схема може розглядатися як досить абстрактна модель досліджуваних у теорії взаємодій. Вона виявляє структурні особливості таких взаємодій, фіксуючи в пізнанні їх глибинні, істотні характеристики.

У нашім прикладі з ньютонівської механікою фундаментальна теоретична схема виражає сутність механічного руху у формі абстрактної моделі, за допомогою якої вводиться подання про переміщення матеріальної крапки в просторі системи відліку із часом і зміни під дією чинності станів руху матеріальної крапки. Зображуючи тіла, що рухаються, як матеріальні крапки або систем таких крапок, за допомогою такої моделі можна описувати й пояснювати реальні механічні процеси.

Головні ознаки й відносини абстрактних об'єктів, що утворюють дану модель, фіксуються основними визначеннями теорії й трьома законами Ньютона, які служать теоретичним вираженням об'єктивних законів механічного руху.

Можна висловити досить універсальну методологічну тезу: формулювання теоретичних законів безпосередньо відносять до системи теоретичних конструктів (абстрактних об'єктів). І лише в тій мірі, у якій побудовані з них теоретичні схеми репрезентують сутнісні зв'язки досліджуваної реальності, що відповідають закону можуть бути застосовані до її опису.

Література

1.Кесуані Дж. Виникнення теорії відносності // Принцип відносності. - К., 2004

2. Кесиді Ф.Х. Від міфу до логосу. - К., 1997.

3. Климентович Ю.Л. Статистична теорія відкритих систем. - К., 1995.

4. Лаудан Л. Наука й цінності - К., 1994

5. Малкей М. Наука й соціологія знання. - К., 1993.

Loading...

 
 

Цікаве