WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБіологія, Зоологія, Аграрна наука → Спостереження поведінки домашнього кота - Курсова робота

Спостереження поведінки домашнього кота - Курсова робота

Історія одомашнювання кішки

У питанні походження домашньої кішки залишається багато загадок. Дотепер невідомо, пішла вона від одного або декількох предків. Вихідним і, ймовірно, основним предком усіх порід і різновидів домашньої кішки прийнято вважати дику північно-африканську лівійську, або булану, кішку — Felis lybica. Вона відома ще як степова, краплиста, нубійська, що одержала свою назву від давньої держави Нубія, розташованої на території нинішнього Судану. Натуралісти описали її як вид наприкінці XIX століття. У дикому стані нубійська кішка збереглася й до наших днів. Територія її поширення велика: майже у всій Африці, від Середземномор'я до Китаю, включаючи територію Закавказзя й Середньої Азії, низин річок Уралу й Волги. Живе ця кішка в пустелях із заростями чорного саксаулу, у чагарниках поблизу водоймищ, у горах, передгір'ях, поблизу населених пунктів. Зовні кішка нагадує домашню, але більш сухорлява, з вузьким довгим тілом, високими ногами, тонким загостреним на кінці хвостом. Довжина її тіла приблизно 50 см, хвоста — 25 см. Масть — булана: тварина блідого рудувато-сірого кольору, живіт білуватий, хвіст із нижнього боку світліший, біля основи хвоста — три широкі чорні кільця, кінчик хвоста — чорний, звужений, як у більшості сучасних домашніх кішок. На тілі розташовані хвилеподібні поперечні темні смуги й місцями—дрібний чорний крап. Живиться в основному дрібними гризунами й птахами. Легко приручається, навіть доросла. Вважають, що європейська лісова кішка й деякі різновиди диких азіатських кішок (бенгальська) зіграли також певну роль у становленні сучасної домашньої кішки. У країнах Західної Європи та Малої Азії поширена дика лісова, або європейська, кішка — Felis silvestris. Відомий 21 підвид цієї тварини. Живе у високостовбурних лісах, заростях чагарнику й очерету вдалині від населених пунктів, але іноді може поселятися на горищах будинків. Влаштовує лігвище в покинутих лисячих і борсучих норах, у дуплах товстих дерев. Полює переважно ночами. За зовнішнім виглядом дика лісова кішка схожа на сіру домашню, але виглядає більшою, масивнішою і коротшою. Голова в неї об'ємиста, зуби міцні, ніс темно-рожевий. Хвіст товстий, пухнатий, із декількома чорними кільцями, немов підрублений на кінці. Шерсть густа й довга, з яскраво-жовтим підшерстям, чорними смугами та плямами, уздовж хребта проходить чорна смуга. У самця основний колір шерсті—темно-сірий, у самиці — трохи світліший. Живиться кішка не тільки дрібними гризунами та птахами, але й здатна впоратися із зайцем і навіть недавно народженими дитинчатами оленя й козулі. Кошенята народжуються сліпими, але розвиваються швидко. Виховані в неволі з дитинства, вони так і не стають до кінця прирученими. Дорослі тварини агресивні, прирученню не піддаються. Відчуваючи загрозу життю, кішка виявляє надзвичайну лють і може завдати серйозних каліцтв супротивникові, який набагато перевершує її за силою та розмірами. Чисельність дикої лісової кішки зменшується через вирубування лісів і гібридизацію з домашньою кішкою, особливо здичавілою. У зв'язку з цим дані про популяції дикої кішки суперечливі, хоча переважає думка, що такої вже не існує. Паралельно з одомашнюванням нубійської кішки в Індії і Афганістані була приручена індійська степова кішка — Felis silvestris irani. Ареал проживання цього виду простягався аж до гір Середньої Азії. За зовнішнім виглядом індійська степова кішка подібна до домашньої, але має інше забарвлення й більша за розміром. Імовірно, що ці кішки були одомашнені на два тисячоліття раніше від африканського виду. Свідчень про це майже не збереглося. В основному це зображення, пов'язані з релігією. В індійських легендах богиня, що оберігає немовлят, їде верхи на кішці. Степові кішки мають довгу шерсть, що, ймовірно, вплинуло на формування основної породи довгошерстих кішок. За деяким даними, за 600 років до н. е. цей вид тварин поширився в Китаї, де розводилися довгошерсті кішки. Точну дату одомашнювання назвати неможливо у зв'язку з тим, що це процес тривалий й історичні документи не завжди відбивають його. Можна лише сказати, що одомашнювавші кішки відбулося значно пізніше, ніж собаки, і пов'язане з виникненням і розвитком землеробства. Найдавніші відомості про кішок належать до VI-VII тисячоліть до н. е. Підтвердженням цьому є знайдені в Анатолії статуетки жінок, які годують кішок і граються з ними. Однак ці статуетки не дозволяють зробити висновки про одомашнювання або ж про одиничні випадки приручення тварин. До цього ж періоду належать знахідки зображень кішок у Єрихоні, Йорданії, Месопотамії, Індії. В 2750-2650 роках до н. е. на розписах гробниці Саккараха в Судані було знайдене зображення кішки в нашийнику, що є свідченням одомашнювання. Вважають, що вперше пухнастий дрібний хижак був приручений у Єгипті близько 5000 років тому. Перше свідчення про одомашнювання кішки в Давньому Єгипті, що підтверджується археологічними матеріалами, належить до 2500 року до н. е. Можливо, прирученням пійманої кішки на той час займалися африканські племена, що жили поруч із єгиптянами. Тому піщана кішка могла бути вже напівдомашньою. Так, серед ієрогліфічних написів у гробницях царів V і VI династій зустрічаються ієрогліфи зі значенням "кішка".Зображення кішок у Давньому Єгипті частіше зустрічаються в період Нового царства. Кішки шанувалися єгиптянами як священні тварини й були взяті під охорону. За шкоду, заподіяну священній тварині, суворо карали. Убивцю кішки забивали на смерть камінням, а кривдникові відрізали руку. Апогей культу кішки припав приблизно на 950-800 роки до н. е. Центром культу стало місто богині Баст у Нижньому Єгипті. Богиня Баст зображувалася звичайно у вигляді жінки з котячою головою і персоніфікувала радість та веселощі, вважаючися покровителькою родючості й материнства. Приблизно в 950 р. до н. е. фараон Шешонк І заснував у місті Бубастис столицю, і звідти культ богині Бастет поширився по всій країні. Там був побудований чудовий храм близько 300 м завдовжки, присвячений Бастет. У ньому жили тисячі кішок, за якими стежили; доглядав їх спеціально призначений жрець. На околицях Бубастиса й Бені-Хасана були розташовані котячі цвинтарі, куди з усієї країни привозили кішок на поховання. При розкопках тут було виявлено понад 400 тисяч мистецьки виготовлених мумій кішок. У церемонії бальзамування трупа тварини брали участь усі члени родини. Потім забальзамоване тіло передавалося в руки жерців для здійснення обрядів. Пишність похорону залежала від заможності власників тварини. В останню путь кішці клали іграшки, страви, статуетки кішок, також приносилися жертви богині Бастет. Жалобна процесія кілька днів спускалася вниз за течією Нілу до місця поховання. При цьому господарі на знак жалоби голили собі брови. Давні єгиптяни використовували кішок не тільки для ловлі мишей і пацюків, але й дресирували їх для лову птахів. На малюнках одного з поховань зображений мисливець із кішкою, що сидить у засідці, а також відбитий момент її нападу на птаха. У єгиптян одним із втілень бога Ра вважався кіт. У "Книзі мертвих" бог Ра у вигляді кота бореться біля дерева ішед (сикомор) зі змієм Імі-Ухенеф. У гробницях царів XIX і XX династій були виявлені написи, що вихваляють бога Ра таким чином: "Ти — великий кіт, месник богів". Кішок суворо заборонялося вивозити з країни. Однак вони все одно потрапляли в інші місцевості. Єгиптяни надсилали, вивідувачів для того, щоб повернути викрадених тварин додому. Однак, незважаючи на всі намагання єгиптян, кішки поширилися повсюдно. У Вавилоні кішки з'явилися лише в II тис. до н. е. Приблизно в VI-IV століттях до н. е. в байках Бзопа зустрічаються перші згадки про кішок. Грецькі купці привезли їх з областей, де зараз розташована Лівія. У V тис. до н. е. маленькі хижаки з'являються в Греції та на Апеннінах. Тут кішка вважалася предметом розкошу й утримувалася в будинках вельмож. Поступово вона витиснула всіх тварин, яких тримали для боротьби із гризунами (куниць, ласок й інших).З'явилася кішка й у Римській імперії У давньоримському місті Помпеї, засипаному під час виверження вулкану в 79 р. н. е., не було виявлено слідів утримання домашньої кішки. Але вже починаючи з IV століття, за відомостями археологів, кішки жили практично на всій території Римської імперії. Палладій у своїх працях, присвячених розведенню рослин та утриманню тварин (500 р. н. е.), давав вказівки щодо утримання кішок. Він рекомендував використовувати кішок на плантаціях артишоків для боротьби із гризунами, але попереджав про небезпеку нападу на курей. Він уперше ввів до вживання слово "каттус" замість старого латинського найменування кішки "феліс". Вважають, що від цього слова беруть початок англійське "кет", німецьке "катер" і "катце", українське "кіт", французьке "ша" (Chat).У Давньому Римі кішки вважалися символом волелюбності, тому не запобігли любові римських тиранів і кесарів. Наприклад, Спартак під час повстання звелів на бойових прапорах зобразити кішку як символ боротьби за волю. Можливо, антипатія пов'язана й із незначними розмірами тварин. При дворі воліли тримати ручних левів як символ влади. Винятковою повагою кішка користувалася серед осілих арабів. Значною мірою це було обумовлене прихильністю пророка Магомета до кішок. Він сказав: "Кішки не нечисті й не заважають молитві, вони подібні до пастирів". Улюблену кішку пророка звали Муесса. Вона часто відпочивала на його одязі. Одного разу, коли пророка покликали на молитву, він не захотів турбувати тварину й відрізав той шматок одягу, на якому вона лежала. У кочових бедуїнів кішка не знаходила застосування, тому вони зневажливо ставилися до неї, бачили в кішках втілення злих духів. Бедуїни більше цінували собаку як пастуха й сторожа. В арабській мові кішка має 19 найменувань, поступаючись у цьому лише левові. З поширенням християнства ставлення до кішки суттєво змінюється. Християни вважали кішку породженням зла, твариною диявола, пов'язували її з магічними обрядами. Церква, прагнучи повернути людей до Бога й загасити інтерес до магії, переслідувала при цьому не тільки кішок, але також їхніх власників. Особливо багато забобонів пов'язано з чорною кішкою, незмінним атрибутом відьом та їхніх магічних дій. Винищування кішок призвело до скорочення їхньої чисельності й, відповідно, до значного збільшення кількості гризунів, особливо пацюків. Із цим, найімовірніше, пов'язане поширення в Європі й Азії у середині XIV століття бубонної чуми, переносниками якої є пацюки. Лише в деяких місцях у цей період кішки не зазнавали переслідування. У другій половині VI століття папа Григорій Великий цінував кішок і дозволяв тримати їх у монастирях. Нічні любовні ігри кішок нагадували про заборонені мирські розваги, порушували спокій і сон ченців, тому в монастирях уперше почали каструвати котів. І донині на священній горі Афон у монастирях дозволяється тримати тільки кастрованих котів. До кінця XVIII століття репутація кішок як регуляторів чисельності гризунів була відновлена, і вони знову запанували на своєму колишньому місці — поблизу домівки — як зразкова свійська тварина. Подекуди вони охоронялися законом. Так, за законом кантону, прийнятому в 1780 році в Цюріху у Швейцарії, убивця чужої кішки виплачував її власникові штраф зерном. Розмір штрафу визначався в такий спосіб: кішку підвішували за хвіст так, щоб вона торкалася носом землі, і засипали зерном, яке повинне було повністю закривати висячу тваринку (такий закон існував у зводі законів короля Уельсу Хоуела Доброго в 936 році, майже такий самий закон є й у мусульман).В Європу кішка потрапила через Італію, Балкани та Причорномор'я. Тут вона зустрілася з місцевою дикою лісовою й із завезеними сюди родичами з азіатських країн. У результаті з'явилися Гібриди, які сприяли становленню сучасного екстер'єру кішок. До розселення в Європі кішка потрапила в Азію, де схрещувалася з індійською степовою. У Давньому Єгипті кішку порівнювали а левом, у Давньому Китаї — з тигром. У китайській мові існує чітке розрізнення назв домашніх кішок та диких. Дикі кішки називаються "Чи", а домашні — "Мао". Гарні домашні кішки цінувалися й коштували дуже дорого. Купуючи кішку, китайці радилися з експертами. За певними ознаками будови тіла визначалося, чи буде тварина добре полювати на мишей і пацюків. Більші надії покладали на кішок, у яких був важкий міцний корпус, велика кругла голова, великі й добре розвинені рухливі вуха. У Китаї були міста, які славилися розведенням кішок. Одне з таких міст—Сангпан. Тут виводили кішок з особливими мисливськими якостями. Ними відзначалися тварини, що мали прикметну рису—трохи сплюснутий хвіст. У результаті селекції кішок у Китаї дотепер існує порода з висячими вухами. Розводили кішок і за забарвленням. Найбільш популярними були строкаті, так звані триколірні кішки. Цінувалися й інші забарвлення. Наприклад, білі кішки з чорними хвостами. За законами Давнього Китаю кішка, що покинула хазяїна й пішла на іншу територію, стає власністю нового господаря. Тому кішок часто тримали в нашийниках на довгих повідцях. За очами домашньої кішки визначали час дня: якщо зіниця мала форму вузької лінії — це полудень, якщо схожа на кісточку фініка — ранок або вечір, якщо кругла — ніч. З Китаю кішки потрапили в Японію. Це відбувалося-разом з поширенням буддизму й припало приблизно на VI століття н.е. Японці відразу ж оцінили користь, яку приносять ці тварини. Спочатку кішок використовували для охорони бібліотек від мишей і пацюків. Тварини були рідкісними й дорогими. Імператор Іхійо (986-1011 р.) одержав у подарунок з Китаю пару молодих кішок. До них була приставлена свита, яка подавала на дорогому посуді їжу й питво. Спали тварини на шовкових подушках. На 19-й день 999 року, як повідомляють тексти "О-у-ку" й "Мукура-но-соші", у них з'явилося потомство — 5 кошенят. До кошенят була приставлена нянька. Деякі кошенята з наступних приплодів були подаровані найбільш шляхетним придворним або продані за великі гроші. Через високу вартість кішок їх постійно тримали на повідцях. При дворі імператора ці повідці виготовлялися із золотих ниток. Вважалося, що гризуни бояться одного вигляду тварини. Тому при нестачі засобів на придбання маленького хижака в будинку ставили його зображення, статуетку. З поширенням й розмноженням кішки втрачають цінність і шанування. Приблизно з XII століття їх почали пов'язувати зі злими силами. Ця ідея досягла апогею в XIV столітті, коли з'явилася легенда про величезну кішку Некомата, що живе в горах. Гігантська кішка мала роздвоєний на кінці хвіст, у якому концентрувалися хвороби. Це стало причиною того, що домашнім кішкам почали відрізати хвости, щоб захистити будинок від хвороб. Цінувалися кішки, що були безхвостими від народження. У 1602 р. японський імператор видає декрет, який захищає кішок від несправедливих звинувачень у тому, що вони — втілення нечистої сили, демонів. Пропонувалося спустити кішок з повідців, заборонявся їхній продаж. Цей декрет дозволяв кішкам вільно полювати на гризунів, розмножуватися й поширюватися. Існує легенда, що пояснює появу декрету. Імператор святкував у саду із придворними й гостями. Один китайський дипломат запитав, чому улюблена імператорська кішка увесь час на повідку. Імператор відповів, що немає необхідності її відпускати, тому що вона одним своїм виглядом наганяє жах на пацюків і мишей. У цей момент у дружини імператора впала сережка й закотилася в щілину. Миша намагалася вкрасти сережку Син імператора побачив це й розірвав повідець. Кішка кинулася на мишу, впіймала її й урятувала сережку. Розселення кішок у Росії відбувалося приблизно в той самий час, що й у Європі. Розкопки свідчать про те, що ці тварини потрапили туди не тільки з Заходу, але і з Півдня. У центральних і північних районах Росії (Москва, Новгород й ін.) знайдені останки кішок, які відносять до X-XIV століть. На півдні України виявлені останки кішок, що відносять до VII-VIII століть н. е. На Русі кішка здавна вважалася охоронницею домівки. Поряд із цим чорні кішки в казках були обов'язковими супутницями Баби-яги. Існував також такий негативний персонаж, як Кіт-баюн. На американський континент домашня кішка була завезена з Європи. Перша згадка про кішку в Новому Світі належить до 1626 року. Вона стала об'єктом мінової торгівлі. У Парагваї, наприклад, перші кішки коштували фунт золота. Кішки міцно вкоренилися в Америці й за популярністю навіть обійшли собак. Зараз кішки поширені всюди. Особливо багато їх в індустріальних країнах. Домашня кішка стає об'єктом розведення лише з другої половини XIX століття (на відміну від інших свійських тварин). У результаті послідовного добору з використанням методів селекції створювалися нові породи, що відрізняються одна від одної. Одними з перших селекцією зайнялися англійці, тому багато сучасних порід кішок мають британське коріння. Можемо припустити, що кішка на довгий час зайняла важливе місце у домівці людини. Тим більше що психологи стверджують: люди, у яких є кішки, живуть довше й щасливіші за інших.

Loading...

 
 

Цікаве