WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБіологія, Зоологія, Аграрна наука → Поняття системи як наукового терміну - Курсова робота

Поняття системи як наукового терміну - Курсова робота

Щоб краще зрозуміти сутність системного методу, необхідно із самого початку відзначити, що поняття, теорії й моделі, на які він опирається, застосовні для дослідження предметів і явищ всілякого конкретного змісту. У цих цілях доводиться абстрагуватися від цього конкретного змісту окремих, часток систем і виявляти те загальне, істотне, що властиво всім системам певного роду. Найбільш загальним прийомом для реалізації цієї мети служить математичне моделювання. За допомогою математичної моделі відображаються найбільш істотні кількісні й структурні зв'язки між елементами деяких родинних систем. Потім ця модель розраховується на комп'ютері й результати обчислень рівняються з даними спостережень і експериментів. Виникаючі розбіжності усувається внесенням доповнень і змін у первісну модель.

Звертання до математичних моделей диктується самим характером системних досліджень, у процесі яких доводиться мати справа:

- з найбільш загальними властивостями й відносинами різноманітних конкретних, часток систем;

- на відміну від традиційного підходу, що оперує двома або декількома змінними, системний метод припускає аналіз цілої безлічі змінних. Зв'язок між цими численними змінними, вираженою мовою різних рівнянь і їхніх систем, і являє собою математичну модель. Ця модель спочатку висувається як деяка гіпотеза, що надалі повинна бути перевірена за допомогою досвіду.

Очевидно, що перш ніж побудувати математичну модель якої-небудь системи, необхідно виявити те загальне, якісно однорідне, що властиво різним видам однотипних систем. Доти поки системи не будуть вивчені на якісному рівні, ні про яку кількісну математичну модель не може бути мови. Адже для того щоб виразити будь-які залежності в математичній формі, необхідно знайти в різних конкретних систем, предметів і явищ однорідні властивості, наприклад, розміри, обсяг, вага й т.п. За допомогою обраної одиниці виміру ці властивості можна представити у вигляді чисел і потім виразити відносини між властивостями як залежності між їхніми математичними рівняннями, що відображають, і функціями. Побудова математичної моделі має істотна перевага перед простим описом систем у якісних термінах тому, що дає можливість робити точні прогнози про поводження систем, які набагато легше перевірити, чим досить невизначені й загальні якісні пророкування. Таким чином, при математичному моделюванні систем найбільше яскраво проявляється ефективність єдності якісних і кількісних методів дослідження, що характеризує магістральний шлях розвитку сучасного наукового пізнання.

Звернемося тепер до питання про переваги й перспективи системного методу дослідження.

Насамперед помітимо, що виникнення самого системного методу і його застосування в природознавстві й інших науках знаменують значно зрослу зрілість сучасного етапу їхнього розвитку. Перш ніж наука змогла перейти до цього етапу, вона повинна була досліджувати окремі сторони, особливості, властивості й відносини тих або інших предметів і явищ, вивчати частини у відволіканні від цілого, простої окремо від складного. Такому періоду відповідав дисциплінарний підхід, коли кожна наука зосереджувала всю увагу на дослідженні специфічних закономірностей досліджуваного нею кола явищ. Згодом стало очевидним, що такий підхід не дає можливості розкрити більше глибокі закономірності, властивому широкому класу взаємозалежних явищ, не говорячи вже про те, що він залишає в тіні взаємозв'язок, що існує між різними класами явищ, кожний з яких був предметом відособленого вивчення окремої науки.

Міждисциплінарний підхід, що перемінив дисциплінарний, став, як ми бачили, усе ширше застосовуватися для встановлення закономірностей, властивим різним областям явищ, і одержав подальший розвиток у різних формах системних досліджень як у процесі свого становлення, так і в конкретних додатках. Системний метод пройшов різні етапи, що відбилося на самій термінології, що, на жаль, не відрізняється єдністю. З погляду практичної значимості можна виділити:

- системотехнікові, що займається дослідженням, проектуванням і конструюванням новітніх технічних систем, у яких ураховуються не тільки робота механізмів, але й дії людини-оператора, керуючого ними. Цей напрямок розробляє деякі принципи організації й самоорганізації, виявлені кібернетикою, і в цей час здобуває все більше значення у зв'язку із впровадженням систем, у тому числі й комп'ютерів, що працюють у режимі діалогу з дослідником;

- важливою областю застосування системних ідей є системний аналіз, що займається вивченням комплексних і багаторівневих систем. Хоча такі системи звичайно складаються з елементів різнорідної природи, але вони певним чином зв'язані й взаємодіють один з одним і тому вимагають цілісного, системного аналізу. До них ставиться, наприклад, система організації сучасної фабрики або заводу, у яких у єдине ціле об'єднані виробництво, постачання сировиною, збут товарів і інфраструктура;

Системи в точному змісті слова, що вивчають специфічні властивості об'єктів єдиної природи, наприклад, фізичні, хімічні, біологічний і соціальні, становлять особливий інтерес для науки.

Якщо системотехніка й системний аналіз фактично є додатками деяких системних ідей в області організації виробництва, транспорту, технології й інших галузей народного господарства, то теорія систем досліджує загальні властивості систем, досліджуваних у природних, технічних, соціально-економічних і гуманітарних науках.

Може виникнути питання: якщо конкретні властивості згаданих вище систем вивчаються в окремих науках, те навіщо потрібний особливий системний метод? Щоб правильно відповісти на нього, необхідно ясно вказати, що саме вивчають конкретні науки й теорія систем, коли застосовуються до однієї й тій же області явищ. Якщо для фізика, біолога або соціолога важливо розкрити конкретні, специфічні зв'язки й закономірності досліджуваних систем, то завдання теоретика систем полягає в тому, щоб виявити найбільш загальні властивості й відносини таких систем, показати, як проявляються в них загальні принципи системного методу. Інакше кажучи, при системному підході кожна конкретна система виступає як окремий випадок загальної теорії систем.

Говорячи про загальну теорію систем, варто віддавати собі ясний звіт про характер її спільності. Справа в тому, що в останні роки висувається чимало проектів побудови такої загальної теорії, принципи й твердження якої претендують на універсальність. Один з ініціаторів створення подібної теорії австрійський біолог-теоретик Л. фон Берталанфі, який зробив значний внесок у поширення системних ідей, формулює її завдання в такий спосіб: предмет цієї теорії становить установлення й висновок тих принципів, які справедливі для "систем" у цілому... Ми можемо задатися питанням про принципи, застосовних до систем взагалі, незалежно від їх фізичної, біологічної або соціальної природи. Якщо ми поставимо таке завдання й підходящий образ визначимо поняття системи, то виявимо, що існують моделі, принципи й закони, які застосовні до узагальнених систем незалежно від їхнього приватного виду, елементів або сил.

Який характер повинна мати не просто загальна, а по суті справи універсальна теорія систем? Очевидно, щоб стати застосовної така теорія повинна абстрагуватися від будь-яких конкретних, приватних і особливих властивостей окремих систем. Але в такому випадку з її понять і принципів неможливо логічно вивести конкретні властивості окремих систем, як на цьому наполягають прихильники загальної, або краще сказати, універсальної теорії. Інша справа, що деякі загальні системні поняття й принципи можуть бути використані для кращого розуміння й пояснення конкретних систем.

Література

1. Вонсовський С. В. Сучасна природничо-наукова картина миру. - К., 2003

2.Беклей А. Кратка історія природних наук. - К., 1997

3.Бернал Дж. Наука в історії суспільства. - К., 1998

4.Даннеман Ф. Історія природознавства. Природничі науки в їхньому розвитку й взаємодії. - К., 1998

5.Степин В. С. Становление научной теории. – Минск., 1976

Loading...

 
 

Цікаве