WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБіологія, Зоологія, Аграрна наука → Палеозоологія безхребетних - Курсова робота

Палеозоологія безхребетних - Курсова робота

Палеозоологія безхребетних

Тип найпростіші (protozoa)

Найпростіші - це одноклітинні, звичайно мікроскопічні організми, що складаються із протоплазми з одним або декількома ядрами. Протоплазма і ядро можуть бути оточені оболонкою або позбавлені її. Клітина найпростіших, на відміну від клітини багатоклітинних, виконує всі життєві функції: обмін речовин, рух, розмноження. Багато найпростіші мають кістяк надзвичайно різноманітної форми, що складає з органічної й мінеральної речовини. У викопному стані зберігається тільки мінеральний кістяк. Розмір тіла найпростіших у середньому становить 0,1-1 мм, дрібні форми мають діаметр 2-4 мікрони, зустрічаються й "гіганти", діаметром до 100 і навіть 160 мм. Розмножуються найпростіші половим і безстатевим шляхом.

Більшість найпростіших - морські бентосні й планктонних організмів. З'явилися найпростіші в докембрії, але їхні викопні залишки відомі починаючи з кембрію.

Тип найпростіших розділений на 5 класів, у викопному стані удосталь зустрічаються представники класу саркодових.

Клас саркодові (Sarcodina). Саркодові досить численні й різноманітні за формою й будовою. Більшість має раковину і є морськими організмами, деякі живуть у прісних водах. Для руху, захоплення їжі, газообміну й виділення в них виникають тимчасові вирости протоплазми – псевдоподії. Важливе геологічне значення мають саркодові, постачені раковиною, що ставляться до двох підкласів: форамініфери й радіолярії.

Підклас форамініфери (Foraminifera). До форамініфер ставиться більшість саркодових з раковиною, пронизаної безліччю дрібних пор - форамінів (звідси назва "форамініфери" - несучі отвори), через які виходять найтонші нитковидні псевдоподії. Основна маса форамініфер є морськими бентосними або планктонними організмами.

Більшість форамініфер має вапняну раковину, рідше зустрічаються раковини з піщин, скріплених цементом. По своїй будові раковини винятково різноманітні. Розрізняють три основних типи: однокамерні, двокамерні й багатокамерні. Найбільше широко поширені багатокамерні раковини. Серед них розрізняють однорядні, спіральні й циклічні. Дуже різноманітні раковини зі спіральним розташуванням камер. Поверхня раковини може бути гладкої, але часто вона має шви, шипи, горбки, комірки, кілі, ребра й інші структурні елементи різної форми й розмірів. Все це надає раковинам форамініфер винятково різноманітну форму.

По розмірах раковини форамініфери діляться на дрібні (до 1 мм) і великі (понад 1 мм). Серед дрібних виділяються планктонні й бентосні форми, великі належать до бентосу.

Основним критерієм класифікації викопних форамініфер є будова раковини. Усередині підкласу форамініфер виділяються загони, три найбільш важливі з них коротко описані нижче.

Загін фузулініди. Великі донні форамініфери зі спірально завитою вапняною раковиною веретеноподібної або кулястої форми. Стінка раковини пориста, складається з одного або декількох шарів. Раковина розділена перегородками на численні камери. Поширення: карбон - перм. Представник: рід фузуліна (Fusulina) з раковиною веретеноподібної форми (карбон - перм).

Загін нуммулітіди включає самі великі донні форми з вапняною раковиною дископодібної форми. Раковина має численні камери, її поверхня гладка або покрита горбками, швами, комірками або ребрами. Поширення: палеоген. Представник: рід нуммулітес (Nummulites) зі спірально навитою раковиною (палеоген).

Загін роталіїди представлений дрібними форамініферами зі спіральним розташуванням камер. Більшість форм належить до планктонів, вони пристосувалися до "ширяння" у товщі морської води, і їхньої камери придбали кулясту форму. Поширення: тріас - нині. Представник: рід глобігеріна (Globigerina) зі спірально розташованими кулястими камерами (юра).

Геологічна історія й значення. Форамініфери зустрічаються починаючи з кембрію. Найбільше широко вони були поширені в кам'яновугільному й пермському періодах, коли формувалися фузулінові вапняки, у крейдовому періоді, коли формувалася писальна крейда, і в палеогеновому періоді - часу утворення нуммулітових вапняків. Всі ці породи є гарним будівельним матеріалом, а самі форамініфери широко використовуються як керівні копалини для визначення геологічного віку палеозойських, мезозойських і кайнозойських відкладень. Особливо велике значення форамініфери мають для нафтовий, геології, при визначенні віку порід зі свердловин. У сучасних океанах більші площі дна покриті так званим глобигериновим мулом. Цей мул розповсюджений до глибини 4000 м, тому що нижче вапняні раковини форамініфер розчиняються.

Підклас радіолярії (Radiolaria). До радіолярій ставляться мікроскопічні саркодові із кремінним кістяком. Всі вони є планктонними організмами й відрізняються більшою розмаїтістю, особливо в тропічних морях.

Радіолярії мають витончений, складно побудований кістяк кулястої або зірчастої форми, рідше у вигляді дзвона, що є опорою для протоплазми й надає певну форму тілу радіолярії. Головне його значення полягає в пристосуванні до вільного ширяння в товщі морської води.

Кістяк відрізняється великою міцністю й добре зберігається у викопному стані.

Геологічна історія й значення. Радіолярії зустрічаються, починаючи з кембрію. Їхньої раковинки брали участь в утворенні різних кременистих осадових порід: радіоляритів, опок, діатомітів. Однак завжди вони грали значно меншу роль у формуванні гірських порід, чим форамініфери, їх стратиграфічне значення невелике. Особливо широко радіолярії поширені в кайнозої, протягом цієї останньої ери вони досягли найбільшої розмаїтості. У сучасних океанах радіолярієвий мул накопичуються на глибинах понад 4000 м.

Тип губки (spongia)

Губки - самі примітивні багатоклітинні тварини, що не мають ні справжніх тканин, ні відособлених органів. Це переважно морські прикріплені колоніальні або одиночні організми величиною від декількох міліметрів до двох і більше метрів.

Губки мають дуже різноманітну форму: кулясті, кустоподібні й т.д. Тіло складається із зовнішніх покривних клітин і внутрішніх - джгутикових. Між ними перебуває речовина, пронизане численними порами, через які вода, насичена киснем і мікроорганізмами - продуктами харчування, надходить у внутрішню порожнину. Токовище води відбувається безупинно, воно викликано ритмічним рухом найтонших джгутиків, що перебувають у клітинах.

Кістяк губок перебуває в речовині, вона буває роговий або мінеральний. У викопному стані зберігається тільки мінеральний кістяк, що складається з окремих голок - спікул вапняного або кремінного складу. Спікули дуже різноманітні за формою: одноосьові, тривісні, чотиривісні. Основними є тривісні спікули. Звичайно вони не зв'язані між собою, іноді з'єднуються, роблячи міцний кістяк.

Тип губок розділений на три класи: вапняні, звичайні й шестипроменеві губки. У викопному стані найчастіше зустрічаються шестипроменеві губки з кістяком із тривісних кремінних спікул. Представник: рід вентрікулітес (Ventriculites) у формі келиха (юра - нині, широко розповсюджений у пізній крейді).

Геологічна історія й значення, Знахідки спікул губок відомі починаючи із протерозойських відкладень. Спочатку з'явилися кремінні губки, потім вапняні (з девону). Більші скупчення губок - губкові шари - зустрічаються в юрських і крейдових відкладеннях, у кайнозої губок стало менше. У сучасних теплих морях на невеликій глибині спікули губок утворять так званий губковий іл. Геологічне значення губок невелике.

Тип археоціати (archaeocyathi)

Археоціати - вимерлі морські примітивні багатоклітинні тварини, за формою нагадують губок. Будова їхнього м'якого тіла невідомо. На відміну від губок кістяк археоціат позбавлений спікул, він складається з однієї або двох пористих стінок і різних кістякових утворень між ними (перегородки, днища, стерженьки й ін.). Однозмінні форми більше примітивні, частіше зустрічаються двустенні. Основу кістяка становить зовнішня стінка, пронизана системою каналів. Розміри археоціат від декількох міліметрів до 40 див у висоту. Зустрічаються одиночні й колоніальні форми, що брали участь у побудові рифів.

Систематика археоціат розроблена ще недостатньо. На підставі будови кістяка виділяють два класи: правильні й неправильні археоціати.

Геологічна історія й значення. Археоціати з'явилися, очевидно, ще в протерозої, одержали широке поширення в ранньому кембрії, а до середини кембрійського періоду майже всі вимерли. Їхнє геологічне значення дуже велике для визначення віку древніх відкладень.

Тип кишковополосні (соеlenterata)

Кишковополосні - справжні багатоклітинні тварини, що мають радіальну симетрію тіла. До них ставляться прісноводна гідра, корали, медузи й інші організми. Тіло має вигляд мішка із внутрішньою кишковою порожниною, що повідомляється із зовнішнім середовищем через ротовий отвір, що служить і для прийняття їжі, і для виведення неперетравлених залишків назовні. Біля рота перебувають щупальця, які захоплюють видобуток і проштовхують у кишкову порожнину. Всі вони є хижаками. Вони мають справжні нервові клітини, але дихальна, кровоносна й видільна системи в них відсутні. Розмножуються вони половим і безстатевим шляхом: полове покоління - медузи - вільно плаває, безстатеві - прикріплені поліпи - можуть утворювати колонії. Стінки тіла складаються із двох шарів клітин, між ними перебуває речовина. Зовнішній шар у багатьох поліпів виділяє твердий кістяк.

Тип кишковополоснірозділений на три класи. Велике геологічне значення має клас коралових поліпів.

Клас коралові поліпи (Anthozoa). До цього класу належать найбільш високоорганізовані одиночні або колоніальні прикріплені морські кишковополосні.

Більшість коралів виділяє зовнішній вапняний кістяк, названа коралітом в одиночних форм і поліпняком у колоніях. У кораліта є вертикальні перегородки - септи й горизонтальні - днища, у центрі іноді розташовується стовпчик. Деякі корали мають вапняні пластинки - пухирчасту тканину.

Поліп займає лише верхню частину кораліта - чашку, відділену днищем від іншої частини. У міру росту поліп багаторазово переміщається нагору, стінки його чашки надбудовуються. Таким чином, протягом тривалого часу корали ростуть і утворять масивні рифи.

Клас коралів ділиться на шість підкласів, з яких важливе геологічне значення мають вимерлі табуляти, хететіди й чотирипромінні корали.

Підклас табуляти (Tabulata). Це найбільш примітивна вимерла група палеозойських колоніальних коралів, що мала трубчасті вапняні кораліти з добре розвиненими днищами й слабко вираженими септами. Поліпняки табулят мали різну форму, вони брали участь у формуванні рифових будівель у силурійському і девонському періодах. Представник: рід фавозітес (Favosites) - масивні поліпняки із призматичними корралітами (силур - перм).

Підклас хететіди (Chaetetida). Це вимерлі колоніальні палеозойські й мезозойські корали, що мали тонкі кораліти у вигляді капілярних трубочок з добре розвиненими днищами й слабко вираженими септами. Масивні поліпняки розділені площинами перерв росту. Поширення: ордовик - крейда (особливо широко в кам'яновугільному періоді). Представник: рід хететес (Chaetetes) - масивні поліпняки з дуже тонкими призматичними коралітами (середній девон - карбон).

Loading...

 
 

Цікаве