WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБіологія, Зоологія, Аграрна наука → Концепція макроеволюції і її типи - Курсова робота

Концепція макроеволюції і її типи - Курсова робота

Концепція макроеволюції і її типи

Підходи

Макроеволюція має на увазі зміни набагато більшого масштабу, чим ті, які відбуваються при мікроеволюції й видоутворенні. Зміни макроеволюційного рівня складаються в розвитку ознак, по яких різняться такі великі групи, як пологи, сімейства, загони, класи й типи. Подібні події відбуваються в геологічному масштабі часу.

Методи дослідження, застосовувані при вивченні макроеволюції, не можуть не відрізнятися від тих, які використовуються при вивченні мікро еволюції й видоутворення. Генетика, екологія й систематика на рівні нижчих категорій - головні підходи до вивчення мікро еволюції й видоутворення, тоді як усе, що нам відомо про макроеволюцію, отримано в результаті палеонтологічних і порівняльно-морфологічних досліджень. Роботи з генетики популяцій і близьким до неї областям дозволяють одержати прямі дані про факторів еволюції. Однак відомості про великі події в процесі органічної еволюції дають палеонтологія й порівняльна анатомія.

Вивченням еволюційної біології на макрорівні й на інших рівнях звичайно займаються різні групи дослідників, і їхнього подання про роль експерименту, масштабах часу й інших предметів нерідко розходяться. Багато палеонтологів і морфологи старшого покоління недооцінювали значення генетичних досліджень для еволюційної теорії; у свою чергу біологи, що вивчають популяції нині живучих організмів, часто мають досить неясне подання про тимчасовий елемент макроеволюції. Джерелом багатьох протиріч в еволюційній біології служать характерні розходження між макро- і мікроеволюціоністами відносно методів дослідження, способу мислення й загальної підготовки.

Одна із проблем еволюційної біології стосується того, чи представляє собою макроеволюція проста продовження мікроеволюції або ж між цими двома процесами є істотне розходження. Багато еволюціоністів, у тому числі всі прихильники синтетичної теорії, думають, що інтерпретацію явищ макроеволюції варто засновувати на наших поданнях про процеси, що відбуваються на мікроеволюційному рівні. Цю точку зору добре сформулював Добржанский (Dobzhansky, 1937):

"Досвід показує..., що єдиний шлях до розуміння механізмів макроеволюційних змін, для яких необхідні геологічні масштаби часу, - це доскональне вивчення мікроеволюційних процесів, спостережуваних протягом одного людського життя й нерідко контрольованих волею людини".

Викладена вище точка зору викликає, однак, заперечення з боку фракції меншості в кожному майже поколінні еволюціоністів. Гольдшмідт наполягав на тому, що макроеволюційна зміна детерминируется особливими процесами - системними мутаціями й стрибкоподібними змінами, які не діють на мікроеволюційному рівні. В останні роки Стенлі і Гулд дотримуються думки про існування корінного розходження між мікро- і макроеволюцією. Гулд затверджує, що спроба пояснити макроеволюцію на основі мікроеволюції являє собою редукционізм і невиправдану екстраполяцію й що такий підхід помилковий.

Всупереч думці Гольдшмідта у природі не існує розриву між мікро- і макроеволюцією. Цей передбачуваний розрив заповнюють явища видоутворення. У великій вибірці філетичних груп еволюційні дивергенції виникають на будь-якому рівні - від рас через види й групи видів до пологів і категорій більше високого рангу. Органічна еволюція становить єдине ціле.

Величезне розходження в масштабах часу між мікро- і макроеволюцією в їхніх крайніх формах змушує остерігатися понад спрощені екстраполяції від одного рівня до іншого. Багато мікроеволюційних змін повторні й передбачувані. На відміну від цього макроеволюція - процес історичний.

Говорячи про тривалість часу, протягом якого могли відбуватися макроеволюційні зміни, варто враховувати також можливість виникнення окремих унікальних подій, що мають далеко, що йдуть наслідки. Який-небудь примітивний організм може шляхом інфекції придбати постійного симбіонта, завдяки якому він стає здатним до фотосинтезу. Який-небудь наземний організм може колонізувати віддалений незаселений острів усього один раз, після чого почне еволюціонувати на цій зайнятий їм території в новому напрямку.

Можливо, що відомі нам еволюційні сили й фактори в різні періоди історії даної групи діяли різним образом. Бути може, частота мутацій у минулому відрізнялася від їхньої частоти в цей час. Середовище, що зараз стабільне, у минулому могли швидко змінюватися, і навпаки. Якась група на одній стадії своєї історії могла складатися з більшого числа симпатричних видів, здатних до обмеженої гібридизації, хоча в цей час вона монотипова й мінливість її сильно понизилася.

І нарешті, який аспект мікроеволюції варто вибирати як відправна крапка для екстраполяції на мікроеволюцію? У ранній період синтетичної теорії еволюціоністи екстраполювали від властиво мікроеволюції, т, е. від еволюції на популяційному рівні, уважаючи видоутворення побічною темою. Однак з ряду причин варто вважати, що видоутворення займає в макроеволюції більше важливе місце, чим думали колись. Ми повернемося до цього питання надалі викладі.

Адаптивний ландшафт

Адаптивний ландшафт - корисна метафора, що допомагає представити взаємодії між організмом і навколишнім середовищем. До цієї метафори прибігали Райт, Добржанський, Сімпсон, Стеббинс і інші еволюціоністи.

Уявимо собі ландшафт, що складається з пагорбів і долин. Рельєф місцевості символізує розподіл адаптивних полів. Вершини пагорбів — "адаптивні вершини", а долини, що розділяють пагорби, являють собою "нічийну землю" і ряд "адаптивних долин". Популяції й види займають різні адаптивні вершини завдяки наявним у них сполученням адаптивних ознак і лежачої в основі цих ознак сполученням генів. Деякі адаптивні вершини вузькі, а інші широкі відповідно до відносної широти спеціалізації. Вершини пагорбів різняться також по висоті; це означає, що на деякі з адаптивних вершин легше піднятися й легше зайняти їх у порівнянні з іншими.

Цю метафору можна розширити, для того щоб поширити її на групи видів, пологи й більші категорії. Вершини розподіляються по адаптивному ландшафті не випадковим образом, а зібрані, у всякому разі певною мірою, в окремі ланцюги. При цьому ланцюг пагорбів відповідає адаптивній зоні того або іншого роду.

Дотепер ми розглядали адаптивний ландшафт у статичному аспекті. А як є справа з його динамікою? І організм, і середовище піддаються змінам.

Яким образам види займають свої адаптивні вершини, а пологи - свої гірські ланцюги? Шляхами, що ведуть до адаптивних вершин і гірських ланцюгів, служать напрямку еволюції. А швидкість сходження відповідає швидкостям еволюції. Адаптивні вершини різної висоти досягаються в результаті різних сполучень напрямків еволюції і її швидкостей.

Адаптивний ландшафт не завжди залишається статичним і незмінним. Подібно справжньому ландшафту, він підданий дії сил, що викликають ерозію й горотворення. Ці сили можуть діяти повільно або швидко. Зміни ландшафту відбивають роль змін середовища в еволюції. Адаптивна вершина може переміщатися з тією або іншою швидкістю, і популяція, що неї займає, повинна намагатися не відставати від її.

Необоротність

Нерідко затверджують, що еволюція необоротна. Це узагальнення відомо як закон Долло; необхідно, однак, указати, на деякі важливі обмеження.

Насамперед необоротність не можна вважати характерною рисою мікроеволюції, оскільки виникаючі на цьому рівні генетичні зміни відносно прості й напрямок може легко змінюватися. Частота окремого аллеля або ділянки хромосоми може підвищуватися за рахунок конкуруючі з ним аллеля або ділянки при одних умовах середовища, але знижуватися щодо цього іншого аллеля або ділянки у випадку зміни середовища в протилежну сторону. Необоротність стає рисою еволюції на рівнях видоутворення й макроеволюції.

Тут варто провести ще одне розходження. Макроеволюційні зміни необоротні в тім, що стосується морфологічних ознак і їхніх генетичних детермінантів, але не в тім, що стосується екології. Багато груп наземних рептилій, наземних ссавців і птахів, що живуть у повітряному середовищі, повернулися у водне середовище - місцеперебування своїх примітивних хребетних предків, але морфологічно вони залишилися при цьому рептиліями, ссавцями або птахами. Загальні розміри в різних групах ссавців, наприклад у коней, можуть збільшуватися протягом одного періоду часу й зменшуватися протягом іншого. Однак похідні дрібні форми морфологічно й генетично не ідентичні дрібними предковим типам.

Loading...

 
 

Цікаве