WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБіологія, Зоологія, Аграрна наука → Іксодові кліщі - Курсова робота

Іксодові кліщі - Курсова робота

У період вірусемії можлива передача вірусу кліщами від людини. Найбільш небезпечними місцями для зараження людини є покриті травою степові ділянки, старі землі під пором, скирти сіна, де в літні місяці виявляється велика кількість кліщів. Пік захворюваності падає на липень — серпень. Сприйнятливі до кримського геморагічної лихоманці обличчя усіх віків або його підлоги. Звичайно занедужують обличчя активного віку в силу більш частого контакту з переносником вірусу. Імунний прошарок серед жителів ендемічних районів практично отсутствует. Майже все населення в потенційних вогнищах не має природного імунітету і піддано захворюванню. Постінфекціонний імунітет носить узкоспецифічний характер, тривалість його не перевищує 1—2 років.

Природні й антропургічні вогнища кримської геморагіческой лихоманки зареєстровані в степових районах Кримського і Керченського півостровів, у Ростовській і Астраханській областях, Ставропольському краї, Туркменській, Узбецькій, Таджицькій, Киргизькій, Казахській, Азербайджанській і Вірменській республіках, у Болгарії, Румунії, Югославії, Пакистану, у ряді країн Африки (Конго, Заїр, Уганда, Нігерія).

Омська геморагічна лихоманка. Хвороба характеризується коротким інкубаційним періодом (2—4 дні), лихоманкою тривалістю від 5 до 15 днів, слабістю, поразкою бруньок, геморагіями на шкірі і слизуватих. Через 3—4 нед симптоми зникають, температура падає, хворі видужують. Летальність досягає 1-5%.

Основний природний резервуар вірусу в природі — іксодові кліщі D. pictus і D. marginatus. Установлена їх спонтанна інфікування, здатність передавати вірус по ходу метаморфоза, а також трансоваріально своєму потомству. Личинки і німфи іксодових кліщів паразитують на гризунах і птахах, а дорослі особи нападають на велику і дрібну рогату худобу і людей. Резервуарами збудника в природі також служать ондатри, водяні полівки, полівки-економки, узкочерепні полівки, бурозубки. Не виключена участь у циркуляції вірусу і деяких інших ссавців (ховрашки, зайці, їжаки, хом'яки), птахів (ворони, граки, випі), жаб і ящірок. У перерахованих тварин установлена спонтанна інфіктування і сприйнятливість до вірусу.

Поряд із трансмісивним і аліментарним шляхами тварини і людина можуть заражатися аерогенним шляхом при вдиханні вірусутримного матеріалу, що попадає в повітря при підсиханні сечі і випорожнень хворих тварин.

У природних водоймах улітку вірус омської геморагіченої лихоманки може залишатися життєздатним протягом 18—20 ч у концентраціях, достатніх для аліментарного інфікування дрібних ссавців. Вірус з великою сталістю виділяється із сечею і випорожненнями тварин, що приводить до інфікування навколишнього середовища. Можливе зараження людини аліментарним шляхом — через воду і харчові продукти, заражені виділеннями хворих гризунів. У цьому випадку захворювання можуть виникнути й узимку. Сприйнятливість до вірусу омської геморагічної лихоманки загальна і висока. Найчастіше хворіють люди, що знаходилися в чи поле в лісі (працівники сільського господарства, мисливці, що беруть участь у промислі на ондатру). Захворювання носять спорадчий чи груповий характер. У місцевих жителів у крові часто виявляються антитіла, тому частіше занедужують приїжджі і Природні вогнища омської геморагічної лихоманки поширені в північній лісостеповій зоні Західного Сибіру і Північного Казахстану, Барабинського степу, Омській, Новосибірській, Оренбурзькій, Тюменській і Курганській областях.

Кіасанурська геморрагічна лихоманка (кіасанурська лісова хвороба) викликається вірусом із групи кліщового енцефаліту. Захворювання в людей виникає після 8-денного інкубаційного періоду і характеризується раптовим підйомом температури до 39°, сильним головним болем, болями в попереку і кінцівках, загальмованістю мови. У такому стані хворі знаходяться протягом перших 2 нед хвороби. З 3—4-го дні хвороби розвиваються нудота, блювота, поноси, сип на м'якому небі, гіпермія кон'юнктив, склер, світлобоязнь, носові, шлунково-кишкові кровотечі, кровохаркання, кровотеча з ясен. Температура нормалізується через 7— 14 днів, кровотечі припиняються на кілька днів пізніше. Може бути друга хвиля захворювання. Період видужання затягується на 3—5 нед. Летальність складає 8—12%. Летальний результат спостерігається звичайно на 7—9-й день хвороби.

Джерелом збудника кіасанурської лісової хвороби є мавпи, що у природних вогнищах хворіють на цю лихоманку і гинуть. У Macaco radiata летальність досягає 85%. Основними переносниками, що заражають людей, є кліщі Haemaphysails spl-nlgera і Нает. turanicum. Вірус виділений також від личинок, німф і імаго кліщів Haemaphy sails turturis, Нает. рариапа, Нает. blsplnosa, Нает. mlnuta, Нает. kyasanurensls, у яких установлена трансоваркальна передача вірусу. Можлива участь у передачі вірусу кліщів пологів Ixodes і Атыуотта.

Багаторазові випадки виділення вірусу з пацюків Rattus blanfordi до із кліщів, що паразитують на гризунах, свідчить про велике значення в циркуляції вірусу також дрібних ссавців (білки, землерийки й ін.). Можливо, відому роль у циркуляції вірусу грають дикобрази і деякі види наземних птахів, що транспортують заражених кліщів. Антитіла до вірусу кіасанурсьої лісової хвороби знайдені в окремих видів кажанів, коней, ослів, верблюдів, овець. Крім трансмісивного шляху передачі не виключається можливість зараження людей через сире молоко корів; це припущення засноване на спостереженні групових захворювань у населених пунктах.

Захворюваність серед людей звичайно виникає в січні і наростає до квітня-травня. Сприйнятливість до вірусу в людей висока. Щорічно виявляються десятки випадків захворювання. Захворювання спостерігаються в облич різних віків, що відвідують лісові масиви і піддаються напад заражених кліщів. Спостерігаються "насінні" спалахи в населених пунктах, зв'язані з аліментарним зараженням. Після перехворіння залишається стійкий імунітет.

Захворювання уперше виявлене в Індії в штаті Майсур (до півдня від Бомбея). В даний час не виключається наявність вогнищ і в інших районах Індії. За межами Індії хвороба не виявлена.

Трансмісивні риккетсиози. Іксодові кліщі є переносниками великої групи хвороб, викликуваних риккетсіями. У ряді випадків кліщі є і резервуарами патогенних риккетсій, забезпечуючи можливість трансовариальної передачі збудника протягом двох-трьох поколінь. Серед риккетсій, зв'язаних із кліщами, слід зазначити 3 триби: Rickettsiae, Ehrlichieae і Wolbachieae. У першій трибі об'єднані всі патогенні для людини види пологів

Rlckettsla і Coxiella. Види роду Rlckettsla на підставі сірологічних особливостей і по поводженню в хребетних і членистоногих відносять до підродів Rlckettsla, Dermacentroxenus і Zinssera. Іноді, цим підродам придається родовий ранг. З іксодовими кліщами особливо тісно зв'язані представники підроду Dermacentroxenus (збудники риккетсиозів групи плямистих лихоманок) і Coxiella bur-neti (збудник лихоманки Ку). При штучному інфікуванні й інших представниках групи, за винятком Zinssera tsutsu-gamushi, успішно розвиваються в організмі іксодових і аргасових кліщів (Weyer, 1964).

У трибу Ehrlichieae входять збудники риккетсиозів нижчих мавп, копитних і хижих. У трибу Wolbachieae поєднуються види, що зустрічаються тільки в комахах і кліщах, причому багато хто з них дуже патогенні для своїх хазяїнів.

Кліщовий риккетсіоз Північної Азії. Збудник захворювання — Dermacentroxenus slblrlcus — малостійкий у зовнішнім середовищі, але протягом усієї зими виживає в кліщах-переносниках. Він може бути виділений із крові й органів диких ссавців, із кліщів, із крові хворих людей. Хвороба характеризується гостролихоманочним плином з наявністю первинного афекту на місці укусу кліща і макулопапулезної висипки. Інкубаційний період складає 3—6 днів. Хвороба починається з продромальних явищ у виді нездужання, головного болю, болю в м'язах, слабості. Сип з'являється на 4—5-й день хвороби і зникає на 10—12-й день, залишаючи після себе пігментацію. Температура швидко досягає високих цифр, тримається 8—10 днів і падає літично. Прогноз сприятливий.

Кліщовий риккетсіоз характеризується природної очаговістю й облігатно-трансмісивним механізмом передачі. Джерелом збудника інфекції є різні види гризунів: польова миша, будинкова миша, пацюк карако, полівка міхно, узкочерепна полівка, пеструха, степова, ховрашок довгохвостий, ховрашок червонощокий, хом'як звичайний, хом'як даурський, бурундук, заєць-русак і ін.

Основними переносниками в Східному Сибіру, Забайкаллі, Тувинської АРСР, МНР є кліщі Dermacentor nuttali; у Західному Сибіру, Алтайському краї — D. plctus, D. marginatus; у Казахстану — D. marginatus; на Далекому Сході (Примор'я, Хабаровський край) — D. sllvarum, Haemaphysalls conclnna в Алма-Атинській обл., у Киргизії — D. marginatus, Haem. punctata; у Вірменії — Rhlplcep-halus sangulneus, D. marginatus.

У природних вогнищах кліщового риккетсіозу Північної Азії збудник перезимовує в організмі дорослих кліщів. Навесні кліщі харчуються на великих диких чи тваринах домашній худобі, звичайно не сприйнятливих до Dermacentroxenus slblrlcus. Зараження личинки і німфи відбувається на гризунах, серед яких у літній період високий відсоток сприйнятливого до інфекцій молодняку. Захворілі після нападу заражених кліщів тварини у свою чергу забезпечують інфікування нових ліній кліщів, підтримуючи в такий спосіб безперервність циркуляції збудника у вогнищі.

Loading...

 
 

Цікаве