WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБіологія, Зоологія, Аграрна наука → Дружні та ворожі взаємовідношення тварин між собою і з рослинами - Курсова робота

Дружні та ворожі взаємовідношення тварин між собою і з рослинами - Курсова робота

Той факт, що в італійській долині Аоста розвелось стільки отруйних змій, що вони заселили не лише зелені насадження, а й стали проникати у будинки, а кількість людей, потерпілих від укусів, така велика, що довелося відкрити 100 пунктів першої допомоги, пояснюється майже повним зникненням природних ворогів змій — хижих птахів і їжаків, що сталося не без втручання людей.

Винищення хижаків небезпечне ще й тим, що може спричинитися до швидкого розмноження інших, більш шкідливих тварин, шкода від яких перекриває ту, яку заподіюють хижаки. Так, у деяких районах Африки категорично заборонено полювання на леопардів, бо їх знищення потягнуло за собою різке збільшення чисельності диких кабанів і мавп, котрими живиться леопард, і вони стали справжнім лихом для посівів.

Аналогічне становище виникло в Австралії з диким собакою дінго. Хоч цей хижак і знищує багато ягнят і телят, проте його винищення спричинило б набагато більшу шкоду, яку заподіяли б сільському господарству кролі і кенгуру (підраховано, що шість кролів з'їдають стільки трави, скільки доросла вівця), чисельність яких не збільшується завдяки полюванню на них дінго.

Коли в Америці фермери вирішили позбавитись усіх койотів (степових вовків), то почалося масове розмноження гризунів — шкідників сільського господарства.

Таким чином, далеко не всі хижаки шкідливі, більшість з них — корисні.

У деяких хижих тварин має місце канібалізм, тобто поїдання тваринами тварин того ж виду. Найчастіше він проявляється у тому, що дорослі особини живляться молоддю. Канібалізм як видова ознака, закріплена природним добором, є корисним для виду, бо сприяє його збереженню. Наприклад, такі хижі риби, як окуні й щуки, можуть жити у водоймах, де інших риб немає. І це можливо лише завдяки канібалізму. Дорослі поїдають молодь, а молодь—зоопланктон, яким дорослі живитись не можуть. Найсильніші молоді стають дорослими; розмножуючись, вони дають початок молоді і т. д. Популяція при цьому зберігається.

Паразитизм, як і хижацтво, широко розповсюджений у тваринному світі, особливо серед найпростіших, червів і членистоногих. Тварини-паразити є зовнішні і внутрішні, тимчасові і постійні, а господар паразита може бути основний (в якому паразит живе у дорослому стані) і проміжний (де існують личинки паразита).

До найшкідливіших належать патогенні паразити, що викликають різні хвороби тварин і людини. У патогенних паразитів часто буває складний цикл розвитку, пов'язаний зі зміною господарів. Наприклад, малярійний паразит, що живе у крові теплокровних тварин і людини, може лише тоді пройти повний цикл розвитку і бути перенесеним у кров здорових організмів, коли потрапить у тіло комара, зокрема малярійного (анофелеса); печінковий сисун, що існує у печінці копитних, особливо овець, обов'язково повинен мати проміжного господаря — прісноводного молюска, малого ставковика і т. п.

Для поширення багатьох патогенних паразитів необхідна наявність переносників, які не менш небезпечні, ніж самі паразити — збудники хвороб. Особливо багато переносників різних хвороб серед членистоногих; з них найнебезпечніші — кліщі та комахи.

Кліщі — переважно паразити, в основному зовнішні. Вони переносять збудників дуже важких захворювань: весняно-літнього енцефаліту, кліщового висипного тифу, деяких видів пропасниць та ін.

З комах найнебезпечніші — блохи (переносники чуми), вони (переносники висипного тифу), які до того ж самі є паразитами різних тварин і людини, ґедзі (переносники сибірської виразки), комарі, мошка, москіти, деякі види мух (кімнатна, цеце) тощо. У деяких комах паразитами є не дорослі особини, а їх личинки. З них дуже небезпечні оводи (підшкірний, шлунковий, носоглотковий, овечий): їхні личинки паразитують у різних частинах тіла свійських тварин, викликають їх виснаження і досить часто призводять до загибелі.

Найцікавіший вид паразитизму зустрічається у перетинчастокрилих, зокрема у таких видів ос, котрих називають одинокими (церцерис, сфекси, аммофіли, бембекси, філант, або бджолиний вовк, пампіли, сколії та ін.). їм властиві складні інстинкти, що проявляються у турботі про нащадків: паралізувавши уколами жала деяких дорослих комах чи їх личинок або представників багатьох видів павуків, вони відкладають на тіло жертви яйце, з якого виходить личинка, котра потім живиться паралізованою твариною. В їздців — переважно дрібних тендітних комах, самки яких мають довгий і тонкий яйцеклад, паразитують личинки. їздцями цих комах називають за характерну позу, якої вони набирають, відкладаючи яйця у тіло іншої комахи: влаштувавшись на її спині, вони підгинають черевце і встромляють яйцеклад у тіло своєї жертви, нагадуючи цим вершника. Деяких їздців успішно використовують для боротьби з шкідниками сільського господарства. Це афелінуси, що уражають кров'яну попелицю—шкідника коренів яблуні, проспалтелла — паразит щитівки, шкідника цитрусових, коллірія, яка "бореться" з хлібним пильщиком, теленомуси, що допомагають впоратися з сосновим і кільчастим шовкопрядами.

Таким чином, і серед паразитів є корисні види.

Нещодавно арсенал біологічної боротьби з комахами — шкідниками сільського господарства — поповнився ще однією зброєю. Австралійські вчені розробили дешевий спосіб розведення паразитичних нематод і зараження ними комах. Таким розведенням нематод займалися давно, але досі воно було економічно невигідним.

У їздців спостерігається таке цікаве явище, як над-паразитизм: деякі їздці паразитують тільки на інших видах їздців — теж паразитах. І ще одне характерне для їздців: це поліембріонія — коли з одного яйця внаслідок його поділу утворюється декілька личинок. Це явище розглядають як вищу форму пристосованості личинкових форм до паразитичного життя.

У вищих тварин — хребетних — паразитизм зустрічається набагато рідше, ніж у безхребетних, але окремі приклади можна навести. У класі круглоротих усі тварини паразити, хоч і не в однаковій мірі: у міног паразитизм виражений слабше. Круглою передротовою воронкою міноги присисаються до тіла риб і висмоктують їхню кров і роздрібнені м'язи (язик їх озброєний роговими зубчиками). А міксини проникають всередину тіла своєї жертви і виїдають всі їх внутрішні органи, залишаючи одну тільки шкіру. Найчастіше вони нападають на впійманих риб, чим завдають відчутної шкоди рибальству.

Риби-паразити — виняток серед великої кількості видів цих тварин. Таким є, наприклад, глибоководний океанічний вугор сіменхеліс, який гострими зубами розтинає шкіру і проникає в порожнину тіла інших риб і виїдає їх внутрішні органи. Кровососами можна назвати невеликих паразитичних сомиків (4—6 см довжини, 3—4 см ширини), що живуть у водоймах Південної Америки. Одні з них висмоктують кров через шкіру риб, а інші (наприклад, стегофілюс) проникають у зябра великих сомів з роду платистома і висисають з них кров. Найнебезпечнішою з риб є вандалія з басейну Амазонки. Це паразит сечостатевих органів риб; іноді він проникає у сечостатеві отвори ссавців і людей, які купаються у водах, де є цей небезпечний паразит. При цьому виникає нестерпний біль, а позбавитись паразита можна тільки оперативним шляхом.

Найцікавішим є, мабуть, паразитизм карликових самців на тілі самок того самого виду. Спостерігається він у глибоководних морських вудильників, названих так через те, що на спині у них є довгий, подібний до вудки, виріст, спрямований до пащі риби; на його кінці міститься своєрідна рухлива "принада" для риб, якими живиться вудильник. Самці деяких видів вудильників прикріплюються до тіла самки і одержують поживу з кров'ю самки, а травні органи самця редукуються. Роль самця зводиться до вироблення сім'яної рідини (молоки). Слід відзначити, що такий паразитизм викликаний умовами існування на великих глибинах у повній темряві, де самцю важко було б відшукати самицю. Отже, цей вид паразитизму самців є корисний для виду, тим більше, що карликовий самець вагою близько 15 мг не може завдати шкоди великих розмірів самиці.

Серед птахів існує цікавий вид паразитизму, що зветься гніздовим. Полягає він у тому, що деякі птахи власних гнізд не будують і яйця свої не висиджують, а підкидають їх іншим птахам. Найвідомішим гніздовим паразитом є звичайна зозуля та деякі інші види зозуль (але не всі). Гніздовими паразитами є окремі види ткачиків з Африки, волові птахи, чорноголова качка з Південної Америки; деякі з наших качок можуть підкидати свої яйця у гнізда інших качок.

Дуже цікаво, що такий вид паразитизму спостерігається і у деяких безхребетних тварин, зокрема у павуків і комах. Відомі павуки, самки яких підкидають свої кокони у житла інших видів павуків, і ті доглядають чужі кокони як власні. Паразитичні бджоли осовидки і бродяжки власних гнізд не влаштовують, пилку не збирають, а яйця відкладають у комірки з запасами їжі інших видів бджіл — андроген і галіктів.

Зустрічаються іноді і паразитичні джмелі — "зозулі". Робочих особин у них нема, а самки відрізняються тим, що на їх ногах нема ні кошичків, ні щіточок для збору пилку. Яєчка паразитична самка відкладає у комірки джмелів-господарів, і ті вигодовують їхні личинки разом з своїми.

Взаємовідношення між хижаками і їх жертвами та паразитами і їх господарями у процесі природного добору — цієї рушійної сили еволюції, вплив навколишнього середовища, боротьба між особинами одного виду привели до виникнення і в тих, і в інших величезної кількості специфічних пристосованих ознак. Вони надзвичайно різноманітні за своїм характером і проявляються як у зовнішній і внутрішній будові, так і в фізіології та поведінці.

Loading...

 
 

Цікаве