WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Кредит та його суть - Курсова робота

Кредит та його суть - Курсова робота

розглядали лише як відображення нагромадження реального капіталу.
Визначаючи похідний характер кредиту від виробництва, А.Сміт і Д.Рікардо не побачили його зворотнього впливу на сферу виробництва, на оборот реального капіталу. Роль банків вони зводили до простих посередників у кредиті, не визначаючи їх активного впливу на процес відтворення. Така однобокість виявилася і в трактуванні позичкового процента. Вони виводили норму процента з норми прибутку і не розгледіли залежності процента від зміни попиту і пропозиції на позичковий капітал, відносної самостійності руху процента і його впливу на зміну ринкової кон'юнктури.
Проте, вказані недоліки натуралістичної теорії не можнарозцінювати як помилки її основоположників. Скоріше за все це та межа, до якої вони встигли дійти в своїх дослідженнях, і переступити яку вони залишили своїм послідовникам.
У міру зростання ролі кредиту і банків у розвитку виробництва, витіснення з обігу дійсних грошей кредитними засобами обігу, використання кредиту і банків у цілях державного регулювання економіки послаблювалися передумови для дальшого розвитку концепцій, що випливали з натуралістичної теорії кредиту. Обмежуючи кредитні можливості банків масштабами їх пасивних операцій, ці концепції дедалі частіше вступали в суперечність з реальною дійсністю в грошово-кредитній сфері. Тому вони замінювалися іншими теоріями експансіоністською, відтворювальною, фондовою, які виросли з так званої капіталотврочої теорії кредиту.
Б) Капіталотворча теорія кредиту
Суть капіталотворчої теорії кредиту можна звести до таких основних положень:
кредит, як і гроші, безпосередньо являє собою капітал, багатство, тому розширення кредиту означає нагромадження капіталу;
банки це не посередники в кредиті, а "фабрика кредиту", творці капіталу;
активні операції є первинними з пасивними.
Основоположником капіталотворчої теорії кредиту був англійський економіст Дж.Ло. Згідно його поглядів кредит не залежить від процесу відтворення, і йому належить важлива роль в розвитку економіки.
Поняття кредиту поєднувалось з грошима і багатством. На думку Ло, за допомогою кредиту можна залучити і привести в рух всі невикористані виробничі можливості країни, створити багатство і капітал.
Банки він розглядав не як посередників, а як творців капіталу. Для цього достатньо активно розширювати кредит за рахунок випуску грошей. Щоб розірвати вузькі межі обігу грошей (Дж.Ло пропонував випускати нерозмінні грошові знаки. Шляхом розширення кредитування за рахунок емісії незабезпечених банкнот він обіцяв у короткий строк збагатити країну, зробити її квітучою. Однак, ці ідеї на практиці провалились. Так, будучи міністром фінансів Франції Дж.Ло в 1720 р. реорганізував свій приватний емісійний банк у державний Королівський банк, який випускав банкноти в порядку дисконту векселів і розмінював їх на срібло, все відбувалось нормально. Як тільки цей банк розпочав випуск нічим не забезпечених банкнот, вони катастрофічно знецінились і банк збанкрутував. Це на тривалий час підірвало довіру до капіталотворчої теорії і зміцнило позиції прихильників натуралістичної теорії.
Проте у міру розвитку кредитної системи, акціонерних банків і чекового обігу виникла потреба у відродженні капіталотворчої теорії, що здійснив у другій половині XIX ст. англійський економіст Г.Маклеод. У своїх наукових працях "Основи політичної економії" і "Теорія і практика банківської справи", Г.Маклеод висунув нові обгрунтування капіталотворчої природи кредиту. На відміну від Дж.Ло він стверджував, що кредит не створює капіталу, а сам є капіталом, причому продуктивним, оскільки приносить прибуток у вигляді процента; банки "фабрики кредиту", вони створюють кредит, а значить, і капітал. Розглядаючи банки як "фабрики кредиту" Г.Маклеод цілком логічно вирішальну роль в їхній діяльності відводив активним операціям, а пасивним другорядну роль. На його думку, банки шляхом депозитної чи готівкової емісії можуть здійснювати кредитні операції, внаслідок яких потім формуються депозити. Тому він не бачив суттєвої відмінності між емісійними та депозитними банками. Якщо перші здійснюють кредитування за рахунок готівкової емісії, то другі за рахунок депозитної емісії.
Головна помилка Г.Маклеода полягала в ототожненні категорій кредиту, грошей і капіталу. Представники теорії помилково доводили, що кредит і гроші багатство, так як цінні папери (акції, облігації, чеки) можуть бути обміняні на гроші, а банки створюють капітал через активні операції. Вони не розуміли, що розміри банківського кредиту визначаються умовами суспільного відтворення (можливостями ресурсного відтворення), а не обсягами позичкових операцій банків.
Проте Г.Маклеод, на відміну від Дж.Ло і завдяки його експериментам з емісійним банком, уже розумів, що капіталотворення з допомогою кредиту не може бути безмежним. Він попереджав, що у здатності банків умножувати капітали криється велика загроза надзвичайно швидкого розвитку банківських операцій. Тому Г.Маклеод навіть ставив завдання пошуку меж розумного збільшення обсягів кредиту. Все це стало помітним вкладом у розвиток капіталотворчої теорії кредиту, а водночас і кроком у напрямі зближення з натуралістичною теорією.
Кредитна політика, що базувалася на капіталотворчій теорії, дедалі більше набувала експансіоністського характеру, у зв'язку з чим сама теорія стала називатися експансіоністською.
Першими зробили спробу пристосувати постулати капіталотворчої теорії до потреб державно-монополістичного регулювання економіки австрійський економіст Й.Шумпетер і німецький економіст А.Ган. Аналізуючи закономірності розширеного відтворення Й.Шумпетер у своїй книзі "Теорія господарського розвитку" дійшов висновку, що основним рушієм економічного розвитку є кредит. Це зумовлено тим, що банки, надаючи кредит, випускають в обіг нові платіжні засоби, які є капіталом, оскільки використовуються підприємцями для розширення виробництва.
Ототожнивши кредит з капіталом, Й.Шумпетер оголосив кредит і банки вирішальними факторами розвитку капіталістичного виробництва, здатними відвернути економічні кризи, інфляцію, забезпечити процвітання суспільства. Й.Шумпетер впритул підійшов до розробки кредитних методів економічного регулювання.
Ще далі в розробці кредитної політики, згідно з ідеями капіталотворчої теорії кредиту, пішов А.Ган. Як і його попередники, А.Ган вважав, що банки спроможні безмежно розширювати кредит шляхом депозитно-чекової емісії, що їх активні операції первинні по відношенню до пасивних, що останні є лише відображенням перших.
На відміну від своїх попередників, А.Ган зробив спробу розкрити механізм капіталотворчої функції кредиту. Найповніше вона може розкритися при кредитуванні по
Loading...

 
 

Цікаве