WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Фінансовий менеджмент банка - Курсова робота

Фінансовий менеджмент банка - Курсова робота

Валютні активи банку формуються внаслідок проведення ним активних валютних операцій, до яких належать операції з розміщення іноземної валюти та банківських металів з метою отримання доходів.

Склад і структура валютних активів значною мірою залежать від пасивних валютних операцій, тобто операцій, за допомогою яких банк формує валютні ресурси для проведення активних операцій.

До джерел залучення валютних коштів (до валютних пасивів) належать: іноземна валюта на кореспондентських рахунках лоро; валютні депозити й кредити, отримані від інших банків; кошти в іноземній валюті на поточних і депозитних рахунках клієнтів; кредити, отримані від міжнародних фінансових організацій; інші зобов'язання в іноземній валюті та банківських металах.

З метою зменшення валютного ризику в діяльності банків НБУ установлює норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку.

Отже, валютна позиція банку є традиційним індикатором валютного ризику - невід'ємної складової сучасного банківського бізнесу. Тому методи страхування валютних ризиків, методи управління активами і пасивами в іноземній валюті, напрацьовані учасниками міжнародного валютного ринку за період його функціонування, і, насамперед, банками, мають об'єктом свого впливу саме валютну позицію.

Під час управління валютним ризиком банк може застосовувати дві полярні альтернативні стратегії - стратегія валютного метчингу та стратегія максимізації прибутку.

Стратегія управління, яка передбачає вирівнювання валютної структури балансу, називається валютним метчингом. Застосовуючи цю стратегію банкам слід пам'ятати, що приведення у відповідність валютної структури активів та зобов'язань, хоч і дає змогу банкові уникнути значної частини валютного ризику, та все ж не виключає його повністю, оскільки залишається ризик, пов'язаний з репатріацією прибутків від міжнародної діяльності або виплатою дивідендів в іноземній валюті.

Вирівнювання структури активів і пасивів в іноземній валюті з метою зниження валютного ризику на практиці не завжди можливе.

На регіональних ринках окремі валюти іноді є не досить популярними та доступними, і учасники ринку не завжди мають можливості для повного узгодження активів і зобов'язань у всіх іноземних валютах. Особливо це стосується банків, адже вони оперують значними обсягами багатьох валют, а також тому, що їхня валютна позиція значною мірою залежить від потреб клієнтів.

Отже, можливість повного узгодження всіх надходжень та платежів в іноземній валюті є, скоріше, теоретичною, і на практиці досягти такої відповідності практично неможливо.

Проте банки можуть обрати альтернативну стратегію - максимізацію прибутку. Суть її полягає в тому, що учасники ринку "грають" на валютних курсах з метою отримання прибутків спекулятивного характеру, залишаючи валютну позицію відкритою та свідомо наражаючись на підвищений ризик.

У такому разі управління валютною позицією здійснюється з огляду на таку закономірність: довга валютна позиція забезпечує прибутки за умови підвищення курсу іноземної валюти і завдає збитків у разі його зниження, а коротка - навпаки. Чим вищий ризик бере на себе учасник, тим більший прибуток він може отримати від "гри" на валютних курсах, але за несприятливих змін на валютному ринку і його втрати також будуть значними.

Правильним є і протилежне твердження: зниження рівня валютного ризику означає не тільки зменшення ймовірних збитків, але й обмеження потенційних можливостей отримання прибутків. Саме ця обставина спонукає певних учасників валютного ринку, зокрема банки, свідомо залишати свої позиції незахищеними в надії на отримання додаткових прибутків від сприятливої динаміки ринкових параметрів. Якщо банк обрав стратегію максимізації прибутку, то постає потреба оцінити валютний ризик та ймовірні наслідки схвалених управлінських рішень.

Волатильність та нестабільність міжнародних валютних ринків постійно спонукають банки до пошуку ефективних методів управління фінансовими ризиками.

Аналіз методів управління валютним ризиком та валютною позицією, які застосовуються в сучасних банках, дає змогу виокремити дві основні групи: управління валютною структурою балансу (натуральне управління); хеджування валютного ризику (синтетичне управління) (рис. 2.2).

Рисунок 2.2 – Методи управління валютною позицією

Суть першої групи методів полягає у впливі на валютну структуру балансу з метою обмеження наслідків переоцінки валютних інструментів.

До цих методів належать: структурне балансування валютних потоків за сумами та строками; проведення конверсійних операцій; зміна строків валютних платежів (випередження та відставання).

Загалом це - традиційні прийоми, які досить широко застосовуються в практиці іноземних банків та певною мірою використовуються у вітчизняних.

Структурне балансування валютних потоків за сумами та строками узгодження обсягів і строків активних і пасивних операцій з усіма іноземними валютами, якими оперує банк таким чином, щоб це дало змогу закрити валютну позицію або знизити її обсяг до прийнятного рівня.

Ідея методу структурного балансування може застосовуватися щодо будь-яких балансових операцій з валютними коштами: конверсійні операції; укладення кредитних і депозитних угод в іноземній валюті; узгодження валютних надходжень і платежів; реструктуризація кредиторської та дебіторської валютної заборгованості; купівля-продаж цінних паперів, деномінованих в іноземній валюті.

Обсяги й терміни проведення подібних операцій добираються таким чином, щоб це дало змогу закрити валютні позиції або знизити їх обсяг до прийнятного рівня.

Структурне балансування полягає в бажанні підтримувати таку структуру активів і пасивів, яка дасть змогу перекрити збитки від зміни валютного курсу прибутком, отриманим від цієї самої зміни за іншими позиціями балансу.

Інакше кажучи, подібна практика є намаганням дістати максимально можливу кількість "закритих" позицій, мінімізувавши таким чином валютні ризики. Але оскільки мати "закритими" всі позиції не завжди можливо та розумно, то слід бути готовими до негайних акцій зі структурного балансування. Наприклад, якщо банк очікує, що відбудуться з великою ймовірністю значні зміни валютних курсів внаслідок девальвації грошової одиниці, то йому потрібно негайно конвертувати вільну готівку у валюту платежу. А якщо ж говорити про співвідношення між різними іноземними валютами, то в такій ситуації, крім конверсії валюти, курс якої падає, - у надійнішу. Можна здійснити, наприклад, заміну цінних паперів, деномінованих у "хворій" валюті, на надійніші фондові цінності. Тобто структурне балансування валютних потоків полягає в узгодженні обсягів і строків активних і пасивних операцій з усіма іноземними валютами, з якими працює банк.

Одним із найпростіших і водночас досить поширених способів балансування є приведення у відповідність валютних потоків, що відбивають доходи та витрати. Щоразу, укладаючи угоду, яка передбачає отримання або, навпаки, виплату іноземної валюти, менеджери банку повинні намагатися зупинити свій вибір на тій валюті, яка допоможе закрити (повністю або частково) наявні "відкриті" валютні позиції.

Ще одним з прийомів, який часто використовується банками під час управління валютними позиціями, є здійснення конверсійних операцій. Наднормативний обсяг позиції за певною валютою може бути зменшений завдяки її обміну на іншу валюту, за якою обсяг позиції був нижчий від нормативу. Це дає змогу приводити валютні позиції відповідно до установлених вимог без здійснення операцій з базовою валютою. Як правило, банки вдаються до конверсії валюти, курс якої знижується, у більш надійну й стабільну валюту. Якщо, наприклад, очікується значне підвищення курсу долара США щодо англійського фунта, то є сенс у швидкому обміні вільних коштів у фунтах на долари.

Зміну терміну платежу звичайно називають тактикою "лідз енд легз". Вона полягає у маніпулюванні строками здійснення розрахунків, що застосовується тоді, коли очікуються різкі зміни курсів валюти ціни або валюти платежу. Застосування такої тактики дає змогу закрити короткі позиції за певними валютами до зростання їх ринкового курсу і, відповідно, довгі позиції - до зниження курсу.

Найпоширенішими на практиці формами подібної тактики є: прискорення репатріації (повернення до своєї країни з-за кордону) капіталу, прибутків, інших коштів в очікуванні ревальвації національної валюти або сповільнення процесів репатріації перед девальвацією національної валюти; прискорення або сповільнення погашення основної суми боргу в іноземній валюті та виплати процентів залежно від зміни валютного курсу; дострокова оплата послуг і товарів (основних фондів, товарно-матеріальних цінностей) у разі сподіваної апреації, тобто підвищення курсу валюти платежу, або затримка платежів при очікуванні депреації, тобто зниження курсу; прискорення або сповільнення нарахування і виплати дивідендів, погашення основної суми кредитів і процентів за ними, надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду банку тощо; регулювання одержувачем іноземних валютних коштів строків їх конверсії в національну валюту.

Loading...

 
 

Цікаве