WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Управління кредитними ризиками в діяльності комерційних банків - Курсова робота

Управління кредитними ризиками в діяльності комерційних банків - Курсова робота

Таким чином, банк отримує готівкові кошти на загальну суму сек'юритизованих кредитів. Банк продовжує обслуговувати ці кредити (які стають позабалансовими зобов'язаннями банку), тобто проводити розрахунки з позичальниками, отримувати кошти від погашення основної суми боргу та відсотків. Отримані грошові потоки банк направляє емітенту цінних паперів, який своєю чергою переказує їх інвесторам, тобто виплачує дохід за цінними паперами. Отже, потік грошових коштів починає надходити до інвестора, коли позичальники виплачують основну суму боргу та відсотки банку-ініціатору.

Коли кредити сек'юритизовано, тобто перетворено на пакет цінних паперів, власність на ці кредити та відповідні потоки грошових надходжень переходить до інвесторів. Звідси походить і назва – перехідні цінні папери ( passthrough securities) . Прикладами сек'юритизованих активів є іпотечні кредити, автомобільні позички, кредити на придбання обладнання. Оскільки перехідні зобов'язання забезпечені матеріальними активами, то в їхніх назвах відображається вид забезпечення – сертифікат на автомобільну позичку, забезпечені нерухомістю цінні папери.

Процедура сек'юритизації дає змогу банку здійснити трансферт кредитних ризиків (передати ризик іншим учасникам ринку), оскільки разом із власністю на кредити та надходження за ними до інвесторів, які придбали цінні папери на ринку, переходить і кредитний ризик. У разі неповернення кредитів збитків зазнають інвестори.[100]

Оцінка кредиту полягає у визначенні його реалістичності з ділового та економічного погляду, встановленні ступеня відповідності суми і строків позики меті заходу, що кредитується, а також у виявленні величини ризику, пов'язаного з цією угодою. Адже одному й тому самому клієнтові можуть надаватися кредити, які відрізняються за обсягами, строками, формами забезпечення, методами надання та погашення, а отже, супроводжуються різними за величиною кредитними ризиками. Наприклад, банк планує надати дві позики промисловому підприємству: перша – короткострокова позика (три місяці) на поповнення оборотних коштів, друга – довгострокова позика (два роки) на капітальне будівництво. Тоді хоча позичальник один і той самий, але довгостроковий кредит оцінюється як ризиковіший.

У процесі оцінювання ризиковості кредиту менеджер повинен проаналізувати кредитну заявку клієнта та визначити характер кредиту; економічне обгрунтування потреби в кредитуванні; напрями цільового використання; відповідність суми та строків меті заходу, який кредитується; рівень прийнятності для банку запропонованого забезпечення.

Якщо подана кредитна заявка оцінюється як адекватна і обгрунтована, менеджеру необхідно перевірити, чи відповідає вона положенням кредитної політики банку: сума кредиту порівнюється з лімітами кредитування одного позичальника, групи взаємопов'язаних позичальників, а також лімітами кредитування окремих галузей; строки надання позики порівнюються з максимальними строками, прийнятними для банку; перевіряється, чи займається банк кредитуванням підприємств цієї галузі та ін.

Отже, у процесі аналізу та оцінювання кредиту необхідно виявити ступінь обґрунтованості поданої кредитної заявки та рівень прийнятності для банку відповідного кредиту. Якщо кредитний ризик оцінено як високий чи критичний, менеджер пропонує клієнтові змінити умови надання позики так, щоб мінімізувати ризик або знизити його до допустимого рівня. Цей етап називається структуруванням кредиту. Якщо ж заявка не відповідає визначеним критеріям і ризик знизити неможливо, то менеджер готує письмове повідомлення заявнику про відмову в наданні кредиту.

Процес структурування кредиту полягає у відпрацюванні таких параметрів, які відповідали б потребам клієнта та мінімізували кредитний ризик банку, забезпечуючи умови своєчасного погашення позики.

Основні структурні параметри кредиту: обсяг (сума позики); строки; умови видачі; графік погашення; забезпечення; ціна (відсоткова ставка).

Співробітник кредитного відділу визначає структуру кредиту з урахуванням результатів проведеного аналізу кредитоспроможності клієнта та оцінки ризиковості кредиту. Завдання менеджера полягає в тому, щоб знайти такі параметри позики, які максимально відповідали б цільовому призначенню кредиту та можливостям позичальника щодо своєчасного його повернення.

Загалом з меншою сумою позики пов'язують нижчий кредитний ризик, але недостатні обсяги кредитування призводять до недоодержання очікуваних прибутків (або навіть збитків) і зменшення грошових потоків. Тому кредитний ризик банку буде мінімальним, якщо сума кредиту точно відповідає потребі у фінансуванні конкретного заходу. Те саме стосується й строків кредитування, під час визначення яких потрібно врахувати циклічність виробництва, сезонність, тривалість ділового циклу, об'єктивну потребу в певній тривалості кожного проекту. Необгрунтоване скорочення термінів кредитування призводить до підвищення кредитного ризику, оскільки джерела погашення позики можуть бути ще не сформовані. Надмірне продовження термінів веде до аналогічних наслідків, коли впродовж певного періоду часу після завершення господарської операції, що кредитувалася, кошти банку перебувають у неконтрольованому обігу.

Умови надання кредиту можуть передбачати видачу грошових коштів: однією сумою після укладення угоди; частинами; у формі оплати платіжних документів клієнта та ін. Наприклад, надання кредиту траншами (частинами) означає, що кожна наступна сума перераховується позичальнику лише після виконання ним певних умов. Такий прийом дає змогу банку контролювати цільове використання кредиту, оцінювати результати та знижує кредитний ризик.

За графіком погашення найбільш ризиковим для банку є одночасне повернення всієї суми боргу наприкінці періоду кредитування. Найменш ризиковий графік – це рівномірне погашення боргу впродовж усього періоду, але конкретний графік повинен бути розроблений з урахуванням можливостей позичальника і особливостей заходу, який кредитується.

Загалом забезпечення позики знижує кредитний ризик банку, але на практиці ситуація набагато складніша. Якщо забезпечення надано у формі гарантій, поручительств, страхових полісів, векселів, дорожніх документів та ін., банківському менеджеру необхідно перевірити фінансовий стан і репутацію гаранта чи емітента. Приймаючи забезпечення у формі застави, банк оцінює її ліквідність як можливість швидкої реалізації за ринковою ціною. У цьому разі, знижуючи кредитний ризик, банк бере на себе ризик ліквідності застави. Вже на момент оформлення прав на заставу менеджер повинен чітко уявляти, що саме робитиме банк з цією заставою і яким чином контролюватиме її ліквідність. Застава у формі матеріальних цінностей може зберігатися в банку, що потребує додаткових витрат на утримання складських приміщень, охорону, облік та ін. Якщо заставу надано у формі нерухомості, обладнання, виробничих фондів, якими користується позичальник, то банк несе витрати, пов'язані з постійним контролем за станом застави. У великих закордонних банках створено спеціальні відділи, які займаються лише контролем стану застави. Отже, у будь-якому разі витрати банку збільшуються.

У разі неповернення кредиту застава переходить у власність банку, і перед менеджментом постає проблема її реалізації. Деякі види застави можуть мати високу вартість, але незначні можливості швидкої реалізації, наприклад, унікальне обладнання, великі споруди, об'єкти незавершеного будівництва та ін. Таке забезпечення тривалий час перебуває на балансі банку, збільшуючи частку непрацюючих активів і погіршуючи показники діяльності.

У міжнародній банківській практиці вважається, що кредит повинен надаватися тільки у разі, коли банк впевнений у первинних джерелах погашення позики, якими є грошові потоки позичальника. І тільки в окремих виняткових випадках менеджер може звернутися до вторинних джерел погашення позики, тобто застави. Закордонні банкіри виходять з того, що банківська установа – це не ломбард, який реалізує заставу. Тому банк не повинен виконувати невластиві йому функції, які до того ж потребують фахівців з торгівлі рухомим і нерухомим майном. Якщо відсутність забезпечення значно підвищує ризик, банк вимагає його надання у формі цінних паперів, депозитів та інших фінансових активів, управління якими можуть здійснити фахівці банку. [100]

Loading...

 
 

Цікаве