WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Управління кредитними ризиками в діяльності комерційних банків - Курсова робота

Управління кредитними ризиками в діяльності комерційних банків - Курсова робота

В умовах сучасного трансформаційного періоду вітчизняної економіки комерційні банки змушені постійно вдосконалювати стратегію та тактику своєї кредитної діяльності. У зв'язку з цим актуальним за сучасних тенденцій розвитку банківського сектору є аналіз і управління кредитним ризиком з метою зниження його рівня.

Загальні підходи до мінімізації та оптимізації ризиків в Україні визначені у "Методичних рекомендаціях щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України" [8] , де відповідно до того чи є залежність між ризиками і доходами, ризики поділяють на 2 групи:

- ризики, що піддаються кількісній оцінці (фінансові ризики). Наприклад, кредитний, ліквідності;

- ризики, що не піддаються кількісній оцінці (нефінансові ризики). Наприклад, юридичний, репутації.

Ризики, щодо яких є залежність між ризиками і доходами розглядаються як такі, що піддаються кількісній оцінці, управління цими ризиками полягає в їх оптимізації. Ризики, щодо яких немає залежності між ризиком і доходами, кількісній оцінці не піддаються та управління ними зводиться до їх мінімізації.

Процес управління ризиками, як правило, не має на меті усунення ризику, а спрямований на забезпечення отримання банком відповідної винагороди за прийняття ризику. Виключення становлять деякі ризики, щодо яких немає взаємозв'язку між їх рівнем та величиною винагороди банку (наприклад, у Методичних вказівках з інспектування банків "Система оцінки ризиків" Національного банку, до таких ризиків відноситься юридичний ризик, ризик репутації, стратегічний) [7] .

Багато ризиків, на які наражається банк, за своєю суттю властиві банківській діяльності і є істотною часткою посередницької функції перерозподілу грошових ресурсів, яку виконують банки (наприклад, кредитний ризик). Для таких ризиків банк прагне оптимізувати співвідношення між ризиком і доходами, максимізуючи дохідність для заданого рівня ризику або мінімізуючи ризик, який необхідно прийняти для забезпечення бажаного рівня дохідності. Таким чином проявляються два підходи до управління ризиками, що піддаються кількісній оцінці, серед яких основним є оптимізація кредитного портфеля та мінімізація кредитного ризику на рівні окремого кредиту.

Деякі ризики часто є тією ціною, яку необхідно сплатити за право займатися певним бізнесом, наприклад, юридичний ризик. Як правило, такі ризики банк прагне або змушений знизити до певного граничного рівня, намагаючись при цьому зазнати щонайменших витрат. У цьому випадку проявляється підхід до мінімізації ризиків, що не піддаються кількісній оцінці.

Оптимізація кредитного портфеля насамперед має передбачати підвищення ефективності "превентивних" заходів, метою яких є уникнення несприятливих для банку ситуацій щодо повернення основної суми боргу за виданими позиками та нарахованих відсотків. Отже, можна сказати, що кредитоспроможність є тим напрямом, оптимізація якого дасть максимальний результат щодо мінімізації кредитного ризику.

Комплекс критеріальних складових кредитоспроможності позичальника містить у собі такі показники, як характер, здатність, грошові кошти, забезпечення, умови, контроль.

Характер клієнта може бути визначений як:

його репутація (репутація юридичної особи і репутація його менеджерів);

ступінь відповідальності клієнта за погашення боргу;

чіткість його уявлень про мету отримання кредиту;

відповідність мети кредиту кредитній політиці банку.

Західні фахівці у сфері банківського менеджменту відзначають, що поняття "характер клієнта" містить у собі шість пунктів: кредитну історію клієнта, досвід інших кредиторів, пов'язаний з цим клієнтом, мету отримання кредиту, досвід клієнта в складанні прогнозів, кредитний рейтинг і наявність осіб, що ставлять другий підпис у Кредитному договорі, або гарантів за кредитом.

Отже істотною відмінністю в розумінні змісту "характеру клієнта" вітчизняними і західними фахівцями є те, що на Заході ця складова кредитоспроможності більш деталізована - більша увага приділяється кредитному рейтингові позичальників і їхнім прогнозно-аналітичних здібностям у плануванні бізнесу. Врахування цього фактору сприятиме зменшенню кредитного ризику.

Потрібно відзначити також, що визначення кредитоспроможності за вимогами НБУ, засвідчило таке [56, c.35]:

  • за самостійно розробленими банками критеріями оцінки позичальників часто завищується їх клас, що призводить до штучного поліпшення реального фінансового стану позичальника;

  • класифікація одного і того ж позичальника в різних банках істотно відрізняється.

Об`єднання українськими банками в єдиному рейтингу різноманітних кількісних і якісних показників породжує значний суб`єктивізм. Так, в Промінвестбанку методика оцінки фінансового стану налічує 42 показники, які згруповані в 12 розділів, 74% з яких належать до якісних [26, c120]. Такий підхід до оцінки кредитоспроможності є недоцільним, бо:

- якісні показники неможливо об`єктивно визначити кількісно;

- кількісні критерії оцінки не можуть завжди вимірюватися за єдиною шкалою. В силу своїх відмінностей показники можуть потребувати різного розмаху та поділу оціночної шкали для того, щоб забезпечити групування значень показника в якісно однорідні групи.

Враховуючи досвід вітчизняної практики, а також міжнародний досвід організації кредитних відносин, є доцільним запровадити в Україні єдину систему оцінювання та управління кредитним ризиком з метою мінімізації ризиків. Такій досівід є – це перехід до світових новітніх нормативів - міжнародних стандартів вимог до банківської системи "Базель II", головною метою якої є підвищення якості управління ризиками в банківській практиці. У системі велика увага приділена інструментам зниження кредитних ризиків [100].

Підходи F-IRB и A-IRB можуть використовувати банки, які здійснюють операції, що схильні до більш складних ризиків, та які розробили більш сучасні системи вимірювання ризиків. Внутрішні дані цих банків базуються на обширних даних минулих періодів и постійно підлягають перевіркам.

Для оцінки кредитних ризиків банки повинні обрати один з 3 підходів вимірювання своєї схильності до ризику, які на їх погляд та погляд їхніх наглядачів повністю відповідають якості та рівню процедур (таблиця 3,2).

Хоча "Базель-2" виглядає як система нормативів, на практиці це Погодження створює багату базу для розвитку банківської системи управління ризиками з метою їх мінімізації.

На жаль, в Україні заплановано запровадження системи у практику банків з відстрочкою до 2016 року, що може мати негативний вплив на роботу вітчизняних кредитних учрежденій на міжнародних ринках. Банки Росії почали перехід на нові стандарти "Базель-2" вже в цьому році.

Слід зауважити ще на одну проблему, розвязок якої може позитивно вплинути на мінімізацію кредитних ризиків. Сутність проблеми полягає в наступному: незалежно від якості кредитного портфеля та методів, які застосовуються під час управління кредитним ризиком, усі банки тією чи іншою мірою стикаються з проблемами неповернення кредитів.

Таблиця 3.2

Забезпечення кредитного ризику за Погодженням "Базель-2"

Концепції щодо кредитного ризику

Основні характеристики

Кредитний ризик 1. Стандартизований підхід (SA)

Цей підхід застосовує зовнішні дані оцінки ризику, які змінюються від 0 % (кредити розвинутим країнам) до 150 % (рейтинг нижче інвестиційного рівня; прострочені кредити).

Значення ризиків для різних груп активів базуються на оцінках зовнішніх (незалежних) оціночних кредитних агентств.

Кредитний ризик 2. Підхід базується на внутрішніх рейтингових оцінках банків (F-IRB)

Цей підхід базується на 3 основних параметрах: вірогідність дефолту (PD); частина кредиту, недоотримана банком від позичальника по своїм зобов'язанням (LGD); сума заборгованості на момент дефолту (EAD).

У банків е можливість використовувати свої власні параметри вірогідності дефолту, одначе вони зобов'язані використовувати контрольні підходи для установлення параметрів LGD и EAD. Перераховані параметри застосовуються в контрольній формулі розрахунку капіталу, поверженому кредитному риску, для всіх схем кредитування, які банк використовує в своїй роботі з клієнтами.

Кредитний риск 3. Продвинутий підхід, який базується на внутрішніх рейтингових оцінках банків (A-IRB)

Цей підхід дозволяє банкам використовувати в доповнення до PD свої власні підрахунки у відношенні LGD та EAD в контрольній формулі.

Так, за 4 перших місяця 2007 року кредитний портфель банків збільшився в 1,17 рази, а обсяг проблемних кредитів – в 1,21 рази [102]. (Проблемними кредитами (активами) називають такі, за якими своєчасно не проведено один чи кілька платежів, суттєво знизилася ринкова вартість забезпечення, виникли обставини, які дають підставу банку мати сумнів щодо повернення позики). Завдання менеджменту під час управління проблемними кредитами полягає в мінімізації збитків за кредитними операціями банку з допомогою відповідних методів управління. Але в юридичному аспекті кредитно-забезпечувальні відносини не врегульовані відповідним чином, і, як наслідок, банківські установи змушені для захисту власних економічних інтересів здійснювати непритаманні їм функції, такі як посередництво при реалізації застави, дослідження кон'юнктури ринку тих чи інших матеріальних цінностей, здійснення контролювання повноти та об'єктивності заходів суб'єктів владних повноважень і залучених ними третіх сторін, інше.

Loading...

 
 

Цікаве