WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Структура страхового законодавства України - Курсова робота

Структура страхового законодавства України - Курсова робота

Структура страхового законодавства України

Загальний стан законодавчої бази

Страхове законодавство в колишньому Радянському Союзі протягом усієї його історії створювалося з урахуванням дії державної монополії на проведення страхування, коли страховий ринок складався з двох продавців – Держстраха і Індержстраха СРСР і чітко обумовленого законодавством кола страхувальників.

Державна монополія на страхову діяльність була вперше оголошена декретом уряду в 1918 р. і неухильно підтверджувалася наступною практикою проведення страхування.

Наявність зазначеної державної монополії на страхування вплинула на все страхове законодавство. Насамперед, відпала потреба у прийнятті загального закону про страхування в країні. Такий закон необхідний в умовах розвитку страхового ринку, де багато страховиків – продавців "страхового товару" і потрібне раціональне державне регулювання страхової діяльності, а при страховій монополії можна скористатися загальним цивільним законодавством, що регулює страхові відносини між страховиком і тими або іншими категоріями страхувальників. Саме на таких принципах і було побудоване страхове законодавство колишнього СРСР.

Загальні принципи страхування в "перебудовчий" період були викладені в "Основах цивільного законодавства Союзу РСР і республік", що були затверджені Верховною Радою СРСР в 1991 р. В главі 14 "Основ" сформульовані об'єкти і суб'єкти страхових правовідносин, визначене коло найбільш істотних зобов'язань страховика і страхувальників за обов'язковим і добровільним страхуванням. Визначено, зокрема, що обов'язкове страхування здійснюють державні страхові організації, зазначена відплатність страхової послуги, необхідність її письмового оформлення, незалежність виплати страхової суми від виплат за соціальним страхуванням і забезпеченням, у порядку відшкодування шкоди страховику надане право на регресний позов до осіб, які винні у заподіянні шкоди, а також визначені деякі інші принципові положення страхових правовідносин.

Основу страхового законодавства України складають Цивільний Кодекс України [35], Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" [33] і Закон "Про страхування" [1], в якому розвинулися положення Декрету України "Про страхування" (від 12.05.93 р.). Крім того, в Україні діє низка законодавчих, підзаконних і нормативних документів, що регулюють страхову діяльність [7]. Усі ці документи можна згрупувати в такі блоки:

• блок Кодексів України (Цивільний, Повітряний, Торгового мореплавання й ін.);

• блок законів ("Про страхування", "Про підприємництво", "Про власність", "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про оподаткування доходів фізичних осіб" та ін.);

• блок постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України;

• блок роз'яснень Вищого арбітражного суду України;

• блок розпоряджень, наказів, інструкцій Держфінпослуг (розміщені на http://www.dfp.gov.ua/ );

• блок інструкцій міністерств і відомств (Ліцензійної палати, Держкомтуризму, Держмиткому, Мінфіну, Мінпраці, Мінтрансу й ін.);

• блок наказів і роз'яснень Державної податкової адміністрації України.

Становлення і розвиток страхового ринку в Україні, формування і діяльність нових недержавних страхових організацій супроводжуються постійною розробкою правових норм страхового законодавства, але багато процедурних моментів ще законодавчо не оформлено. Істотну роль у справі законодавчого регулювання страхових правовідносин повинна зіграти насамперед нова редакція Закону України "Про страхування", прийняття якої планується на 2005 рік.

Державний нагляд за страхуванням

Необхідність забезпечення високого ступеня відповідальності страховика за соціально-економічні наслідки своєї діяльності обумовлює формування суспільної потреби в організації державного страхового нагляду. В загальних рисах цей нагляд виражається у вивченні і контролюванні фінансового стану страховика і його платоспроможності за прийнятими договірними зобов'язаннями перед страхувальниками. Відсутність коштів у страховика для розрахунків за прийнятим зобов'язанням підриває довіру не лише до конкретного страховика, але і взагалі до ідеї страхування. У суспільній свідомості недовіра до страхової ідеї виявляється у претензіях населення до державних інститутів. Саме тому держава не може перебувати осторонь від страхової діяльності, зв'язуючи інтереси страховиків, населення й економіки в одне ціле. Основна проблема державного страхового нагляду – контролювання величини резервів, що гарантують платоспроможність страховика.

Страховий ринок як частина фінансово-кредитної сфери є об'єктом державного регулювання і контролю, яке повинно забезпечити його стабільне функціонування з урахуванням значимості страхування у процесі суспільного відтворення. Повсюди страхова справа виокремлюється в спеціальну область господарського законодавства й адміністративного нагляду: державне регулювання страхового ринку здійснюється за допомогою спеціальної податкової політики, необхідності прийняття законів за окремими видами підприємницької діяльності, що відображають порядок укладання договорів страхування і вирішення страхових суперечок, які виникають. Держава також визначає обов'язкові види страхування з врахуванням інтересів усього суспільства.

Регулююча роль державного органа страхового нагляду повинна передбачати виконання в основному трьох функцій, за допомогою яких забезпечується надійний захист прав страхувальників.

1. Реєстрація страховиків – головна функція органа страхового нагляду. Реєстрацію повинні пройти всі страховики. Під час реєстрації з'ясовується фахова придатність страховика, його фінансове положення. Західна практика зазвичай вимагає подання рекомендаційного листа від якоїсь відомої особи у фінансово-кредитній сфері. Якщо не отримано офіційного визнання у вигляді ліцензії, страхове товариство не може функціонувати.

Органом страхового нагляду акт реєстрації оформляється як видача відповідного дозволу або ліцензії.

2. Забезпечення прилюдності. Кожний, хто професійно займається страховою діяльністю, зобов'язаний опублікувати проспект, який містить повну правдиву і чітку інформацію щодо фінансового становища страховика. Принцип прилюдності обумовлюється положеннями законодавчих актів про страхову діяльність (прилюдна звітність).

Щоб не допускати обмеження конкурентної боротьби, орган страхового нагляду повинен перевірити, наскільки достовірна подана інформація або зажадати, щоб подані дані підтвердив аудитор. Відкритість інформації щодо фінансового стану страховиків сприяє конкурентній боротьбі.

3. Підтримка правопорядку у галузі. Орган державного страхового нагляду має право почати розслідування порушень закону, вживати адміністративних заходів щодо тих, хто діє всупереч інтересам страхувальників, або передавати справу до суду.

Всі ці умови відображені в ЗУ "Про страхування" (розділ IV, "Державний нагляд за страховою діяльністю в Україні") і в "Положенні про ДКРРФПУ" , де визначені задачі нагляду органу, що здійснює цю діяльність, визначені його функції, права й обов'язки, а також встановлені загальні основи взаємовідносин держави і страховика стосовно їхніх зобов'язань.

У цьому ж розділі наведений перелік гарантій прав і законних інтересів страховика, що забезпечує йому держава, а також умови проведення ліквідації, реорганізації і санації страховика, коли виникають відповідні умови й обставини.

Ліцензування страхової діяльності

Ліцензування страхових операцій страховиків, що здійснюють свою діяльність на території України, має обов'язковий характер і здійснюється Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг (Держфінпослуг, або ДКРРФПУ) [4; 34]. Держфінпослуг також повинен розробляти відповідні методичні і нормативні документи, узагальнювати практику застосування страхового законодавства, розробляти пропозиції щодо його застосування, захищати інтереси страхувальників у разі банкрутства страхових організацій або їхньої ліквідації за іншими причинами.

Необхідною умовою для одержання ліцензії є наявність у страхової організації повністю оплаченого до початку діяльності статутного капіталу. Щоб отримати ліцензію, страховик, який пройшов реєстрацію, повинен подати такі документи:

• програму розвитку страхових операцій на три роки, яка містить види й обсяги операцій, які намічаються, максимальну відповідальність за індивідуальним ризиком, умови забезпечення платоспроможності;

• правила або умови страхування за видами операцій;

• довідки банків або інших установ, що підтверджують наявність статутного фонду, запасних або аналогічних фондів;

• статистичне обґрунтування застосовуваної системи тарифів, ставок і резервів.

Держфінпослуг зобов'язаний видати ліцензію протягом 30 днів із дня отримання всіх потрібних документів або, якщо відмовлено у видачі ліцензії, протягом того ж терміну повідомити страхову організацію про причини відмови.

При незабезпеченні фінансової сталості страхових операцій Держфінпослуг може зажадати від страхової організації підвищення розміру цих фондів залежно від видів, обсягу і валюти страхових операцій. Ухвалюючи рішення про відмову, призупиняючи дії й анулюючи ліцензії, Держфінпослуг керується висновком експертної комісії, обов'язково залучаючи до неї осіб організації, що ліцензується. За видачу ліцензії зі страховика стягається спеціальний збір.

Loading...

 
 

Цікаве