WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Страхування в Україні - Курсова робота

Страхування в Україні - Курсова робота

Засобами якісного аналізу мають бути виявлені негативні наслідки ризику в усіх сферах діяльності господарського суб'єкта. Так, ризик пожежі може виявити свої наслідки у сфері технологічного процесу, виробничо-господарської діяльності, фінансово-економічній та в соціальній. Проте відбувається це в певній послідовності. Послідовність такого виявлення унаочнює схема, наведена на рис. 3.5. (Claes P. F., Meerman H.J.J.M. Risk management: inleiding tot het risicobeheersproces. - Amsterdam: Stenfert Kroese, 1994. -C. 100.)

Рис. 3.5. Негативні наслідки ризику

Розглянута комплексна діагностика ризиків дає змогу простежити не лише їх розвиток та сфери поширення, а й негативні наслідки кумуляції таких ризиків, тобто взаємного їх впливу і нагромадження. З метою виконання цього значного за обсягом завдання слід залучати найрізноманітніші джерела інформації та використовувати найдосконаліші методи кваліфікаційного аналізу ризиків. Найважливіші з цих методів такі:

o аналіз спостережень за виробничою діяльністю;

o аналіз свідчень працівників;

o документальний аналіз господарської діяльності;

o аналіз організації об'єкта дослідження;

o аналіз окремих контрольних перевірок.

Слідом за ідентифікацією ризику і визначенням сфери його поширення існує потреба кількісно оцінити ризик. Здійснюючи операцію із класифікації ризику, необхідно брати до уваги два взаємозв'язані аспекти:

o максимальну величину збитку, який може виникнути при даному ризикові;

o імовірність настання події, яка може призвести до максимального збитку.

Кількісне оцінювання ризиків здійснюється з допомогою актуар-них розрахунків, виконання яких потребує достатньої статистичної та математичної бази. Кількісна оцінка ризиків відбиває ступінь їх економічної загрози.

Підсумки аналізу якісних та кількісних характеристик ризиків є підставою для визначення стратегії антиризикової діяльності в майбутньому, тобто подальших дій, які зводяться до встановлення контролю над ризиками або фінансування потреб, що виникли внаслідок прояву ризиків. Черговий етап процесу менеджменту - контроль над ризиками, який має на меті повне або часткове їх усунення.

Контроль над ризиками здійснюється різними способами:

o уникненням ризику;

o зменшенням (мінімізацією) ризику;

o обмеженням (локалізацією) ризику;

o розсіюванням (поділом) ризику.

Уникнення ризику є найефективнішим і водночас найважчим для виконання методом. Уникнення означає фактичне ухилення від ризи-когенної, ризиконебезпечної діяльності або способу буття. Безумовно, про уникнення може йтися лише за наявності альтернативних вирішень, які є менш ризиковими.

У тій ситуації, коли можливості раціонального уникнення ризику вичерпуються, постає потреба використовувати інші способи антири-зикового характеру. Один із таких способів полягає в попереджувальній (превентивній) діяльності, спрямованій на зменшення ризику '. Здійснення ефективної попереджувальної діяльності потребує значних фінансових витрат на придбання різноманітних технічних засобів та проведення організаційно-технічних заходів, які могли б протистояти виникненню ризиків. У тій ситуації, коли попри всі попереджувальні зусилля ризик настане, вживають заходів, спрямованих на його обмеження (локалізацію). Ці заходи здебільшого мають репресивний характер. З метою обмеження наслідків ризику його можна поділити. Поділ ризику як форма контролю полягає в тому, що господарські суб'єкти можуть обмінятися пакетами акцій, віддавши, таким чином, частину власного ризику і взявши частину чужого. Такі операції відомі як операції з диверсифікації портфеля активів господарського суб'єкта. Усі наведені способи контролю над ризиками застосовуються одночасно. Але висувається вимога додержувати оптимального співвідношення між цими способами з погляду їх ефективності. Головним етапом npoifecy менеджменту ризиків є покриття їх негативних наслідків (збитків) фінансовими засобами. Фінансування ризиків здійснюється двома методами: самофінансуванням та пере-данням ризику іншому господарському об'єкту згідно з попередньою взаємною домовленістю. Самофінансування ризиків, відоме також як самострахування, є формою безпосереднього самостійного покриття збитків власними коштами. За наявності коштів у фондах та резервах вони можуть бути використані аж до повного задоволення потреби. Істотним недоліком самофінансування ризиків є неможливість точного визначення потреби у резервних коштах через недостатню статистичну та розрахункову базу. А створення фонду в обсязі, меншому за майбутню реальну потребу, призведе до неповного фінансування. Проте формування фондів та резервів у обсягах, більших за майбутні потреби в коштах, неминуче призведе до вилучення з господарського обігу значних фінансових ресурсів. У тих випадках, коли збитки очікуються більшими за фінансові можливості господарського суб'єкта до самофінансування ризиків, постає потреба передати власну фінансову відповідальність за ними іншим суб'єктам, здатним до фінансування таких ризиків на певних умовах. Передання (трансфер) ризиків може здійснюватися в двох основних формах:

o ризики передаються під фінансову гарантію іншого суб'єкта;

o ризики передаються професійним страховикам на підставі договору страхування за відповідну плату.

Перша форма досить широко реалізується укладенням договорів поруки, згідно з якими на певних умовах ризик передається одним суб'єктом іншому. Ця форма має обмежене застосування, оскільки вимагає надзвичайно високої довіри у взаємних стосунках між суб'єктами. Крім того, вона побудована на елементах гри. Найпоширенішою формою трансферу ризиків є передання їх професійним страховикам. Страховик, на відміну від поручителя, беручи на себе зобов'язання за ризиками, має змогу вирівняти їх перерозподілом між багатьма суб'єктами. Вирівнювання ризиків за допомогою страхового механізму має ту перевагу, що воно здійснюється не лише в часі, а й у просторі, тобто серед суб'єктів певного середовища. Проте вирівнювання можна застосувати лише щодо певної категорії ризиків. Це, як правило, чисті ризики, котрі відповідають розглянутим далі критеріям. 1. Критерій цілковитої випадковості. Це означає, що подія, яка є причиною збитків, має бути надзвичайною, а величина збитку _ не-передбачуваною. 2. Критерій однозначності. Вимога однозначності полягає в тому, що попри випадковість події між нею та кінцевим результатом (збитками) має утримуватися явний причинно-наслідковий зв'язок. Отже, завжди потрібна впевненість у тому, що обсяг коштів на покриття збитків при даній випадковій події відомий цілком точно.

3. Критерій оцінюваності у грошових одиницях. Оскільки страхування базується на формуванні фондів грошових коштів, то потреби, які виникають при обслуговуванні ризиків, повинні мати вартісну грошову оцінку.

4. Критерій незалежності. Незалежність ризиків характеризується тим, що вони не повинні бути кимось спеціально викликаними, а також ризики не повинні легко кумулюватися, зазнаючи при цьому впливу інших ризиків.

5. Критерій величини. Найбільш страхувальними як із погляду обсягу збитків, так і ймовірності їх настання є середні ризики.

Отже, згідно із завданнями, які виконуються у процесі менеджменту ризиками, такий менеджмент слід сприймати як процес вибору оптимальної, тобто економічно найбільш ефективної структури інструментів впливу на ризики та їх наслідки. Цей процес можна зобразити схематично (рис. 3.6).

Рис. 3.6. Ризик-менеджмент як процес оптимізації структури інструментів впливу на ризики

Loading...

 
 

Цікаве