WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Страховий ризик - Курсова робота

Страховий ризик - Курсова робота

Отже, під "страховим ризиком" розуміють прогнозний збиток об'єкту страхування в результаті настання страхової події.

Сучасна теорія ризику в страхуванні, як зазначає М.С. Клапків та І. С. Ткаченко, виступає в ролі самостійного теоретичного економіко-математичного обґрунтування оптимальності страхового підприємництва. Отже, виходячи з розуміння сутності ризику, дуже важливим є можливість його оцінити, виміряти, адже умовою виникнення страхових відносин є наявність ризику, можливість визначення рівня його небезпеки.

Для оцінки ризику в страховій практиці використовують різноманітні спеціальні методи, які постійно розвиваються та вдосконалюються. Найбільш поширеними є наступні:

  • метод індивідуальних оцінок;

  • метод середніх величин;

  • метод процентів.

Метод індивідуальних оцінок є одним з методів експертної оцінки, що побудовані на використанні професійного досвіду та інтуїції спеціалістів. Даний метод відноситься до великої групи абстрактно-логічних методів дослідження. Метод індивідуальних оцінок у вимірюванні ризику використовується страховиком тоді, коли неможливо порівняти даний ризик з середнім типом ризику, коли можна зробити тільки довільну його оцінку в залежності від професіоналізму, досвіду та суб'єктивного погляду експерта.

Середні величини дозволяють виразити типові розміри ознак, що варіюють, якісно однорідних явищ та виміряти їх коливання навколо середнього рівня розвитку. Метод середніх величин є одним із статистичних методів дослідження, і в оцінці ризику передбачає розмежування окремих ризикових груп на більш дрібні підгрупи, з метою створення аналітичної бази для визначення ризику за певними відповідними ризиковими ознаками.

Метод процентів також відноситься до групи методів статистичного аналізу, і в системі оцінки ризику представляє собою сукупність плюсових та від'ємних відхилень від середнього ризикового типу наявної аналітичної бази. Дані відхилення виражаються в процентах або в промілях від середнього ризикового типу.

Використовуються також економетричні, статистичні методи оцінки й аналізу ризиків, методи вербального аналізу тощо. Важливо підкреслити, що сучасних умовах вітчизняні та зарубіжні вчені володіють значним інструментарієм для оцінки та відстеження ризику, застосовують актуарні розрахунки, моніторинг, комплексне моделювання страхових процесів, емпіричний досвід, методи експертних оцінок, асоціацій та аналогій, експертиз тощо.

Для оцінки та аналізу ризиків необхідно їх класифікувати за відповідними ознаками в типи, види, групи тощо. Проте, в сучасних умовах в страхуванні не існує чітко розробленої класифікації ризиків. В законодавчій та нормативній літературі також немає класифікації та поділу ризиків за видами, проте міститься вимога виконання актуарних (математичних) розрахунків при визначенні страхових тарифів, в основу яких покладена вартісна оцінка ризиків.

2. Класифікація страхових ризиків

Узагальнюючи погляди вчених та практиків можна запропонувати наступну класифікацію ризиків з позиції страхування (рис. 1.)

Рис. 1 Класифікація ризиків у страхуванні

Найбільш поширену групу складають ризики, які можливо застрахувати. Страховий ризик – це такий ризик, який піддається вимірюванню, оцінці з позиції ймовірності настання страхової події та кількісних характеристик можливого збитку.

Основні критерії страхового ризику:

  • ризик повинен бути можливим;

  • ризик повинен мати випадковий характер;

  • випадковість ризику повинна співвідноситись з певною сукупність споріднених об'єктів;

  • настання страхового випадку, як реалізація ризику, не повинно бути пов'язаним з волевиявленням страхувальника чи зацікавленої особи;

  • факт настання страхового випадку невідомий у часі та просторі;

  • страхова подія не повинна мати обсяги катастрофічного лиха;

  • наслідки реалізації ризику повинні бути об'єктивно виміряні й оцінені.

Крім того, страхові ризики класифікуються за різними ознаками, насамперед:

  • за джерелом небезпеки (ризики прояву стихійних сил та цілеспрямованої дії людини);

  • за обсягом відповідальності страховика (індивідуальні ризики та універсальні);

  • специфічні ризики (аномальні ризики та катастрофічні – ендемічні, якості землі, політичні, воєнні, а також екологічні, транспортні, спеціальні тощо);

  • об'єктивні ризики (ризики, що пов'язані з неконтрольованими факторами);

  • суб'єктивні ризики (ризики, що заперечують або ігнорують об'єктивну реальність) тощо.

Кожна з цих груп ризиків має свій відповідний поділ на види чи підвиди. В фінансово-економічній діяльності ризики поділяються за галузями економіки, за сферами та видами діяльності тощо. Наприклад, фінансовий, банківський, кредитний, валютний, процентний, іпотечний, комерційний, підприємницький, моральний (виникає після укладання договору страхування) ризик тощо.

Ризик у страхуванні розглядають з певних позицій:

  • як конкретне явище чи сукупність явищ;

  • у зв'язку з конкретним застрахованим об'єктом;

  • з ймовірністю втрати або ушкодження об'єкта, прийнятого на страхування;

  • у зв'язку з діяльністю страховика.

З метою оцінки й аналізу виділяють також ризики діяльності страхової компанії. А саме:

  • ризики, що передаються страхувальником страховій компанії за договором страхування;

  • ризики, що пов'язані з діяльністю самого страховика.

Така класифікація необхідна для формування спеціальних резервів та фондів страхової компанії для покриття ризиків. (У страхуванні комплексна діяльність з аналізу, оцінки ризиків, вибору оптимального покриття тощо називається андерайтингом). Загально визнаються та найбільш відомі в світовій практиці європейська та американська класифікації.

Європейська класифікація вважається найбільш вичерпною, враховує специфіку більшості ризиків, що обумовлені діяльністю страховика. При цьому застосовується метод аналізу ризиків – економетричний. Проте, недостатнє застосування статистичних методів не дозволяє вважати результати такої оцінки повністю адекватними, тобто існує недостатність кількісної оцінки ризиків.

Американська класифікація розділяє ризики за етапами роботи страхової компанії, протягом якої вона піддається зазначеним ризикам:

  • етап становлення;

  • етап повноцінної активної діяльності;

  • етап ліквідації страхової компанії.

При цьому для оцінки та аналізу ризиків використовується, головним чином, вербальний аналіз, коли застосовується не тільки вірогідні розрахунки до певних ризиків, що мають достатнє статистичне спостереження, а розглядаються і ті ризики, що не мають достатньої статистики. Тобто недостатня якісна оцінка ризиків. За європейською і американською класифікаціями ризиків страхової діяльності роль джерела виплати за ризиками страхових операцій виконують власні кошти страхової компанії.

Останнім часом все більш популярною стає фінська класифікація ризиків, яка знаходить економічний компроміс між кількісним і якісним аналізом та оцінкою ризиків. За фінською класифікацією ризики у страхуванні поділяються на: основні ризики і додаткові ризики.

Основні ризики покриваються за рахунок спеціально сформованих страхових резервів, а додаткові – за рахунок резерву стабілізації, а не за рахунок власних вільних резервів. Власні вільні кошти використовуються для доповняльного зниження негативного впливу додаткових ризиків.

Зрозуміло, що перед людством стоїть задача попередження, компенсації та ліквідації ризиків, що можливо досягти за допомогою антиризикової діяльності. Уникнути чи зменшити вплив ризиків, як підкреслює Т.А. Ротова, можна за допомогою ризик-менеджменту – системи управління ризиками та фінансовими відносинами, що виникають у процесі бізнесу. Управління ризиками, вплив на них може відбуватися при застосуванні певних форм антиризикової діяльності, що представлені на рисунку 2.

Loading...

 
 

Цікаве