WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Стратегія управління валютними ризиками банку - Курсова робота

Стратегія управління валютними ризиками банку - Курсова робота

1.2 Маркетингова стратегія управління валютним ризиком банку

Ризик ринкової стратегії – ризик того, що банк неадекватно визначить власний ринок чи не зможе забезпечити надання фінансових продуктів і послуг, що створюють чи попит задовольняють вже існуючі потреби.

У зв'язку з тим, що курси абсолютно усіх валют, у тому числі і резервної валюти – долара США, піддані періодичним коливанням унаслідок різних об'єктивних і суб'єктивних причин, практика міжнародних економічних відносин виробила підходи до вибору стратегії захисту від валютних ризиків [5, c. 401].

Сутність цих підходів полягає в тому, що:

приймаються рішення про необхідність спеціальних заходів для страхування валютних ризиків;

виділяється частина зовнішньоторговельного, контракту чи кредитної угоди – відкрита валютна позиція, яка буде страхуватись;

вибирається конкретний спосіб і метод страхування ризику.

У міжнародній практиці застосовуються три основних способи страхування ризиків:

односторонні дії одного з партнерів;

операції страхових компаній, банківські та урядові гарантії;

взаємна домовленість учасників угоди, д

На вибір конкретного методу страхування ризику впливають такі фактори, як:

особливості економічних і політичних відносин зі стороною - контрагентом угоди;

конкурентоздатність товару;

платоспроможність контрагента угоди;

діючі валютні і кредитно-фінансові обмеження в даній країні;

термін покриття ризику;

наявність додаткових умов реалізації угоди;

перспективи зміни валютного курсу чи процентних ставок на ринку.

Світова практика страхування валютних і кредитних ризиків відображає зміни, які відбулися у світовій економіці і валютній системі в цілому. Найбільш простим і найпершим методом страхування валютних ризиків були захисні застереження.

Хеджування на форвардних і ф'ючерсних ринках дає найнижчий рівень ризику при заданому рівні хеджування [3, c. 90].

В практиці міжнародної диверсифікації портфеля існує ряд чинників, що перешкоджають диверсифікації як засобу отримання переваг. До їх числа відносяться:

- сегментованість ринків іноземних акцій та облігацій, що викликається

правовими бар'єрами, які обмежують інвестиції за кордоном;

заборона для іноземців володіти національними компаніями;

введення податку, який врівноважує ставки відсотка;

різниця в організації ринку, методах торгівлі цінними паперами і операціях (готівкові операції або форвардні операції);

порядок встановлення цін на акції (котировка або аукціони);

операційні та інформаційні витрати.

Часто основною перешкодою для міжнародної диверсифікації є проблеми оподаткування.

Великі компанії можуть нести витрати, пов'язані з подоланням перешкод міжнародній диверсифікації портфеля, але для більш дрібних корпорацій часто витрати по диверсифікації перевищують вигоди. В останні роки з'явились нові види цінних паперів, фінансових механізмів, котрі дозволяють інвесторам зі скромними коштами скористатись перевагами міжнародної диверсифікації. Основні з них – американські депозитні розписки (АДР) й міжнародні взаємні фонди.

АДР – це різновидність цінних паперів, створена американськими банками, котрі закупили велику кількість іноземного акціонерного капіталу і депонували його на трастові рахунки. Потім продали свої частки власності в трасті, що називаються АДР, інвесторам. Кількість випущених АДР може дорівнювати кількості випущених акцій або бути меншою, тоді кожна АДР еквівалентна одній або декільком акціям іноземного капіталу. Коли іноземна компанія сплачує дивіденд, банк конвертує його в долари за поточним обмінним курсом і розподіляє отримані кошти серед власників АДР пропорційно кількості розписок у кожного з них. Функціонують вторинний як біржовий, так і позабіржовий ринки АДР. Вартість АДР тісно пов'язана з вартістю представлених ними іноземних акцій. Арбітраж слугує підтриманню рівноваги між доларовою ціною АДР і відповідною їй акцією. Якщо ціна АДР відрізняється від доларової вартості іноземних акцій при конвертації за поточним обмінним курсом, то арбітражери вилучають з цього прибуток. Якщо АДР продається дешевше, арбітражери продають іноземні акції. Після конвертації отриманих від продажу коштів в долари вони купують АДР, кількість яких в цьому випадку буде більшою, ніж при варіанті рівності вартості АДР і відповідних їм акцій. Різниця, що виникла, є прибутком арбітражерів. Це призводить до підвищення ціни на АДР і зниження цін на іноземні акції.

Цей процес триває до тих пір, поки ціна АДР й іноземної акції, яка стоїть за нею, не зрівняються [3, c. 92].

Банки за емісією і підтримання в обігу АДР збирають встановлену плату.

Міжнародні взаємні фонди також продають частку власності в наявних у них портфелях цінних паперів. Співвласник взаємного фонду отримує доходи зі всіх цінних паперів, що знаходяться в портфелі фонду, пропорційно своїй частці. Інвестори вносять періодично платежі, необхідні для функціонування фонду.

Міжнародне портфельне управління може здійснюватись на основі пасивного або активного підходів.

Теоретичною основою пасивного управління є гіпотеза про ринкову ефективність. Вважається, що коли вартість цінних паперів була встановлена на ринку з урахуванням всієї доступної інформації, і ринок раціонально прореагував на цю інформацію, то управління повинно орієнтуватись на ринок, тобто будуватись на основі індексного методу інвестицій. Це означає, що менеджер портфеля може інвестувати весь портфель або значну частину в ринковий індекс або в набір цінних паперів, прогнозована динаміка яких багато в чому відповідає ринковому індексу (Standard and Poor 500, Nikkei 225, Financial Times All Shore Index, індекс Доу-Джонса та ін.).

Пасивне управління розуміється як розміщення портфельних коштів на провідних 20-25 національних фондових ринках пропорційно до ваги цих ринків у світовому ринковому індексі. Необхідна лише інформація про частки світової ринкової капіталізації в кожному компоненті індексу.

Активне управління вимагає складання значної кількості прогнозів і аналізу. Необхідним є відбір фондових ринків і диверсифікація їх. Ринкам з найкращими характеристиками присвоюються найбільші ваги в портфелі. Потім проводиться відбір акцій в конкретних секторах промисловості. Для цього необхідний значний обсяг інформаційних прогнозів.

Форвардний ринок – це ринок, на якому здійснюються термінові валютні операції з іноземною валютою. Термінові (форвардні) угоди – це контракти, за яких дві сторони домовляються про доставку домовленої кількості валюти через певний строк після укладення угоди за курсом, зафіксованим в момент її укладення [13, c. 237].

Інтервал в часі між моментом укладення і виконання угоди може бути від 1-2 тижнів, від 1 до 12 місяців, до 5-7 років. Курс валют за терміновою угодою називається форвардним обмінним курсом. Він фіксується в момент укладення угоди.

Курс валют за терміновими угодами відрізняється від курсу "спот". Різниця між курсами "спот" і "форвард" визначається як скидка (дисконт – dis або депорт – Д) з курсами "спот", коли курс термінової угоди

нижчий, або премія (рт або репорт – R), коли він вищий від курсу "спот". Премія означає, що валюта котирується дорожче за угодою на строк, ніж за готівковою операцією. Дисконт означає, що курс валюти за форвардною угодою нижчий, ніж за угодою "спот".

Візьмемо 30-денний форвардний контракт з курсом 1,919 дол. за англійський фунт стерлінгів за курсом "спот" 1,900. Перевищення форвардного курсу над курсом "спот" становитиме у відсотках:

(1.1)

або одну відсоткову місячну надбавку. Аналогічно обчислюється перевищення курсу "спот" над форвардним курсом, тільки величина буде від'ємною, що означає скидку.

Термінові угоди здійснюються для досягнення таких цілей:

- обмін валюти в комерційних цілях, завчасний продаж або купівля іноземної валюти, щоб застрахувати валютний ризик;

- страхування портфельних або прямих інвестицій від ризику, пов'язаного з пониженням курсу валюти;

- отримання спекулятивного прибутку за рахунок курсової різниці. Спекулятивні операції можуть здійснюватись без наявності валюти. Форвардний ринок вужчий, ніж ринок готівкових операцій. В основному термінові угоди здійснюються з провідними валютами, великими корпораціями або банками зі стійким кредитним рейтингом.

При укладанні форвардних угод курсові очікування (підвищення або зниження курсу) не завжди виправдовуються. Відтак термінові контракти не завжди підходять або не завжди доступні всім видам бізнесу. Чимало видів бізнесу і більшість фізичних осіб шукають альтернативи форвардним контрактам.

Loading...

 
 

Цікаве