WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Стратегія і тактика банку у сфері лізингової індустрії - Курсова робота

Стратегія і тактика банку у сфері лізингової індустрії - Курсова робота

обсяги кредитного навантаження;

забезпечення по діючих кредитах та позиках;

строки погашення діючих кредитів.

Порівняння обсягів кредитів із обсягами діяльності (виручка, поступлення на рахунки, валюта балансу, власні кошти і т.д.) дозволяє зробити загальну оцінку здатності лізингоодержувача розрахуватися по залучених позиках. На забезпечення по діючих кредитах слід звертати увагу тоді, коли планується залучення забезпечення під запрошуване фінансування, так як використання наступної застави майна, що вже заставлене по діючих кредитах, має меншу цінність для зниження ризиків фінансування, ніж майно, яке ще не заставлене. При оцінці строків погашення кредитів та позик слід звертати увагу також на графіки погашення по діючих кредитах. Сумарний графік майбутніх платежів по діючих кредитах в порівнянні з оціночними об'ємами грошових поступлень дозволяє розробити найбільш прийнятний графік погашення боргу по запрошуваному фінансуванню.

Ключовим елементом аналізу кредитоспроможності є аналіз фінансової звітності. Баланс підприємства та звіт про фінансові результати є основними джерелами інформації для проведення такого аналізу. Проте використання лише даних джерел інформації не є достатнім для проведення аналізу, так як фінансова звітність досить часто не відображає реального стану речей на підприємстві. Бажання підприємства отримати фінансування досить часто може супроводжуватись певними змінами у фінансовій звітності. Саме тому перед аналізом фінансової звітності необхідно провести перевірку достовірності та коректування фінансових звітів (або формування аналітичного балансу). При цьому можуть застосовуватись різні методи, наприклад: отримання аудиторського звіту про стан підприємства, самостійна перевірка звітності [52, c. 324].

Перший із вказаних методів найчастіше використовується при фінансуванні західними фінансовими інститутами. Аудиторська перевірка несе в собі значні затрати для клієнта, і вона може бути виправдана тільки тоді, коли планується фінансування в значних обсягах і по ставках, що значно нижчі ринкових. Застосування даного методу українськими фінансовими інститутами отримає в переважній більшості негативну реакцію клієнтів.

Самостійна перевірка достовірності фінансових звітів більш поширена серед вітчизняних фінансових інститутів. Розгляд звітності за значний інтервал часу дозволяє виявити базові тенденції в розвитку підприємства та виявити позиції, що викликають сумнів. Розшифровки найбільших статей балансу дозволяють виявити некоректності віднесення окремих активів або зобов'язань до певних статей балансу. При оцінці достовірності слід звертати увагу на наступні базові елементи:

виявлення безнадійної дебіторської заборгованості та неліквідних запасів: дані види активів є по своїй суті прихованими збитками підприємства і при формуванні аналітичного балансу повинні бути виключені зі складу активів (в складі пасивів на аналогічну суму зменшується сума власних коштів);

виявлення в складі дебіторської заборгованості та запасів сум, які реально будуть погашені або реалізовані в термін більше ніж 12 місяців від звітної дати: якщо в результаті оцінки розшифровок статей балансу та співбесіди з клієнтом будуть виявлені такі активи, їх необхідно перенести до необоротних активів;

виявлення в складі кредиторської заборгованості сум, які реально будуть погашені в термін більше ніж 12 місяців від звітної дати: результатом такої оцінки повинен бути перенос таких сум в групу довгострокових зобов'язань;

виявлення сум взаємної заборгованості: під взаємною слід розуміти однакову за розміром дебіторську та кредиторську заборгованість клієнта з одним і тим же підприємством, при цьому погашення цих сум планується в один період; досить часто вказані суми є наслідком прихованих бартерних операцій та штучно збільшують валюту балансу; при формуванні аналітичного балансу дані суми доцільно вилучати;

виявлення обсягів фінансування пов'язаних осіб або від пов'язаних осіб: виявлення вказаних сум передбачає більш поглиблене вивчення строків погашення даних сум (вони реально можуть значно відрізнятися від формальних строків) із віднесенням до відповідних груп активів та пасивів; також даний аналіз дозволяє:

- вияснити рівень та ризик "переливання" грошових коштів всередині групи підприємств;

- вияснити обсяги фінансування від власників або пов'язаних осіб, які можна віднести до квазі-капіталу підприємства (найчастіше це можливо при оцінці кредитоспроможності підприємств середнього та малого бізнесу, де межа між власними коштами підприємства та коштами власника досить часто буває розмитою).

Отриманий аналітичний баланс дозволяє оцінити реальну поточну ситуацію щодо платоспроможності клієнта. При аналізі звітності, як правило, застосовуються горизонтальний аналіз, вертикальний аналіз балансу та коефіцієнтний аналіз.

Горизонтальний аналіз балансу дозволяє визначити обсяги та темпи змін окремих статей балансу, виявити базові джерела притоку та відтоку грошових коштів. Наприклад, відтік грошових коштів у формі значного нарощення дебіторської заборгованості може бути покритим як за рахунок росту кредиторської заборгованості, росту залучених кредитів, прибутку, зменшення запасів або необоротних активів. Оцінка такої взаємодії між різними статтями активів та пасивів дозволяє виявити зміни в політиці ведення діяльності підприємством, напр.:

нарощення обсягу продаж через надання більш триваліших товарних кредитів;

покращення управління запасами;

нарощення обсягів оборотних активів через продажу частини основних засобів і т.д.

Вертикальний аналіз балансу показує структуру активів та пасивів підприємства. Вертикальний аналіз доповнює горизонтальний аналіз, так як виключає фактор впливу інфляції на валюту балансу і дозволяє краще порівняти окремі статті балансу в різні періоди.

Коефіцієнтний аналіз є найбільш поширеним методом аналізу фінансової звітності. Разом з тим слід звернути увагу на наступне, що самі значення розрахованих коефіцієнтів не можуть повноцінно охарактеризувати рівень фінансового стану підприємства. Для реальної оцінки стану підприємства на основі коефіцієнтного аналізу розраховані показники необхідно порівнювати з певним орієнтиром. Таким орієнтиром можуть виступати показники підприємства попередніх періодів. Дане порівняння дозволить виявити тенденції діяльності підприємства та зміни щодо покращення або погіршення стану підприємства. Також часто в якості такого орієнтиру використовують нормативні значення показників, притаманні для даної галузі.

Коефіцієнти, що використовуються для оцінки платоспроможності підприємства, широко розписані в економічній літературі та групуються на наступні групи [39, c. 322]:

Коефіцієнти фінансової стійкості. Використовуються для оцінки довгострокової стабільності підприємства, що особливо важливо при довгостроковому фінансуванні. Базовим є коефіцієнт "debt to equity", який може бути розрахований різними способами: капітал/активи, зобов'язання/активи або капітал/зобов'язання.

Коефіцієнти ліквідності. Дана група показників важлива при оцінці короткострокової платоспроможності (наскільки оборотні активи перекривають поточні зобов'язання). Показники ліквідності доцільно розглядати разом із показниками оборотності оборотних коштів, які показують ступінь ліквідності оборотних коштів та можуть вказати на наявність проблемних активів в структурі оборотних коштів.

Коефіцієнти оборотності. Оцінка оборотності дебіторської заборгованості, запасів та кредиторської заборгованості дозволяють охарактеризувати тривалість операційного циклу підприємства та виявити тривалість розривів між поступленнями коштів та платежами.

Коефіцієнти рентабельності. Використовується для оцінки рівня прибутку як основного джерела грошового потоку підприємства.

Окрему увагу слід звернути на фінансову звітність при фінансуванні груп підприємств. В даному випадку найбільш повноцінну інформацію дасть консолідована фінансова звітність групи. Консолідацію доцільно здійснювати згідно рекомендацій, викладених в МСБО 27 "Консолідовані фінансові звіти та облік інвестицій у дочірні підприємства". В ідеальному випадку найбільш доцільніше здійснити консолідацію всіх підприємств групи, але реально досягти даної ситуації неможливо із-за різних причин: небажання клієнта розкривати всю фінансову інформацію про групу, тривалий період підготовки інформації для лізингової компанії чи банку, тривалий період консолідації звітності. Для практичного управління вказаними ситуаціями доцільно розробити певні проміжні рішення щодо аналізу звітності групи підприємств, наприклад:

консолідація ключових центрів бізнесу групи, на яких зосереджені активи, виробництво та продажі (ризики: існує певна імовірність, що буде упущена одна із ключових компаній, яка може значно змінити загальний фінансовий стан при консолідації);

консолідація окремого бізнесу групи (ризики: не дає можливості оцінити стан та потреби інших бізнесів групи, що може призвести відтоку грошових потоків на фінансування інших бізнесів);

Loading...

 
 

Цікаве