WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Становлення сучасної системи ризик-менеджменту в кредитних установах - Курсова робота

Становлення сучасної системи ризик-менеджменту в кредитних установах - Курсова робота

Основні завдання КУАП:

1. Розподіл капіталу банку та підтримка адекватної платоспроможності з урахуванням банківських ризиків.

2. Моніторинг, управління активами та пасивами відповідно до короткострокових, середньострокових і довгострокових планів банку.

3. Управління ризиком ліквідності.

4. Управління процентним ризиком.

5. Управління ринковими ризиками.

6. Затвердження лімітів.

Кредитний комітет оцінює якість кредитних операцій банку та готує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків. Основні завдання кредитного комітету:

1. Затвердження лімітів концентрації.

2. Контроль за наявністю відповідних резервів на покриття кредитного ризику.

3. Визначення вартості кредитів з урахуванням кредитного ризику. Основні завдання казначейства:

1. Щоденна оцінка позиції щодо ліквідності.

2. Визначення грошових потоків від підрозділів усередині банку.

3. Контроль за дотриманням лімітів.

4. Контроль за дотриманням нормативу обов'язкового резервування.

5. Контроль за фінансуванням банку (операції МБК, FOREX).

6. Контроль за дилінговими операціями та їх прибутковістю.

Фронт-офіс оформляє первинні документи та передає їх бек-офісу. Бек-офіс аналізує документи, контролює їх умови, здійснює облік. Він несе відповідальність за оперативне управління ризиками, пов'язаними з їх діяльністю, відповідно до встановлених лімітів, а також за результати (як позитивні, так і негативні) від прийняття цих ризиків. Основні завдання фронт-офісу:

1. Взаємодія з клієнтами, контрагентами, партнерами.

2. Оформлення первинних документів, які відображають умови домовленостей з клієнтами, контрагентами.

Основні завдання бек-офісу:

1. Обробка та внесення в облікові регістри первинних документів.

2. Контроль за дотриманням встановлених обмежень і вимог.

3. Визначення суми резервів на покриття потенційних втрат за активними операціями.

Механізм становлення системи ризик-менеджменту передбачає 3 етапи: Перший етап — підготовчий: формалізація системи бізнес-процесів банку; опис процедури контролю та прийняття рішень; складання карт ризиків за підрозділами (напрямками) і в цілому для банку; розробка методики оцінки та прогнозування ризиків. На цьому етапі також зважується питання, яка структура ризик-менеджменту буде використовуватися, — централізована чи децентралізована.

Централізована система мас низку таких переваг. По-перше, вона дозволяє ризик-менеджерам контролювати правильність самого процесу обчислювання. Особливої ваги ця обставини набуває в тому випадку, якщо оцінки ризику використовуються при визначенні сум винагороди для окремих трейдерів і підрозділів у цілому. По-друге, централізована структура включає єдину базу первинних даних на позиціями, що полегшує перехід до більш складних методів розрахунку ризиків. По-третє, централізовані системи більш гнучкі й адаптивні до можливих змін в інформаційних потребах і можуть використовуватися не тільки для управління ризиками, але й з іншою метою.

Децентралізований підхід також має свої переваги. По-перше, він не потребує дублювання інформації щодо ринкових позицій в централізованій базі даних. Відповідно не виникає труднощів зі створенням нових продуктів на рівні окремих підрозділів. По-друге, децентралізована структура є єдино можливою на макрорівні при оцінці сукупного ринкового ризику банківської системи Національним банком України, який узагальнює оцінки окремих банків для розрахунку єдиного показника ризику.

Другий етап — процедурний: розробка процедур встановлення лімітів, концепції мінімізації банківських ризиків, процедур перегляду основних параметрів лімітної політики банку, концепції і процедур страхування, підходів до схем хеджування.

Третій етап — інтеграційний: аналіз вимог до кількості та якості інформації, що надходить в автоматизовану систему управління, опис можливостей наявної корпоративної системи з погляду її використання для управління ризиками; розробка рекомендацій з упровадження системи ризик-менеджменту в корпоративну інформаційну систему; розробка поетапного плану впровадження.

На цьому етапі також розглядається періодичність надання внутрішньобанківської звітності по системі ризик-менеджменту.

Існує три основних інструменти управління банківськими ризиками, а саме:

1) виключення ризику;

2) передача ризику;

3) зменшення ризику (рис. 2).

Рис. 2. Інструменти управління банківськими ризиками

Відомо, що приймати фінансові ризиковані рішення має сенс тільки в тому випадку, коли очікується одержання значного позитивного результату від проведення ризикованої операції. Не слід приймати ризик тоді, коли, навіть за сприятливих умов проведення операція не принесе ніякого прибутку.

У цьому випадку необхідно розглядати перший інструмент управління — виключення ризику. При цьому варто мати на увазі, що кредитна установа, яка завжди відмовляється від ризикованих операцій, втрачає можливість додаткового зростання прибутку, який можуть одержати його конкуренти в умовах сприятливого розвитку ринкової кон'юнктури.

Говорячи про страхування як один з елементів передачі ризику, необхідно відзначити, що, по-перше, не всі банківські ризики підлягають страхуванню, а по-друге, чим більший обсяг ризику переводиться на страхову компанію, тим вищі витрати на оплату відповідного страхового полісу. Тому одна з основних проблем управління банківськими ризиками полягає в тому, щоб визначити, які ризики має сенс зберігати в себе, здійснюючи додаткові витрати на їх зменшення, а які перевести на страховика, роблячи додаткові витрати на оплату полісу.

Другим інструментом передачі ризику є хеджування. Під хеджуванням розуміють використання ф'ючерсів та опціонів.

Зміст наступного інструмента передачі ризику — розподіл ризику між учасниками проекту — полягає в тому, щоб зробити відповідальним за ризик тих інвесторів, які краще за всіх уміють кількісно оцінити ризики. Однак, чим більший ступінь ризику учасники мають намір покласти на одного інвестора, тим складніше його залучити до фінансування проекту.

Наступний метод — диверсифікацію — відносять до інструментів зменшення банківських ризиків. Приклади диверсифікації: збільшення числа видів цінних паперів в інвестиційному портфелі; реалізація різних бізнес-проектів тощо.

Зменшити ризик також можна за допомогою пошуку додаткової фінансової інформації. Адже дуже часто управлінське рішення приймається в умовах, коли результати не визначені й інформація обмежена. Тому, чим повніша інформація, тим більше передумов зробити кращий прогноз і зменшити ризик.

Найважливішою умовою зменшення величини ризику є своєчасна ідентифікація всіх його факторів, їх облік і, за можливості, нейтралізація. Перший етап при захисті від факторів ризику — їх виявлення. Наприклад, для операцій з цінними паперами факторами ризику є: рейтинг цінних паперів, ринкові котирування тощо. Другий етап — визначення впливу цих факторів ризику на результати розглянутого рішення. Після оцінки настає етап ухвалення рішення щодо нейтралізації чи зменшення факторів ризику.

Встановлення лімітів обмежує величину відкритої ризикованої позиції. Ліміти можуть встановлювати на відкриті валютні позиції, на розміри портфелів цінних паперів, на товарні позиції тощо.

Формування резерву — останній інструмент зменшення банківських ризиків. Основною проблемою при створенні резерву є оцінка потенційних наслідків ризиків. Для цього ризик-менеджер повинен знати та вміти використовувати сучасні методи кількісної оцінки ризиків.

Розглянемо основні принципи системи оцінки, а саме: однотипність, непропорційність, транзитивність та аддитивність.

1. Однотипність ризиків означає, що для будь-якого учасника діяльності уявлення про ризик збігаються.

2. Непропорційність — зростання ризику не прямо пропорційно збільшенню інтенсивності діяльності.

3. Транзитивність. її сутність полягає в тому, що якщо перша ситуація менше ризикова, ніж друга, а друга менше, ніж третя, то це означає, що перша ситуація менш ризикована, ніж третя.

4. Аддитивність — якщо ризик першого виду діяльності дорівнює R(І), а другого R(2), і обидва види діяльності відбуваються одночасно, то загальний ризик дорівнює сумі цих ризиків: R = R(l) + R(2).

Розглянемо безпосередньо методи кількісної оцінки фінансових ризиків.

У світовій практиці найбільше поширення одержали такі методи аналізу ризиків: статистичний; експертних оцінок; аналітичний; оцінки доцільності витрат; метод аналогій; комбінований метод (рис. 3).

Рис. 3. Методи кількісної оцінки

1. Статистичні методи базуються на аналізі статистики втрат і прибутків з метою визначення ймовірності події та встановлення величини ризику. Ґрунтуються на теорії ймовірності розподілу випадкових величин.

Частота виникнення деякого рівня втрат визначається за формулою:

де Ra — частота виникнення деякого рівня втрат; Nh — число випадків настання конкретного рівня втрат; Nзаr — загальне число у вибірці, що включає і позитивні результати.

Loading...

 
 

Цікаве