WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Розвиток форм забезпечення банківських кредитів в Україні - Курсова робота

Розвиток форм забезпечення банківських кредитів в Україні - Курсова робота

В другому випадку заставодавець і члени родини, які з ним проживають повинні після звернення стягнення на заставлене майно та його реалізації залишити протягом місяця займане житлове приміщення за першою вимогою нового власника. При цьому повинні виконуватися дві вимоги:

  • об'єкти застави були передані за договором застави в забезпечення повернення кредиту,

  • члени родини заставодавця, які проживають з ним, до укладення договору про іпотеку нотаріально посвідчили обов'язок залишити заставлений будинок або квартиру при зверненні стягнення на ці об'єкти.

Російським законодавством також передбачено, що обов'язковим пунктом в договорі застави повинно бути посилання на те, що право застави розповсюджується на отримані в результаті використання заставленого майна плоди, продукцію і доходи при прийнятті в заставу напівфабрикатів, які будуть використані в подальшому виробництві продукції.

Необхідно відзначити, що всі вище перелічені норми РФ практично ідентичні до Українського законодавства, але вони більше захищають фізичних осіб (заставодавців) ніж банки, що стримує кредитування цієї сфери і деякі норми, такі як необов'язкове реєстрування транспортних засобів та втручання податкових органів негативно впливають на кредитування юридичних та фізичних осіб.

РОЗДІЛ 2.

Основні форми забезпечення банківських кредитів в Україні і

механізм їх здійснення

Забезпечення виконання зобов'язань (англ. security/ensuring to perfomance obligations) - це традиційний інститут цивільного права. Такі способи виконання зобов'язань, як завдаток, неустойка, порука, застава у формі ручного закладу та іпотеки, були відомі ще за часів римського права. Необхідність їх використання пояснювалась тим, що кредитор мав істотний інтерес у тому, щоб бути впевненим у виконанні зобов'язань, і в тому, щоб забезпечити собі стягнення збитків, на відшкодування яких він має право у разі невиконання зобов'язання. Крім того, кредитор зацікавлений в тому, щоб спонукати боржника до своєчасного виконання під страхом невигідних для боржника наслідків у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання.

В подальшому у зв'язку з трансформацією римського права інститут забезпечення виконання зобов'язань поширився в багатьох європейських країнах. З середини ХІХ ст. Він стає об'єктом дослідження російських, а згодом і радянських цивілістів.

В російському дореволюційному законодавстві і цивільно-правовій доктрині також виділялися відповідні способи забезпечення виконання зобов'язань. Визначаючи поняття "забезпечення зобов'язань", радянські цивілісти наголошували на ролі, значенні і функціях, які вони відіграють у цивільному праві. Так, на приклад, К. Анненков відзначав: "Під забезпеченням слід розуміти засоби або способи, спрямовані на зміцнення зобов'язань, тобто на надання їм більшої вірності щодо отримання за ними задоволення кредитором". Важливі положення про поняття забезпечення виконання зобов'язань сформульовані Д. І. Мейером. Способами забезпечення договорів він вважав вироблені юридичною практикою штучні прийоми для надання зобов'язальному праву як праву тільки на дії іншої особи, тієї твердості, якої йому бракує внаслідок його природи.

Г. Ф. Шерешеневич перш ніж перейти до розгляду окремих способів забезпечення зобов'язань вказував, що зобов'язання дає право вимагати, але не примушувати до виконання дії, обіцяної боржником. У юридичній літературі радянського періоду була розроблена концепція, суть якої полягає в такому:

  1. соціалістичні зобов'язальні відносини в переважній більшості здійснюються добровільно;

  2. у разі несправності боржника закон передбачає засоби спонукання (примушування) до виконання, до яких належать: примусове виконання зобов'язання, а також позов про відшкодування збитків, заподіяних невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання;

  3. ці заходи спонукання є засобами загального характеру;

  4. оскільки засоби загального характеру не у всіх випадках належним чином забезпечують інтереси кредитора, застосовуються додаткові забезпечувальні способи, які мають спеціальний характер.

До таких загально забезпечувальних засобів В. С. Константинова відносила комплекс різних правових норм цивільного права, які найбільш повно і точно відображають у законі економічне підґрунтя правовідносин, встановлюють принципи виконання зобов'язань сам договір, що деталізує зміст правовідносин, цивільну відповідальність, яка виступає матеріальним стимулом до належного виконання зобов'язань, оскільки має майновий характер, неприпустимість односторонньої відмови від зобов'язання чи зміни його умов і встановлений законодавчо обов'язок виконати зобов'язання в натурі. До додаткових забезпечувальних способів віднесені засоби, що спонукають боржника належним чином виконати головне зобов'язання шляхом сплати визначеної грошової суми або звернення стягнення на попередньо обумовлене майно боржника чи майно третіх осіб.

За такого підходу система способів забезпечення зобов'язання являє собою підсистему (компонент) системи забезпечувальних заходів. Отже, можна зробити висновок, що способи забезпечення зобов'язань – це спеціальні заходи майнового характеру, які спонукають сторони до належного виконання зобов'язань і застосовуються лише до зобов'язань, для яких вони прямо передбачені в законі або встановлені угодою сторін.

Способи забезпечення - це передбачені законодавством чи договором спеціальні заходи майнового характеру, які стимулюють належне виконання боржником зобов'язань шляхом встановлення додаткових гарантій, задоволення вимог кредиторів.

В ст. 546 Цивільного кодексу України наведені види забезпечення виконання зобов'язань, до яких відноситься: неустойка, поручительство, гарантія, застава, завдаток.

Законом, так і договором можуть передбачатися й інші, крім встановлених ст. 546 Цивільного Кодексу України.

Забезпечення зобов'язань будь-яким із способів створює зобов'язальні правовідносини між кредитором та боржником. Незважаючи на те, що кожен із способів характеризується певними ознаками, які притаманні тільки йому, можна виділити низку загальних рис, характерних для всіх забезпечувальних зобов'язань. Такі риси в юридичній літературі називають ознаками забезпечувальних зобов'язань. До таких ознак належать:

1. Спільність цілей, на досягнення яких спрямовані всі способи забезпечення виконання зобов'язань. Основною метою їх є надання кредиторові певних гарантій задоволення його вимог. Відмінністю є лише той конкретний правовий механізм, застосування якого забезпечує задоволення вимог кредитора.

2. Специфіка забезпечувального зобов'язання полягає в додатковому (акцесорному) характері відносно основного зобов'язання. Ця особливість виявляється у багатьох моментах, які частково відображені в загальних положеннях Цивільного Кодексу України щодо забезпечення виконання зобов'язань. По-перше, недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочинну щодо його забезпечення. По-друге, забезпечувальне зобов'язання слідує долі основного зобов'язання при переході прав кредитора до іншої особи, зокрема, при уступці вимоги з основного зобов'язання. По-третє, припинення основного зобов'язання, як правило, тягне за собою припинення і забезпечувального. Винятком є лише те, що гарантійне зобов'язання не залежить від основного

3. За загальним правилом, підставою для встановлення та способу забезпечення виконання зобов'язань є угода сторін про таке забезпечення. І тільки щодо неустойки та застави передбачено, що вони можуть встановлюватись безпосередньо законом.

4. Виходячи із змісту ст. 547 Цивільного Кодексу України, спільною для всіх забезпечувальних зобов'язань ознакою є форма правочинну щодо забезпечення виконання зобов'язань, який вчиняється у письмовій формі. Недодержання цієї вимоги спричиняє його недійсність.

Як уже мовилося, інститут забезпечення виконання зобов'язань за своєю природою якраз і призначений для зниження рівня банківських ризиків. Розвиток цього інституту залежить від надійних гарантій у виборі способу забезпечення, які до мінімуму зменшують банківські кредитні ризики, що їх зазнають практично всі банки, вступаючи у кредитні правовідносини. Банкам вельми важливо отримати надійні гарантії своєчасного повернення кредитних коштів, а також застрахуватися від фінансових втрат, які можуть виникнути в результаті невиконання або неналежного виконання зобов'язань унаслідок тимчасової або повної неплатоспроможності, а також з інших об'єктивних чи суб'єктивних причин.

Кожна з форм забезпечення повернення кредиту оформляється окремим документом, що має юридичну силу і закріплює за кредитором певне фінансове джерело для погашення позики у разі відсутності коштів у позичальника після настання строку погашення кредиту.

Для будь-якої кредитно-фінансової установи забезпечення наданих позик є серйозною проблемою. Належне забезпечення кредитної операції суттєво знижує ризик втрат від неповернення кредиту.

Loading...

 
 

Цікаве