WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Підходи до визначення необхідного та достатнього обсягу прибутку банку - Курсова робота

Підходи до визначення необхідного та достатнього обсягу прибутку банку - Курсова робота

Порівнюючи вплив внутрішніх і зовнішніх факторів на можливості максимізації банківського прибутку, можна зробити висновок, що недостатній ступінь конкуренції на ринку та неминуче у перехідний період підвищення ризику неповернення коштів за багатьма активними операціями вносять корективи у схему формування і розподілу фінансових ресурсів банку. За таких умов підвищену увагу слід приділити механізмові управління банком: прогнозуванню (кон'юнктури кредитного ринку, цін на кредитні ресурси, попиту на кредит), плануванню (заходів щодо зменшення витрат, підвищення якості банківських послуг і конкурентоспроможності банку) та вибору розумної банківської стратегії (оптимізація структури балансу, формування кредитної, інвестиційної політики, моніторинг позичок тощо). Досконале управління банком дасть змогу досягти бажаних результатів у банківській діяльності. Управління прибутком банку здійснюється через систему елементів управління, тісно пов'язаних між собою. В економічній літературі є розробки стосовно окремих складових управління прибутком банку [37; 90; 129; 130; 134; 220].

Аналіз зазначених праць дає змогу зробити висновок про те, що питання управління прибутком банку не розглядається в цілісній системі об'єктів і функцій управління. Вивчається управління або лише окремих складових системи управління прибутком (доходів, витрат), або не розглядається у взаємозв'язку всіх функцій управління.

Інші вчені зводять управління прибутком банку або окремими складовими до аналізу показників (доходів, витрат, прибутку, норми прибутку на капітал, рентабельності, прибутковості окремих банківських продуктів, клієнтів, ринків), що не охоплює всього процесу управління [84; 89; 101; 120].

На нашу думку, доцільно виділити такі основні блоки управління прибутком банку:

  • визначення підрозділів банку, що беруть участь у процесі управління прибутком;

  • планування доходів, витрат і прибутку банку;

  • застосування способів оцінки рівня прибутковості банківської діяльності;

  • визначення методів поточного регулювання прибутку.

Управління прибутком банку здійснюється на різних рівнях: на рівні банку загалом (макрорівень) і на рівні окремих напрямів його діяльності, конкретних банківських продуктів, окремих робочих місць, взаємин із клієнтом (мікрорівень). Зміст окремих елементів управління рентабельністю банківської установи має свою специфіку стосовно перерахованих рівнів.

В управлінні прибутком банку беруть участь різні його підрозділи: керівні органи, департаменти, управління, відділи. До їх числа належать, по-перше, функціональні підрозділи, тобто управління і відділи, що прямо беруть участь у проведенні активних і пасивних операцій банку. По-друге, до числа підрозділів кредитної організації, що беруть участь в управлінні прибутком, належить казначейство або інше зведене управління. Третім підрозділом банку, що бере участь в управлінні прибутком, є бухгалтерія. Нарешті, до четвертого підрозділу слід віднести службу внутрішнього контролю.

Планування доходів, витрат і прибутку банку як елемента управління рентабельністю банку на макрорівні включає такі напрями: складання планового балансу доходів і витрат банку в рамках бізнес-плану, планування на його основі достатньої процентної маржі, складання кошторису доходів і витрат банку, прогнозний розрахунок норми прибутку на активи і власний капітал, планування розподілу прибутку.

Водночас потрібно використовувати такі методи оцінки та регулювання прибутковості банку: структурний аналіз доходів, витрат і джерел формування прибутку (фінансового результату), аналіз динаміки і співвідношення темпів зростання доходів і витрат банку, оцінка результатів діяльності на основі системи фінансових коефіцієнтів, факторний аналіз показників дохідності та прибутковості банку.

Метою структурного аналізу є виявлення основних видів доходів і джерел прибутку для оцінки їх надійності і можливості збереження в майбутньому. Структурний аналіз витрат банку дозволяє виявити сфери діяльності, що негативно впливають на загальний фінансовий результат. Структурний аналіз доходів, витрат і джерел формування прибутку дає інформацію для оцінки ефективності роботи банку з кількісних і якісних позицій, на її основі ухвалюються рішення про зміни напрямів активних і пасивних операцій, які будуть сприяти максимізації прибутку та захисту банку від ризику. Для оцінки рівня прибутковості банку використовується система коефіцієнтів: коефіцієнти процентної маржі, рівнів непроцентних доходів і витрат, співвідношення непроцентної і процентної маржі, стабільних доходів на 1 гривню активів, частки дивідендів у доходах, витрат на 1 гривню активів, коефіцієнти спреду і посередницької маржі, показники прибутковості активів і власного капіталу, прибутку на одного працівника.

Факторний аналіз рівня прибутковості банку дозволяє деталізувати причини її зміни, а на цій основі конкретизувати прийняття управлінських рішень. Він застосовується для виявлення основного чинника зміни показника прибутковості.

Важливим елементом у системі управління прибутком є її поточне регулювання. Оцінка рівня прибутковості банку дозволяє оцінити ступінь надійності банку і виділити основні чинники, від яких вона залежить. У свою чергу, ці чинники визначають переважні методи поточного регулювання прибутку. Методи поточного регулювання прибутку банку включають регулювання процентної маржі; управління безпроцентним доходом на основі контролю за його рівнем, стабільністю джерел, їх диверсифікацією, вивчення ринку послуг; регулювання структури і рівня поточних безпроцентних витрат; відстеження "критичних точок" падіння рентабельності банку.

Отже, система управління прибутком банку включає: визначення функцій підрозділів, що беруть участь в управлінні прибутком; планування доходів, витрат і прибутку банку; вибір способів оцінки рівня прибутковості банківської діяльності; визначення методів поточного регулювання прибутку. Специфіка змісту цих елементів залежить від того, на якому рівні здійснюється це управління: на рівні банку, окремих напрямів його діяльності, конкретних банківських продуктів, робочого місця або взаємин із клієнтом. Це в підсумку зумовлює потребу більш докладно розглянути питання щодо оцінки, планування та прогнозування прибутку банку

Стратегічне управління прибутковістю банку

Операційна діяльність, положення на ринку, взаємини з клієнтами, загальна репутація і т.д. - усе це через складну систему фінансових показників трансформується в узагальнююче поняття фінансового стану банку. Оцінюючи будь-який банк, експерти оперують саме фінансовими показниками, визначаючи нинішній і перспективний фінансовий стан, що за умов розвиненого фондового ринку перетворюється в найбільш доступний і водночас найбільш загальний фінансовий показник - ринкову вартість банку, що утворена ринковим курсом акцій, помноженим на емітовану кількість акцій. При розробці цієї стратегії, вони оперують різними фінансовими інструментами (наприклад, системою бюджетування) і складають фінансовий план (бюджет), що враховує кожний вид діяльності банку по кожному його підрозділу. За рахунок такого механізму відбувається узагальнення і перетворення різних за своєю природою показників діяльності у фінансові показники [14],[18].

Аналіз виконання стратегічних планів значної кількості банків усіх сфер діяльності, проведений західними фахівцями, дав несподівані результати, узагальнити які можна двома твердженнями: результат впровадження місії і стратегії банку в практику незначною мірою залежить від якості самої стратегії, а найбільше - від якості її реалізації;

  • базування методики оцінки ефективності діяльності банку виключно на фінансових показниках не забезпечує майбутньої економічної цінності банку.

Перше твердження підкріплюється такими фактами: на початку 1980-х років менш ніж 10% якісно сформульованих стратегій було реально виконано; практично 70% компаній мають справу з проблемою неякісної реалізації стратегій, а не низької якості стратегій.

Аналізуючи дану проблему більш детально, фахівці виявили, що основною причиною невдач при реалізації стратегій є не відсутність прагнень чи спроб їх виконувати, а суттєве зростання вимог до компаній, які оперують на сучасному ринку. Зокрема, проведене експертами інституту Вгоокіп8 дослідження показало, що на початок 1980-х років балансова вартість матеріальних активів складала 62% від загальних активів банків, на початку 1990-х років цей показник зменшився до 38%, а на початок 2000-х років знаходиться в межах 10-15%.

У результаті зниження значущості матеріальних активів у функціонуванні банків відбувається процес суттєвого підвищення значущості нематеріальних активів і відповідно процесів, що пов'язані з ними, - безперервне впровадження нових технологій операційної діяльності та інноваційних підходів управлінської діяльності, впровадження ефективної мотивації персоналу, використання ефективних інформаційних систем для автоматизації практично всіх операцій, запровадження комплексних систем менеджменту відносин з клієнтами і т.д.

При цьому стратегія банку як курс, який вона обрала на найближчий доступний для огляду проміжок часу, набуває нового значення. Саме її виконання забезпечує успіх компанії у майбутньому, а відхилення від її використання, відмова від досягнення встановлених пріоритетів чи зменшення темпів розвитку та впровадження інновацій обов'язково супроводжуються послабленням ринкової позиції і відразу негативно впливають на досягнення бажаних фінансових показників, ф в найгіршому випадку - приводять банк до банкрутства.

Loading...

 
 

Цікаве