WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Оцінка збитку після настання страхового випадку - Курсова робота

Оцінка збитку після настання страхового випадку - Курсова робота

Це означає, що якщо серед кількох причин даного збитку деякі з них не можуть бути визнаними і безпосередніми для даного збитку-наслідку", то і зв'язок між ними, як і відповідальність за виниклі збитки, не визнається.

У такій ситуації доцільно було б керуватися принципом de lege ferenda (з погляду закону, у якому є потреба) з тим, щоб майбутнє правове вирішення страхової угоди визначало предметний склад страхового відшкодування так однозначно, як це передбачено статтею 242 "Об'єкти страхування" Кодексу торговельного мореплавства України. А вказана стаття Кодексу стверджує, що відповідальності страховика підлягає будь-який пов'язаний з мореплавством майновий інтерес, як от: судно, вантаж, фрахт, плата за проїзд, орендна плата, очікуваний від вантажу прибуток і вимоги, що забезпечуються судном, вантажем і фрахтом, заробітна плата, інші види, винагороди, капітана, інших осіб суднового екіпажу, цивільна відповідальність судновласника і перевізника, а також ризик, взятий на себе страховиком(перестрахування). Однак, незважаючи на те, що названий припис морського права не має свого відповідника у нормах діючого страхового права майнового сухопутного страхування , ця підстава може мати загальне застосування, а тоді у страховому праві виникають підстави для визнання причинно-наслідкового зв'язку, побудованого на основі "теорії рівнозначності причин", а не лише на теорії адекватного причинно-наслідкового зв'язку. Підтвердження такій можливості знаходимо у статті 1057"Відповідальність страховика"проекту Цивільного Кодексу України. Згідно з її вимогою страховий заклад в операціях майнового страхування буде зобов'язаним повернути страхувальникові кошти, витрачені ним на проведення заходів, спрямованих на зменшення збитків у застрахованому майні, а також з метою відвернення загрози для уцілілого застрахованого майна. Безумовно, йдеться при цьому лише про цільові затрати, здійсненні страхувальником. Тепер, як відомо, такий порядок визначається на основі взаємної домовленості. Так, стаття 20 пункт 4 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування"постановляє, що страховик зобов'язаний" відшкодовувати втрати, понесені страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору. Отже, за умови застосування вимоги статті 1057 проекту Цивільного Кодексу України у випадках визначення страхового відшкодування такий запис у правилах страхування про компенсацію витрат на рятувальні заходи буде вже зайвим, оскільки згідно з даною статтею подібні затрати загальним цивільним правом будуть визнані нормальним наслідком страхового випадку, а тому увійдуть у поняття обсягу збитку як "ex definition".

Обмеження обсягу відшкодування страхових виплат за збитки, які є безпосередніми наслідками страхових подій, зовсім не зумовлює того, що втрачені користі не є страхувальними у сфері вже діючих відносин по страхуванню майна. Безумовно, майбутні користі, втрачені страхувальником з приводу настання страхових випадків, у більшості випадків не можуть бути віднесені до безпосереднього наслідку даного ризику, тобто до збитку у тому значенні, як його визначає діюче страхове право. Таке вирішення, тобто з'ясування питання про те, чи страхове відшкодування повинно, чи не повинно охоплювати збитки відповідно до принципу "lucrum cessans", найбільш повно як з теоретичного, так і з практичного боку можна пояснити на основі так званої"теорії локалізованого(обмеженого за місцем і об'єктом)збитку". У сфері страхових відносин її вперше застосував професор Вітольд Варкалло. Аналізуючи відносини у сфері страхування майна, він виходив з положення, згідно з яким метою страхового відшкодування є не відшкодування усього збитку, а лише компенсація реально втрачених цінностей. На його думку, відшкодуванню підлягає лише така предметна шкода, яка обмежена переліком та певними параметрами конкретних речей і місцем їх розміщення. Отже, завдяки тому, що шкода є злокалізованою за місцем розташування пошкоджених речей, вона стає очевидною. Відповідно компенсації не підлягають збитки, визначені як втрачена користь, які виникли внаслідок настання страхового випадку. При цьому не йдеться про збитки у розумінні загального цивільного права, коли втрата може стосуватися усього майна пошкодованої особи, його елементів майнового характеру у фізичному та юридичному значенні(в частині активів та пасивів).

Проілюструвати наведену вище казуїстику можна хоч би на прикладі сучасної методики страхування транспортних засобів – "авто-каско". Відшкодування, що виникає на основі цього страхування, як відомо, охоплює лише відшкодування реально існуючої втраченої вартості (рефундації), яка заздалегідь визначена і обмежена страховою сумою та оцінкою застрахованого засобу транспорту. Відшкодування у даному випадку не охоплює втраченої користі, яка б випливала з неможливості тимчасового користування пошкодженим засобом транспорту протягом часу його відновлення. За діючим нині положенням міжнародного права лише у системі страхування цивільної відповідальності "Зелена картка", втрачена у таких випадках користь, вже підлягає обов'язковому відшкодуванню. Тобто у випадку пошкодження автотранспортного засобу його власник має право на відшкодування коштів, затрачених ним на винайм іншого автомобіля. Подібним прикладом страхування втраченої користі є страхування вантажів, при втраті або пошкодженні яких під час транспортування власник отримує вартість, зазначену у фактурах, товарно-транспортних накладних, до яких внесена також маржа прибутку. Також при транспортуванні товарів на умовах СІФ продавець товару отримує право не лише на відшкодування товару, а й на відшкодування прибутку, який став елементом ціни"франко-станція призначення",бо у цьому випадку майнове право, а не лише сам об'єкт пересилки є предметом страхування і відшкодування. З часу відправлення застрахованого товару прибуток юридично вже стає набутим (заробленим) продавцем товару.

Теорія локалізованого збитку обґрунтовує предметне обмеження страхового відшкодування, тобто обмеження відповідальності страхового закладу. Страхова установа відповідає винятково за певні речі або тільки за окремі складники застрахованого майна. Підстава такого обмеження відповідальності, на думку В. Варкалло, має давню правову традицію. Законодавче підтвердження наведеної тези про те, що страхове відшкодування охоплює лише поточні речові збитки можна знайти також у контексті так званого принципу відшкодування(відшкодування тільки в межах реально завданих збитків). Відповідно до змісту цього принципу страхове відшкодування не може перевищувати обсягу прямого збитку. У зв'язку з цим часто звертається увага на неточність такої правової норми, адже якщо взяти до уваги статтю 9 (абзац 17) Закону України"Про внесення змін до Закону України "Про страхування", то зауважимо, що зміст названої статті такий "Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. Коли ж страхова сума досягне певної частки вартості застрахованого об'єкта, то максимальне страхове відшкодування виплачується у такій же частці від визначених по страховій події збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування". Ця стаття вводить у господарський обіг два важливі поняття, суттєвих при визначенні вартості відшкодування:"страхова сума"і"вартість застрахованого об'єкта",а також кількісне співвідношення між ними. Правилом є, що страхова сума ніколи не повинна перевищувати вартості застрахованого об'єкта (страхової оцінки). Страхова сума визнається найвищою межею обсягу страхового відшкодування, що і становить основний результат страхового підстави відшкодування. Якщо ситуація складається інакше, то у тому випадку будемо мати справу із надстрахуванням.

Над страхування навіть якщо і деколи виникне, то усе ж воно не повинне бути підставою для збагачення страхувальника. Таке твердження є стрижнем однієї з головних загальновизнаних підстав страхування, що початково виникла у німецькому праві, отримавши назву "Bereicherungsverbot des Versicherten" (заборона збагатитися страхувальникові). Ця підстава передбачає, що навіть якщо в окремих випадках страхова сума перевищить страхову оцінку, то усе ж найвищою межею відшкодування повинна бути реальна(відновлювальна)вартість застрахованого об'єкта. Застосування такої підстави мало місце у багатьох країнах, де вона вводилася у різні періоди. Так, страхування будівель у новій відновлювальній вартості спочатку було введене у 1929р. у Німеччині, а пізніше – в Австрії. Учасники дискусій з цього питання відзначали тоді як позитивні, так і негативні риси такого страхування –а саме: з одного боку, те, що воно забезпечувало високу ефективність реального відтворення знищеного майна, а з іншого – створювало неконтрольовані можливості генерування власниками застрахованого майна високого суб'єктивного ризику та зловживань з їх боку, що ставало на перешкоді широкому застосуванню цієї концепції страхового захисту на страховому ринку. Навіть тепер німецькі страхувальники отримують право на страхове відшкодування в обсязі відновлювальної вартості тільки у тому випадку, коли вони зобов'язуються протягом трьох років відновити знищену будівлю на тому ж самому місці та придбати знищені речі того ж виду і якості. Замість знищених рухомих речей не обов'язково купувати такі ж самі, страхувальникові досить придбати такі робочі машини і механізми, які будуть виконувати ті ж виробничі завдання, що виконувалися до страхового випадку.

Loading...

 
 

Цікаве