WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Оцінка збитку після настання страхового випадку - Курсова робота

Оцінка збитку після настання страхового випадку - Курсова робота

Проблемою часто стає розмежування дійсних, речових шкід, якщо виникає проблема їх поділу на шкоди безпосередні і посередні. Такий поділ не завжди відповідає традиційному поділу на "damnum emergens"та"lucrum cessans", тому ще на початку століття у світовій практиці домінувала тенденція до їх розмежування. Але лише Гауорій А., спираючись на обширний практичний матеріал, довів, що існує суттєва різниця між збитками посередніми і безпосередніми. Збитки безпосередні є наслідком негайної дії, що виникають з невиконань зобов'язань, але не тільки. Посередні збитки вдається виявити лише після проходження певного часу. Порівнюючи норми цивільного та адміністративного права, Гауорій А. ствердив існування та функціонування у ній теорії посереднього збитку. Описуючи поділ збитків на безпосередні і посередні, німецький вчений Г. Ланґе вказав, що критерієм такого поділу повинна виступати безпосередність причинного зв'язку, який виникає між початковою дією(дією або занедбанням)та її наслідком у значенні збитку, а також те, чи збиток стосується безпосередньо об'єкта або суб'єкта, чи майнового інтересу у його широкому значенні. При цьому не має значення скільки часу минуло між причинною дією і наслідком-збитком, а тільки відсутність між ними посередніх ланок свідчить про безпосередність збитку.

На думку спеціалістів, спроба конкретизації поняття матеріального збитку є заздалегідь приреченою на невдачу, оскільки тут одночасно виступає багато понять майна у його широкому та вузькому розуміннях. Найчастіше, однак, збиток стверджується як кожне погіршення майнової ситуації і зменшення активів майна пошкодованої особи, втрати окремих його елементів, зменшення їх вартості, втрати користі, чи, нарешті, позбавлення суб'єкта права власності на майно. Інакше кажучи, майнова шкода становить різницю між теперішнім станом майна пошкодованої особи, та станом, який би існував, коли б не наступила подія, що призвела до збитку. У 20-х роках 20ст. М. Мілаковський під втратою розумів зменшення майна, якого зазнає особа, зацікавлена у збереженні цілості певного предмета. При цьому він розрізняв втрату трьох типів: безпосередню, як втрату даної вартості, втрату чужого, орендованого майна і посередню втрату – втрату доходу.

З метою визначення наявності та величини майнового збитку треба порівняти два кількісних стани: дійсний стан майна пошкодованої особи після настання випадку, який призвів до збитку, та гіпотетичний стан, який міг бути, якби такого випадку не було. При цьому можуть виникати такі варіанти:

- дійсний стан є таким самим або навіть вищим, ніж гіпотетичний стан майна. Це означає, що випадок не призвів до настання збитку;

- дійсний стан є нижчим від гіпотетичного стану майна, а відповідно, нижчим від стану, який існував перед настанням випадку. У такій ситуації пошкодована особа відчуває втрату, оскільки її майно піддалося реальному зменшенню;

- дійсний стан є нижчим від гіпотетичного стану майна, але рівним тому, який існував перед настанням випадку. У цій ситуації пошкодована особа зазнає втрат тільки як втрачену користь;

- дійсний стан є нижчим від гіпотетичного стану майна пошкодованої особи, при цьому різниця ця є більшою, ніж та, що виникала з порівняння дійсного стану зі станом, який існував перед настанням випадку. У цьому випадку пошкодована особа зазнала збитків вже як об'єднана величина втрати існуючого майна та втрати майбутньої неотриманої користі. Такий метод визначення величини збитків називається "диференційним",бо він спирається на порівнянні дійсного стану майна з гіпотетичною величиною майна пошкодованої особи. Він враховує ефект впливу випадку на все майно пошкодованої особи, а не задовольняється лише його безпосередніми наслідками, як цього вимагає так званий метод "об'єктивного підходу".

Спеціалісти звертають увагу, що конвенційне, тобто умовне, договірне визначення обсягів збитків застосовується у небагатьох галузях (сферах) людської діяльності. Однак там, де це має місце, часто користуються такими квантифікаційними мірами, як: суттєві збитки, значні збитки і великі збитки, межі яких невиразні. Крім цього, також можуть застосовуватися різні критерії оцінок цих збитків. Таким чином, не виникає сумніву, що особливо у міжнародних стосунках і міжнародному праві поняття збитку може трактуватися досить широко.

Принцип повного відшкодування збитків, відповідно до якого відшкодування охоплює не лише "damnum emergens",а й "lucrum cessans", згідно з положеннями цивільного права, стає обов'язковою вимогою. З економічного цього також вимагає один з основних принципів страхування – принцип повноти, проголошений професором В.К. Райхером та підтримуваний і сьогодні багатьма спеціалістами у галузі страхової теорії. Однак, як виявляється, ця вимога не є абсолютно обов'язковою у сфері діючого права майнового страхування. Справа в тому, що в загальному праві відшкодування не передбачено спеціальних технічно-страхових обмежень при виплаті відшкодування у формі "власної участі" пошкодованої особи, умовної і безумовної франшиз, системи пропорційної відповідальності та системи визначення страхової оцінки і встановлення страхової суми. Ці специфічні інструменти властиві тільки страховим відношенням. З їх допомогою страховик обмежує обсяг страхового відшкодування. Правда, їх застосування часто призводить до таких ситуацій, у яких компенсаційний ефект страхового відшкодування може становити дещо і нижчу величину, ніж при розрахунку звичайного відшкодування, побудованого на підставі існуючих норм загального цивільного права.

Українське цивільне законодавство, зокрема стаття 370 діючого Цивільного Кодексу України, стверджує, що страхова установа при обов'язковому майновому страхуванні зобов'язується до виплати страхового відшкодування за виниклу шкоду: при повній загибелі майна у повній сумі страхового забезпечення, а при частковому пошкодженні –у розмірі відповідної частини страхового забезпечення. Стаття 371 Цивільного Кодексу припускає ширший відпуск від підстави повного відшкодування, декларуючи, що у майновому добровільному страхуванні відшкодування здійснюється у межах обумовленої за договором суми(страхової суми)а коли майно застраховане не в повній вартості –відповідну частину шкоди, якщо інше не передбачене правилами страхування. Ця підстава особливо виразно підкреслена у Законі України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування"(ст.9, абзац 15), який стверджує, що при страхуванні майна страхова сума(грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку) встановлюється у межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладення договору, якщо інше не обумовлено договором страхування. Відповідно до цього положення визначення статті 371 Цивільного Кодексу України може бути застосоване для визначення збитку лише тоді, коли умова про страхування або загальні умови страхування не передбачає іншого порядку, тобто коли воно діє у замінному порядку –субсидіарно. Однак така вимога, яку пропонує також польське цивільне право, на думку польських спеціалістів, не може і не повинна застосовуватися навіть як допоміжна.

Причинний зв'язок, що повинен існувати між випадком, з яким пов'язана чиясь відповідальність, та завданою шкодою, у контексті страхового права має дещо інше значення, ніж у загальному цивільному праві. Тут він не виконує ролі передумови настання відповідальності, а є лише критерієм визначення меж збитків, які підлягають страховій компенсації і то лише із застереженням, що шкода є визнаною і доведеною. Вона могла виникнути без якогось людського втручання, діяльності чи занедбання, як, наприклад, збитки, завдані громом, пожежею чи бурею (форс-мажорними явищами). Саме тому, аналогічно до того як польські спеціалісти оцінюють власну ситуацію, можна припустити, що і зміст статті 371 Цивільного Кодексу України може відноситися до страхової відповідальності у найбільшій мірі лише так, як цього вимагає правовий принцип "analogie legis" (подібне право).

У страховому праві України економічні наслідки реалізації страхового ризику визначаються на основі критерію причинно-наслідкового зв'язку, але побудованого не на "теорії рівнозначності причин" (causa proxima non remota spektatur),а на підставі теорії"рівнозначного зв'язку".

Loading...

 
 

Цікаве