WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Особливості оцінки кредитних ризиків банку - Курсова робота

Особливості оцінки кредитних ризиків банку - Курсова робота

Розгляд методів зниження ризику при кредитуванні, тобто заходів, спрямованих на зменшення ймовірності та обсягу втрат і збитків для кожної кредитної операції внаслідок неповернення позичальником заборгованості, почнемо з лімітування кредитів – нормативне визначених показників максимального ризику.

Лімітування кредитів – це спосіб встановлення сум граничної заборгованості за позиками конкретному позичальнику. Воно здійснюється шляхом визначення лімітів надання позик, які уособлюють граничну суму кредиту, котру позичальник має право отримати в банку. Акціонерні комерційні банки використовують одну з таких форм лімітування кредитів відкриття кредитної лінії, котра є юридичне оформленим зобов'язанням банку перед позичальником надавати йому протягом обумовленого терміну кредити в межах встановленого ліміту. При цьому банк, надаючи позику, повинен контролювати дотримання обов'язкових економічних нормативів регулювання діяльності комерційних банків.

Зі свого боку, банки у процесі кредитування та контролю погашання кредитів формують страховий резерв на відшкодування можливих втрат за наданими позиками ґрунтуючись проведеною попередньою та поточною класифікацією за групами ризиковості кредитів.

Даний резерв формується тільки на покриття безнадійної (збиткової) кредитної заборгованості за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма наданими позиками, в тому числі за врахованими векселями та міжбанківськими позиками, операціями фінансового лізингу. Розмір резерву визначається загальною сумою всіх позик, класифікованих за ступенем ризику та зважених коефіцієнт ризику, на відповідний кожній групі кредитів.

Але найголовнішим методом захисту від кредитних ризиків, визначення необхідного обсягу позики та можливих шляхів повернення заборгованості банку є аналіз та оцінка кредитоспроможності клієнта, його фінансового стану, прогнозування ризику неповернення кредиту.

У світовій банківський практиці використовуються два підходи до виявлення та оцінки ризиків кредитування, які можуть використовуватись разом або відокремлено:

  • суб'єктивна (логічна) оцінка експертів або кредитних інспекторів;

  • автоматизовані системи скорингу.

Суб'єктивна (експертна) оцінка характеризує ступінь переваги одних показників над іншими. На підставі наявної інформації спеціаліст банку намагається скласти "узагальнений портрет" потенційного позичальника та порівняти його зі "стандартними образами" позичальників, які асоціюються із різним рівнем ризику.

Суб'єктивна оцінка, як правило, доповнюється системою моніторингу, який розкриває кредитну історію потенційних клієнтів. Перш за все, шляхом використання інформації, яка отримується від кредитних бюро.

Другий підхід є більш розповсюдженим у світовій банківській практиці та отримав назву "скоринг". Традиційно скорингом вважають математичну або статистичну модель, за допомогою якої на підставі кредитної історії "минулих" клієнтів, банк намагається визначити, наскільки велика вірогідність того, що окремий потенційний позичальник поверне кредит у обумовлений строк.

Широке розповсюдження скорингових систем для виявлення та оцінки ризиків роздрібного кредитування пояснюється наявністю великої кількості однотипних позичальників у цій сфері кредитування.

Залежно від задач скорингові системи поділяють на наступні групи:

  • скоринг кредитної заявки (application scoring) – оцінка претендентів на отримання кредиту. Здійснюється з метою прийняття рішення про можливість надання кредиту;

  • скоринг поведінки (behavioral scoring) – оцінка вірогідності погашення вже виданих кредитів. Здійснюється з метою оцінки ризиків за вже виданими кредитами та прийняття превентивних заходів щодо зниження ризиків;

  • скоринг погашення (collecting scoring) – оцінка можливості повного або часткового погашення кредиту позичальником при порушенні ним термінів погашення кредиту. Здійснюється з метою прийняття рішень щодо погашення вже прострочених кредитів.

Серед моделей (методів класифікації), які можуть бути використані під час розробки скорингової системи, доцільно виділити наступні:

  • варіанти лінійного програмування;

  • нейронні мережі;

  • генетичний алгоритм;

  • метод найближчих сусідів;

  • статистичні методи, які базуються на дискримінаційному аналізі (в т.ч. лінійна регресія, логістична регресія);

  • data mining.

Оцінка якості моделей, що використовує банк, може відбуватися із застосуванням наступних методів: бек-тестінг (backtesting), стрес-тестінг (stress testing), аналіз чутливості до кредитних ризиків, забезпечення незалежного нагляду та контролю за моделями, що використовуються.

Склад вхідної інформації, що може використовуватись під час виявлення (ідентифікації) та оцінки (вимірювання) кредитних ризиків на портфельному рівні, може містити наступні дані:

  • загальну інформацію про позичальників;

  • інформацію про фінансовий стан позичальників;

  • інформацію про стан обслуговування позичальниками зобов'язань;

  • інформацію про забезпечення за операціями;

  • інформацію про стан показників зовнішнього середовища, які можуть впливати на якість роздрібного кредитного портфеля;

  • інформацію Національного банку України та інших державних та недержавних установ;

  • іншу необхідну інформацію, в т.ч. інформацію про операції, які не входять до складу роздрібного портфеля банку.

Серед основних показників, що можуть використовуватись для оцінки кредитних ризиків на портфельному рівні, є:

  • міграція кредитних рейтингів – прогноз зміни кредитного рейтингу (вірогідності дефолту) позичальника, кредитної операції у майбутньому;

  • кореляція кредитних подій – оцінка впливу можливих змін, які пов'язані із окремою кредитною операцією або окремим портфелем кредитних операцій на інші кредитні операції або інші портфелі кредитних операцій;

  • розмір економічного капіталу, необхідного для покриття кредитних ризиків– розмір резерву необхідного для покриття непередбачуваних збитків, які можуть виникнути із заданим рівнем довіри;

  • рівень очікуваних збитків – розмір втрати від проведення кредитних операцій, які можуть виникнути з заданим рівнем довіри;

  • ефективний термін до погашення –середньозважений термін до погашення портфеля кредитів. Такий термін має враховувати кількість, періодичність платежів за борговим фінансовим інструментом, а також існуючий рівень відсоткових ставок на ринку.

Оптимізація ризиків роздрібних портфелів банку забезпечується завдяки використанню спеціальних механізмів визначення окремих параметрів кредитної операції залежно від індивідуальних ознак кредиту, характеристик позичальника та забезпечення, а саме:

  • визначення максимальної суми кредиту;

  • встановлення ціни на кредит, яка забезпечує банку необхідний рівень дохідності та дозволяє компенсувати кредитні ризики;

  • встановлення вимог до термінів та умов надання і погашення кредитів;

  • встановлення вимог до валюти кредитування;

  • встановлення вимог до забезпечення за кредитами.

Окрім вищенаведених, банком можуть використовуватись наступні інструменти оптимізації ризиків на портфельному рівні:

  • формування резервів під кредитні ризики;

  • встановлення портфельних лімітів (обмежень);

  • встановлення вимог до страхування ризиків, що виникають під час кредитування;

  • використання похідних фінансових інструментів (кредитних деривативів);

  • встановлення стандартизованих вимог до розгляду та супроводження окремих груп кредитів (вимог до адміністрування кредитів).

Важливими передумовами для налагодження ефективної системи адміністрування кредитного портфеля є впровадження спеціальних процедур щодо розгляду та супроводження кредитів, а також автоматизація процесу збору, накопичення та аналізу інформації про стан та динаміку кредитного портфеля.

Loading...

 
 

Цікаве