WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Особливості встановлення грошового обігу і банківництва в Північній Америці - Курсова робота

Особливості встановлення грошового обігу і банківництва в Північній Америці - Курсова робота

Надзвичайно серйозною проблемою на всьому протязі історії американського банківського бізнесу до утворення Федеральної резервної системи була саме відсутність налагодженої системи взаємного погашення (клірингу) банкнот різних банків. Оскільки банки штату звичайно не мали відділень в інших штатах, а в багатьох навіть не було і кореспондентів, то ніякої системи акумуляції банкнот з наступною появою їх до платежу не існувало. Цю функцію спочатку досить успішно узяв на себе Перший банк Сполучених Штатів. Звідси стає цілком зрозуміле створення в 1816 році Другого банку Сполучених Штатів (Second Bank of the United States). Цьому передував розпал у роки війни 1813-го року фінансової кризи, що викликала загальне скасування платежів дзвінкою монетою (за винятком банків Нової Англії). Новий міністр фінансів Джеймс Даллас (James Dallas) запропонував заснувати новий Центральний банк сполучених Штатів. Банк, заснований при капіталі в 35 млн. доларів, почав функціонувати в 1817 році. У тому ж році відновилися платежі дзвінкою монетою.

Як і у випадку з Першим банком, на частину капіталу нового банку підписався федеральний уряд, припускаючи зберігати на рахунках активів федеральної скарбниці. Двома головними нововведеннями чартеру банка стали право на відкриття ним своїх відділень у штатах без узгодження з їх урядами, а також стаття, спрямована на зведення до мінімуму можливості припинення грошових виплат – у цьому випадку банк повинен був сплатити штраф у розмірі 12 відсотків тієї суми зобов'язань, що він був не в змозі погасити.

На думку міністра фінансів у 1801-1814 роках Елберта Галлатина (Albert Gallatin), саме установа Другого банка бути в числі головних причин, що сприяли поновленню банками штатів платежів, оскільки він запропонував конвенцію, з якою ті зрештою погодилися – цікаво помітити, що однією з висунутих при цьому умов було надання (у розумних, зрозуміло, межах) Другим банком Сполучених Штатів своїх ресурсів для підтримки банків штатів в екстремальних ситуаціях, коли довіра до них могла виявитися під загрозою.

Питання про банк придбало особливо важливе значення в період президентства Ендрю Джексона (Andrew Jackson) (1829-1837). Уже через кілька років цей заклад з 25-ма філіями з числа утворених на той час штатів виявилося втягненим у гострий конфлікт. Надмірно розширившись, особливо в нових штатах (Індіана, Міссісіпі, Іллінойс, Алабама, Міссурі) банки в більшості випадків виявилися в 1819 році жертвами краху, викликаного випуском величезної кількості банкнот. Тоді на адресу банку отримали докори в тім, що він якщо не з'явився прямим винуватцем кризи (нібито він "збирав" векселі, а потім пред'являв їх до обміну на золото), то, принаймні, нічого і не зробив для його пом'якшення. Призначене з цього приводу розслідування знайшло серйозні порушення у веденні справ в одному із найбільших відділень банку (Балтиморському).

Коли Джексон зайняв посаду президента країни, він оголосив банкові справжню війну, а, зіткнувшись кілька разів з "недопустимим" свавіллям його директорів, вирішив взагалі знищити цю установу. У президентському посланні 1832-го року Джексон рекомендував конгресу вилучити з банку усі внески уряду. Не одержавши згоди конгресу на цю акцію, президент наказав зробити це міністрові фінансів обов'язковим порядком. Останній відмовився виконати це розпорядження, був звільнений і заміщений іншим, котрий також не виконав наказ президента, і був замінений генеральним аторнеєм Тенеем (Teney), який вилучив внески уряду з Центрального банку і розмістив їх у спеціально відібраних банках штатів. Ця акція викликала фінансову кризу, що супроводжувався сильною комерційною кризою, що протривала кілька років. Сенат прийняв з цього приводу резолюцію, яка виражала осудження президента, але палата представників не побажала приєднатися до неї. Зайво говорити про те, що концесія банку, термін якої минав у 1836 році, не була відновлена, у результаті чого ця національна установа перетворилася в простий приватний банк; дана подія ознаменувала припинення всіляких спроб по створенню в Америці Центрального банку на багато десятиліть.

Нова "епідемія" масового припинення грошових виплат мала місце в 1836 році. Задача, яку Джексон залишив своєму другу Ван Бюрену (Van Buren) (президент у 1837-1841 роках), здавалася легкою; але тільки-но новий президент встиг приступити до своїх обов'язків, як в сфері кредиту і торгового обороту зненацька вибухнула криза нечуваної сили. Він був викликаний 4-ма причинами:

  • збільшенням числа банків після закінчення терміну концесії Другого банку Сполучених Штатів;

  • посиленою спекуляцією федеральними (державними) землями на заході країни, що полегшується надзвичайною доступністю кредиту;

  • історією Другого банку Сполучених Штатів;

  • законом, що був виданий в останні місяці президентства Джексона, який вимагав сплати за федеральні землі, що здобуваються, винятково дзвінкою монетою.

Криза спочатку торкнулася банків в північно-східних штатах. У травні 1837 року припинили платежі дзвінкою монетою всі нью-йоркські банки, незабаром це поширилося і на інші банки, і число банкрутств дуже зросло. Була скликана надзвичайна сесія конгресу (вересень-жовтень 1838), але президент не схвалив її втручання в стан грошового ринку, тому що, на його думку, таке втручання виходило за рамки компетенції федерального уряду. У президентському посланні він обмежився тим, що в інтересах доцільного устрою федеральних фінансів запропонував часткову реорганізацію міністерства фінансів, так звану subtreasure scheme; система ця була прийнята в 1840 році, скасована в 1841, відновлена в 1846 і функціонує дотепер.

Криза затяглася до 1840 року; роздратована випали на її частку нещастями маса виборців звалила усю відповідальність на демократичну партію, і це коштувало їй майбутніх виборів.

Імовірно, гіршою рисою тодішньої американської банківської системи, на яку можна покласти неабияку частину провини, була надзвичайна добродушність при оголошенні банкрутства неплатоспроможних банків. Якщо взяти за приклад штат Нью-Йорк, то чартери, видані тут до 1828 року, передбачали припинення операцій банку, що затримував свої плани в середньому на 3 місяці – за винятком тих випадків, коли вердикт про продовження його діяльності був винесений, – після вивчення його поточного стану, визначеним посадовою особою штату – у цьому випадку він підлягав ліквідації лише у випадку непоновлення платежів ще протягом року. Чартери, видані після 1828 року, скоротили дозволений термін припинення виплат до 10 днів. Однак у 1837 році всі ці заходи втратили всяку силу, оскільки законодавчі збори штату прийняли Закон про припинення виплат (The Suspendion Act), що дозволяв банкам автоматично продовжувати свою діяльність ще протягом року після припинення виплат, не звертаючи за спеціальним дозволом до названої посадової особи.

В приклад Нью-Йорка пішли й інші штати, прийнявши свої варіанти подібного закону. Наступного разу виплати були припинені в 1839 році це торкнулося Пенсільванії і штатів на південь і захід від неї. Пенсільванія прийняла закон, що дозволяв банкам затримувати виплати в обмін на надання позики по штаті (грошові виплати за цим законом повинні були бути відновлені через рік, тобто в даному випадку в 1841 році, однак узяті банками кредитні зобов'язання, природно, поставили поновлення виплат під ще більший сумнів, і в результаті був прийнятий ще один закон, що дозволив банкам не виплачувати грошей протягом усього періоду погашення цієї позики; таким чином, цей термін міг цілком неофіційно розтягуватися до 5 років).

Але, починаючи з 1840-х років у функціонуванні банківського бізнесу на рівні штатів намітилися явні ознаки поліпшення. Більшість штатів уже вирішили задачу законодавчого забезпечення своєчасності оплати засновниками статутного капіталу банків. Більш складнішою була задача протистояти надлишковій емісії – не тільки можливому, але і майже "обов'язковому" явищу при занадто розтягнутому терміну погашення банкнот, а також захистити їхніх власників від можливих втрат у випадку припинення виплат. Однієї з перших і вдалих спроб стала добровільна система, створена Suffolk Bank of Massachusetts. Перш ніж пояснити, у чому полягає її суть, необхідно сказати, що банкноти циркулювали з визначеним дизажио, що залежало від ступеня складності їх доставки для погашення банком, що їх емітував. Чим менше був шанс, що їх пред'являть до оплати, тим більше була спокуса для цього банку удатися до експансії, тобто випустити велику масу банкнот, що дозволяло зробити забезпечення без ризику для власного положення. Це привело до того, що ті банки, які погано стояли на ногах все більше відходили на задній план. У Масачусетсі ситуація була саме такою.

Loading...

 
 

Цікаве