WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → " Особливості ""автоцивілки"" в податковому обліку" - Курсова робота

" Особливості ""автоцивілки"" в податковому обліку" - Курсова робота

В обов'язковому і добровільному полісах однакові об'єкти страхування, ризики тощо. Відмінність зазначених страховок полягає в розмірах лімітів відповідальності та тарифів.

Оскільки головна вада "автоцивілки" – низький ліміт відповідальності, комбінація цих двох страховок є шляхом розв'язання проблеми. Проте, з іншого боку, податківці не погодяться на подвійне включення до ВВ платника податків страхових внесків за обов'язковим видом страхування (в повному обсязі) та добровільним страхуванням відповідальності (навіть з 5-відсотковим обмеженням згідно з абзацом другим пп. 5.4.6 ст. 5 Закону № 283) щодо одного об'єкта страхування (автомобіль). Особливо чітко подвійні витрати простежуються у випадку, якщо підприємство придбало "автоцивілку" в одного страховика, а поліс добровільного страхування відповідальності транспортних засобів – в іншого.

ДПАУ не надавала роз'яснень з цього питання, тож воно залишається до кінця не вирішеним.

На думку автора, якщо обидва поліси придбано в одного страховика, і добровільний поліс почне діяти тільки тоді, коли ліміту в $5 тис. буде недостатньо для покриття збитків потерпілому (як "доважок" до обов'язкового поліса), то у платника податків – страхувальника є всі підстави для включення страхових платежів за двома полісами до ВВ (див. приклад).

Приклад

Підприємство одночасно уклало зі страховою компанією два договори страхування на рік. Страховий платіж за договором "автоцивілки" становить 300 грн. Страховий платіж за договором добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту на рік при страховій сумі в розмірі 200 тис. грн. – 560 грн. Якщо договором добровільного страхування передбачено, що страхова виплата потерпілому надаватиметься, лише коли страхового відшкодування за "автоцивілкою" буде недостатньо для компенсації збитку (якщо в ДТП винен водій страхувальника), то до ВВ підприємство може включити 860 грн. (300 + 560). Якщо підприємство має великий автопарк, то слід пам'ятати про 5-відсоткове обмеження ВВ для добровільних видів страхування.

Виплата страхового відшкодування

Розглянемо кілька актуальних питань, що постають перед автовласниками в результаті збитків, спричинених пошкодженням (знищенням) легкових автомобілів унаслідок ДТП.

Що стосується виплати страхового відшкодування в разі настання страхового випадку, то Законом № 1961 встановлено обов'язковий ліміт відповідальності страховика у розмірі 25500 грн. на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну потерпілих. Якщо загальний розмір шкоди за одним страховим випадком перевищує п'ятикратний ліміт відповідальності страховика, відшкодування кожному потерпілому пропорційно зменшується. Обов'язковий ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю потерпілих, становить 51000 грн.

У разі укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності встановлюється сума франшизи під час відшкодування шкоди, заподіяної майну. Хоча на практиці окремі страховики пропонують поліси "автоцивілки" з франшизою, що дорівнює 0.

Згідно зі статтею 12 Закону № 1961 розмір франшизи не може перевищувати двох відсотків ліміту відповідальності страховика, у межах якого відшкодовується шкода, заподіяна майну потерпілих. Страхова компенсація завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої згідно з цим порядком. У разі шкоди, заподіяної життю або здоров'ю потерпілих, франшиза не застосовується.

У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу компенсуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих унаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця пригоди до місця здійснення ремонту тощо.

Транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим та власник погоджується визнати його фізично знищеним. Економічно необґрунтованим є ремонт, якщо передбачені згідно з експертизою витрати на нього перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. У таких випадках відшкодування шкоди виплачується в розмірі вартості транспортного засобу до ДТП та витрат з його евакуації. При цьому право на залишки транспортного засобу отримує страховик чи МТСБУ.

Якщо ж власник не погоджується визнати транспортний засіб фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати з його евакуації з місця ДТП.

Проте на практиці платників податків – як страхувальників, так і потерпілих – найбільше цікавить питання, чи необхідно для відображення в податковому обліку потерпілого підприємства операцій, пов'язаних зі шкодою, якої воно зазнало внаслідок страхового випадку, та відповідно з одержанням страхових виплат від страхових компаній, застосовувати положення підпунктів 8.4.8 та 8.4.9 статті 8 Закону № 283 за аналогією з податковим обліком операцій з майнового страхування автотранспортних засобів.

Дійсно, якщо з незалежних від платника обставин транспортні засоби (їх частина) зруйновані, вкрадені чи підлягають ліквідації, або платник податку змушений відмовитися від використання таких ОФ через загрозу чи неминучість їх заміни, зруйнування або ліквідації, платник податку у звітному періоді, в якому виникають такі обставини, балансову вартість групи 2 не змінює й амортизація в податковому обліку продовжує нараховуватися (пп. 8.4.8 ст. 8 Закону № 283).

Якщо в результаті страхового випадку з транспортним засобом страхова організація виплачує платнику податку страхове відшкодування, слід застосовувати підпункт 8.4.9 статті 8 цього ж Закону, згідно з яким платник податку в податковий період, на який припадає компенсація, зменшує балансову вартість групи 2 ОФ, що спричиняє зменшення сум амортизації, за допомогою якої (а не через ВВ) коригується величина оподатковуваного прибутку підприємства.

Звернімося також до статті 37 Закону № 1961, якою встановлено, що страхувальник або особа, відповідальність якої застрахована (тобто водій), має компенсувати потерпілому суму франшизи в повному обсязі одночасно з виплатою страховиком страхового відшкодування.

Отже, страховик та страхувальник несуть перед третьою особою солідарну відповідальність за заподіяну шкоду. Страховик відшкодовує вартість шкоди за винятком суми франшизи, яку сплачує страхувальник, проте франшиза може сплачуватися транзитом через страховика під час виплати відшкодування з підстав зручності розрахунків страхувальників з потерпілим. У таких випадках у разі внесення страхувальником (винним водієм) до каси потерпілого підприємства суми у вигляді франшизи, працівники податкових органів вважають таку суму валовим доходом цього платника податків на підставі підпункту 4.1.6 статті 4 Закону № 283 як доход з інших джерел.

До речі, згідно з підпунктом 3.2.3 статті 3 Закону № 168 операції з надання послуг зі страхування особами, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до закону, не є об'єктом оподаткування. Оскільки послуги з автострахування (як майнового, так і відповідальності) надають страхові організації, що мають відповідну ліцензію, то страховий платіж, який страхувальник перераховує страховій компанії, не обкладається ПДВ

Література:

  1. Закон № 85 – Закон України "Про страхування" від 07.03.96 р. № 85/96-ВР.

  2. Закон № 168 – Закон України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 р. № 168/97-ВР.

  3. Закон № 283 – Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" у редакції Закону від 22.05.97 р. № 283/97-ВР.

  4. Закон № 723 – Закон України "Про фінансовий лізинг" від 16.12.97 р. № 723/97-ВР.

  5. Закон № 1961 – Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 р. № 1961-IV.

  6. Розпорядження № 3099 – Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України "Про затвердження розміру базового страхового платежу за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 16.12.2004 р. № 3099.

  7. Методика № 3259 – Методика визначення звичайної ціни страхового тарифу, затверджена розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 30.12.2004 р. № 3259.

  8. Порядок № 7114 – Порядок укладання договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у пунктах пропуску через державний кордон України, затверджений розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 05.04.2007 р. № 7114.

  9. http://mediapro.com.ua/economist/magazine/daily.php

Loading...

 
 

Цікаве