WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Організація та планування кредитування - Курсова робота

Організація та планування кредитування - Курсова робота

Розглядається як сукупність кредитних відносин, що функціонують на міжнародному рівні, безпосередніми учасниками яких можуть виступати міжнаціональні фінансово-кредитні інститути (МВФ, МБРР і ін.), уряди відповідних держав і окремі юридичні особи, включаючи кредитні організації. У відносинах з участю держав в цілому і міжнародних інститутів завжди виступає в грошовій формі, в зовнішньоторговельній діяльності — і в товарній (як різновид комерційного кредиту імпортеру). Класифікується по декількох базових ознаках: по характеру кредитів — міждержавний, приватний; формою — державний, банківський, комерційний; по місцю в системі зовнішньої торгівлі — кредитування експорту, кредитування імпорту.

Міжнародний кредит виконує наступні функції, що відображають специфіку руху позикового капіталу у сфері МЕО.

  1. Перерозподіл позикових капіталів між країнами для забезпечення потреб розширеного відтворення.

  2. Економія витрат обігу у сфері міжнародних розрахунків шляхом заміни дійсних грошей (золотих, срібних) кредитними, а також шляхом розвитку і прискорення безготівкових платежів, заміни наявного валютного обороту міжнародними кредитними операціями.

  3. Прискорення концентрації і централізації капіталу.

Характерною ознакою міжнародного кредиту виступає його додаткова правова або економічна захищеність у формі приватного страхування і державних гарантій.

1.3 Організація та планування процесу кредитування

Одним з найважливіших напрямів діяльності комерційних банків є процес кредитування.

Хоча в перекладі з латинського "кредитувати" означає "довіряти", проте процес кредитування в сучасних умовах є однією з ризикових активних операцій, здатних при безрозсудному підході привести до втрати ліквідності і банкрутства.

Кредитний процес - це прийом і способи реалізації кредитних відносин, розташованих в певній послідовності і прийняті даним банком [18, с. 96].

Через процес короткострокового і довгострокового кредитування відбувається функція перерозподілу грошових коштів у фінансовій системі країни. Попит господарюючих суб'єктів ринку на оборотні кошти задовольняється пропозицією від комерційних банків вільних фінансових ресурсів, привернутих в свою чергу з ринку депозитів і приватних внесків.

Процес кредитування є складною процедурою, що складається з декількох взаємодоповнюваних стадій, зневага кожної з яких чревата серйозними помилками і прорахунками.

Перша стадія кредитного процесу– програмування та планування, полягає в оцінці макроекономічної ситуації в країні в цілому, регіону роботи потенційних позичальників зокрема, аналізу галузевої динаміки вибраних напрямів кредитування, перевірці готовності персоналу банку-кредитора до роботи з різними категоріями кредитоотрімачів, ухвалення ряду внутрішньобанківських нормативних документів. Багато що їх перерахованих мною відбувається поза полем діяльності безпосереднього кредитного підрозділу і відноситься більше до роботи аналітичних і маркетингових служб банку, але присутність цих необхідних, на мій погляд, елементів аналізу роблять процес кредитування осмисленим і підготовленим.

Виходячи з проведених досліджень керівництво банку (звичне правління банку) приймає меморандум кредитної політики на конкретний період (звично 1 рік). У цьому документі висловлюються:

1) Основні напрями кредитної роботи банку на майбутній період, конкретні показники кредитної діяльності (нормативи і ліміти), забезпечуючи необхідний рівень рентабельності і захищеності від кредитних ризиків, наприклад:

а) співвідношення кредитів і депозитів;

б) співвідношення власного капіталу і активів;

в) ліміти сегментів портфеля активів банку в цілому;

г) ліміти сегментів кредитного портфеля (ліміти на кредитування підприємств однієї галузі, однієї форми власності, одного виду кредитування і т.д.). Звичайно розмір ліміту включає не більш 25 % від величини загального кредитного портфеля. Збільшення певного сегменту понад ліміт можливе за наявності способів захисту від цього підвищеного кредитного ризику;

д) клієнтські ліміти:

- для акціонерів (пайовиків);

- для старих, з певною історією взаємостосунків клієнтів;

- для нових клієнтів;

- для не клієнтів банку;

е) географічні ліміти кредитування (потрібні для банків, що мають іногородні філіали з різним рівнем підготовленості персоналу до проведення якісної кредитної роботи, а також для моно банків, але охочих проводити активні операції в певних регіонах);

ж) вимоги по проведенню роботи із забезпеченням (види застав, стандарти оформлення, маржа в оцінці і т.д.);

з) вимоги по документальному оформленню і супроводу кредитів;

и) планований рівень кредитної маржі і механізми ухвалення рішення про його зміну.

2) Наступним внутрішньобанківським нормативним документом по кредитній роботі є Положення про порядок видачі кредитів, де відображається:

а) організація кредитного процесу;

б) перелік необхідних документів від позичальника і стандарти підготовки проектів кредитних договорів;

в) правила проведення оцінки забезпечення.

Тільки після ухвалення цих документів, що регламентують кредитний процес, можна говорити про внутрішню готовність банку до роботи до другої основної стадії кредитування.

Друга стадія- надання банківської позики.

Відповідно до розроблених і прийнятих у кожного банку напрямів відбору співробітники (інспектори) кредитного підрозділу здійснюють прийом заявок на отримання позики. Залежно від видів кредитування (інвестиційне, короткострокове, кредитування юридичних осіб, кредитування фізичних осіб, як споживацьке, так і бізнес-кредитування приватних підприємців) до заявки на кредит йде отримання і підбір необхідної документації. Тут співробітник кредитного підрозділу повинен провести економічний аналіз наданої документації, зробити висновки про ринкову можливість і привабливість проведення операції, що кредитується. При проведенні такої роботи від співробітника кредитного підрозділу потрібні навики і уміння економіста, фахівця з маркетингу, знання макроекономіки, галузевих і регіональних тенденцій розвитку народного господарства. У уникненні помилок, упущених в аналізі сторін і елементів діяльності ссудоутримувача практика підказує використовування максимального формалізованого документа, заповнення (відповіді на питання) якого дозволяють скласти повну картину операції, що кредитується.

На основі проведеного аналізу вимагається вибрати найбільш оптимальний метод кредитування, вид позикового рахунку, термін кредитування, провести переговори про величину і вид позикової ставки, про спосіб погашення позики.

Окремим питанням про сучасну банківську практику проходить рішення проблеми забезпечення. Гіпертрофія цього питання пояснюється, на мій погляд, відсутністю практично діючого механізму обігу судового стягнення на несумлінного позичальника.

Зокрема, залежно від стану боржника банк-кредитор має право клопотати перед судом або про призначення зовнішнього управління майном боржника, або про його санацію, або про застосування до боржника ліквідаційних процедур.

Але поки в Україні кредитор не бачитиме реальної можливості стягнути свої засоби по неповерненому кредиту через суд, доти одним з показників професіоналізму кредитних працівників буде наявність навиків роботи із забезпеченням. Криза ліквідності і банкрутство багатьох банків прямо залежало від ризикової кредитної політики керівництва банків і невміння працювати із забезпеченням співробітників кредитних підрозділів.

Існує шість видів забезпечення зобов'язань. Не піддаючи кожну докладному аналізу, можна сказати з практики, використовувати доцільно [21, с. 46]::

- застава;

- банківська гарантія;

- поручительство;

- страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту та ін. Всі вказані способи забезпечення зобов'язань боржника розрізняються по ступеню дії і методам досягнення мети - спонукати виконати свої зобов'язання належним способом. Тому від оптимального вибору банком способу забезпечення зобов'язання багато в чому залежатиме і поведінка боржника.

При всьому цьому необхідно підкреслити, що позика повинна видаватися на здійснення певної господарської операції, а не в обмін на забезпечення як таке. Забезпечення - це остання лінія оборони для банку і рішення надати кредит завжди повинне базуватися на достоїнствах проекту, що фінансується, а не на привабливості забезпечення. Якщо сама основа кредитної операції пов'язана з підвищеним ризиком, було б великою помилкою видати кредит під хороше забезпечення, використавши його як джерело погашення боргу. Тому питання забезпечення повинне розв'язуватися вже після того, як кредитна операція визнана прийнятною для банку.

Взагалі питання забезпечення є індикатором для розпізнавання кредитів, що явно не повертаються. Варто співробітнику кредитного підрозділу чітко побудувати схему ухвалення забезпечення, провести високопрофесійну оцінку вартості і ліквідності матеріальних активів, що надаються, як відразу стає ясним був би кредит "проблемним" чи ні.

Loading...

 
 

Цікаве