WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Організація безготівкового платіжного обороту в Україні та перспективи його розвитку - Курсова робота

Організація безготівкового платіжного обороту в Україні та перспективи його розвитку - Курсова робота

За даними, отриманими компанією "Faulkner & Gray" (США) безпосередньо від фінансових інститутів, у Сполучених Штатах наприкінці 1999року понад 4,5 млн. американських родин (це близько 5% американських домогосподарств) здійснювали банківські операції через Інтернет. Число користувачів послуг "онлайнових банків" у країні в 2001 році сягнуло 22 млн. чоловік, що становить близько 10% населення країни. Уже сьогодні 15% операцій за рахунками приватні клієнти банків США здійснюють зі свого персонального комп'ютера. Нині 95% банків Фінляндії Швеції надають інтернет-послуги, якими користуються 25% клієнтів. У Англії статистика дещо інша: 65% банків і 4-5% клієнтів. Але на сферу фінансових послуг припадає 60% електронної комерції Великобританії.

Хоча електронна комерція в сучасному світі стала глобальною і розгалуженою, далеко не всі відносини між її учасниками регулюються спеціальними законами або іншими юридичними документами. Розвиток електронної комерції, пов'язаний не лише з технологією, але й з правом. Вона потребує професійних підходів, чіткої взаємодії традиційно далеких одна від одної галузей знань.

У розвинутих країнах електронна комерція вже стала самостійною цариною юридичних взаємовідносин у внутрішній і міжнародній торгівлі, що спричинило кілька принципових правових наслідків:

  • з'явилася однойменна правова категорія і ціла сукупність пов'язаних із нею понять: електронна угода, електронний підпис, електронні платежі, електронні гроші тощо;

  • електронні повідомлення (або електронний обмін даними), що застосовуються для укладення та виконання угод, замінюють паперову договірну документацію, традиційну для комерційних операцій. Виникла проблема в розробці критеріїв обов'язкової форми електронних угод та необхідних вимог до процедури їх укладення;

  • природа угоди принципово не змінилась - іншим став тільки спосіб її укладення і здійснення;

  • на рівні звичаїв ділового обороту утвердився основний правовий принцип електронної комерції, який полягає в тому, що сторони не вправі ставити під сумнів законність ї дійсність угоди лише на тій підставі, що вона здійснена електронним способом.

Однак, досягнути гарантованого дотримання цього принципу не завжди вдається, що часто породжує значні юридичні труднощі. Зокрема, не має впевненості в тому, що всі положення такої угоди матимуть рівну юридичну силу в разі судового розгляду.

Нині найбільш значущими міжнародними правовими документами у сфері електронної комерції є:

  • Модельний закон ЮНСІТРАЛ "Про електронну торгівлю";

  • Директива Європейського парламенту та Ради Європи від 13.12.1999 року про політику ЕС щодо електронних підписів;

  • Директива Європейського парламенту та Ради Європи від 08.06.2000 року про деякі правові аспекти інформаційних суспільних послуг.

Модельний закон "Про електронну комерцію". Це модель за допомогою якої країни у національному законодавстві можуть вирішити основні проблеми, пов'язані з юридичною значимістю договору, що укладається з допомогою ЕОМ, з обов'язковою письмовою формою, підписом, оригіналом і копіями зберігання договірної документації в електронному вигляді, а також визнанням останньої, як судового доказу. Правовий режим електронного обміну даними, передбачений у законі, ґрунтується на принципі так званого функціонального еквівалента.

Ідеться про те, що, включивши в національне законодавство процедури, передбачені Модельним законом для врегулювання ситуацій, коли сторони обирають електронні засоби передачі даних, держава створює правове середовище, нейтральне без будь-яких переваг стосовно різних носіїв інформації.

Директива Європейського парламенту та Ради Європи від 13.12.1999 року про політику ЕС щодо електронних підписів. Цей документ створює правові передумови для широкого використання електронного підпису (ЕП) у країнах Європейського союзу. Серед приоритетних - надання електронному підпису юридичної та доказової сили. (Юридичні наслідки має викликати не сам факт використання ЕП, а обмін електронними документами, які містять ЕП, при чому ці наслідки залежать від змісту документів. Отже, визначення юридичної сили необхідне щодо електронного документа. Стосовно ж доказової сили ЕП можна погодитися з підходом, відповідно до якого саме він може слугувати підтвердженням істинності електронного документа.) При цьому в преамбулі наголошено, що в законодавчому регулюванні не має потреби, якщо ЕП використовується виключно в рамках систем заснованих на угодах між обмеженою кількістю учасників.

Згідно зі статтею 5 зазначеної директиви держави учасниці повинні забезпечити умови, за яких ЕП задовольняв би юридичні вимоги до даних в електронній формі тією ж мірою, якою власноручний підпис задовольняє вимоги до даних на паперовому носії. Крім того, держави учасниці повинні в законодавчій формі визнати правомірність використання ЕП як доказу при судовому розгляді.

Директива Європейського парламенту та Ради Європи від 08.06.2000 року про деякі правові аспекти інформаційних суспільних послуг, зокрема електронної комерції, на внутрішньому ринку (Директива щодо електронної комерції). Цей документ регулює окремі види діяльності в мережі Інтернет на внутрішньому ринку ЕС. Зокрема, в ньому розглядається державне регулювання, а також питання стосовно поширення комерційної та іншої інформації з мережі Інтернет, договори, які укладаються в електронній формі, та відповідальність інформаційних посередників.

Директива забезпечує правовий захист угод, укладених в електронній формі. так, договір не може бути визнаний не дійсним лише на тій підставі, що його укладено через мережу Інтернет.

Усі названі документи є рамковими, тобто переважно вказують напрями розробки правового забезпечення та обмеження щодо правового регулювання, а не встановлюють конкретні норми. Принципи, закладені в цих документах, можуть бути використані при розробці українського законодавства з урахуванням вітчизняних реалій.

Цікавим для України може виявитися досвід регулювання електронної комерції в Росії, оскільки у цій країні економічне і правове середовище та рівень поширення нових продуктів в Інтернеті є досить подібним з нашим.

Російське законодавство досить оперативно, хоча водночас лише частково і суперечливо "сприйняло" електронну комерцію. Остання подана в основному у вигляді чотирьох юридичних конструкцій: "електронний документ", "електронна форма угоди", "електронний цифровий підпис" та електронні розрахунки.

Розвиток електронної комерції та інтернет-банкінгу в нашій країні поки що стримується через нечисленність аудиторії користувачів Інтернету. В Україні їх нині 200-500 тисяч. Не густо порівняно з 6 млн. росіян або 50 млн. американських шанувальників "всесвітньої павутини". На жаль, не має відомостей про платоспроможність українських користувачів Інтернету. Експерти вважають її досить низькою.

Гальмує роботу над новими технологіями, зокрема, електронною комерцією та інтернет-банкінгом, відсутність відповідних законодавчих актів та належного захисту в цій сфері. Немає внаслідок цього і структур які б надавали послуги із сертифікації ключів для забезпечення суворої автентифікації (тобто встановлення справжності) торговців і покупців.

Усі банки прагнуть обслуговувати клієнтів з максимальним комфортом та наблизитися до нього у просторі і часі. Традиційно за для цього вони збільшують мережу філій і подовжують час для обслуговування. Однак, сучасні технології дають змогу досягти кращих результатів. Йдеться мова про віддалене (дистанційне) банківське обслуговування фізичних осіб та за допомогою банкоматів, управління рахунком (інтернет-банкінг) через Інтернет. Справді, дуже зручно не встаючи з крісла, здійснити із комп'ютера на робочому місці чи вдома платіж або дізнатися про залишок на рахунку. Але для цього клієнт повинен мати підключений до Інтернету комп'ютер, оплатити послуги провайдера та послуги зв'язку. На жаль, мало хто сьогодні в нашій країні має такі можливості. Втім, є ще один вид віддаленого банківського обслуговування - найперспективніший і найзручніший для України - дистанційне управління рахунком по телефону.

Технологією дистанційного управління рахунком по багатоканальному телефону передбачається, що клієнт у режими тонованого набору, дає розпорядження банківському комп'ютеру.

Такий вид обслуговування давно став звичним у західних банках. Деякі з них (наприклад, First Direct в Англії) тепер обходяться взагалі без філій.

Система платежів по телефону "Телебанк-24" - це новітній банківський продукт, який не має аналогів в Україні, тому розробку складного та багатогранного проекту почали з налагодження контактів та обміну досвідом з іноземними банками, а також із порівняння вихідних умов розвитку цієї послуги на Заході та в нашій країні.

Цю програму почали розробляти у червні 2000 року. Тоді ж було створено спеціальну проектну групу. Розробку і впровадження банківського обслуговування по телефону вели за трьома головними напрямками: банківська технологія, інформаційна технологія та маркетинг.

Loading...

 
 

Цікаве