WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Операції репо: сутність, зміст, техніка реалізації, огляд міжнародного досвіду - Курсова робота

Операції репо: сутність, зміст, техніка реалізації, огляд міжнародного досвіду - Курсова робота

Якщо Національний банк здійснює операції "прямого" репо шляхом безпосередньої домовленості з банками, то відповідальні працівники Департаменту монетарної політики Національного банку вибирають тих учасників ринку, що пропонують найвищий процентний дохід, мають у своєму портфелі відповідні цінні папери і погоджуються на участь в операції репо на відповідний строк. У разі, якщо Національний банк здійснює операції "зворотного" репо, відбір заявок здійснюється між тими учасниками, які пропонують найнижчу ціну зворотної купівлі.

Залежно від строку Національний банк може здійснювати такі види операцій "прямого" та "зворотного" репо:

  • нічне репо (термін дії один день). Процентний дохід (витрати) є фіксованим на весь строк проведення операції;

  • відкрите репо (строк операції в договорі не визначається, кожна зі сторін може вимагати виконання операції репо в будь-який час, але з обов'язковим повідомленням про дату завершення дії цього договору). Процентний дохід (витрати) не є фіксованим і перераховується залежно від того, скільки днів триває операція репо;

  • строкове репо (термін операції чітко визначений). Процентний дохід (витрати) обумовлений і є фіксованим на час її проведення.

У разі згоди на проведення операції репо між її учасниками укладається договір, який має містити такі необхідні умови:

  • термін дії договору;

  • суму купівлі/продажу державних цінних паперів;

  • обумовлення ціни купівлі/продажу державних цінних паперів за операцією репо;

  • обумовлення ціни зворотного продажу/купівлі державних цінних паперів за операцією репо;

  • перелік та ознаки державних цінних паперів за операцією репо;

  • зобов'язання продати державні цінні папери зі зворотним викупом має кореспондуватись із зобов'язанням викупити ці державні цінні папери зі зворотним продажем;

  • розмір та порядок установлення процентного доходу (витрат);

  • порядок передавання державних цінних паперів до кредитора, у тому числі в разі невиконання позичальником своїх зобов'язань під час проведення операції репо;

  • порядок здійснення Національним банком дострокового викупу державних цінних паперів.

У договорі про здійснення операції репо між Національним банком і комерційними банками має передбачатися блокування державних цінних паперів, що є предметом договору про здійснення операції репо, на відповідних рахунках депо-обліку в депозитарії відповідно до нормативно-правових актів Національного банку.

Після підписання договору про здійснення операції репо банк-продавець на дату продажу подає депо-розпорядження до депозитарію про блокування державних цінних паперів (від дати продажу до дати зворотної купівлі). Банк-по-купець відповідно до договору перераховує кошти банку-продавцю і одночасно направляє до депозитарію повідомлення відповідно до нормативно-правових актів Національного банку.

Після отримання від депозитарію довідки про блокування державних цінних паперів на відповідних рахунках депо-обліку Департамент монетарної політики Національного банку здійснює перерахування коштів банку-позичальнику. На підставі довідки депозитарію про блокування державних цінних паперів на відповідних рахунках депо-обліку банк-позичальник перераховує кошти Національному банку.

Після повернення банком коштів на підставі депо-розпорядження та депо-повідомлення депозитарій здійснює розблокування державних цінних паперів.

Кількісний облік та обіг державних цінних паперів за операціями репо здійснюються засобами програмного забезпечення АРМ депо-облік відповідно до чинних нормативно-правових актів Національного банку щодо порядку депозитарного обліку цінних паперів. При цьому під депозитарним обліком розуміють облік цінних паперів за рахунками власників (утримувачів) державних цінних паперів у зберігачів або облік за рахунками в цінних паперах, який здійснює депозитарій для зберігачів та емітентів.

Функції депозитарію Національного банку України виконують його структурні підрозділи, які проводять депозитарну діяльність і можуть здійснювати кліринг і розрахунки за договорами щодо операцій з цінними паперами.

Відповідальність учасників операції репо визначається договором про здійснення операції репо.

У разі несвоєчасного виконання зобов'язання щодо перерахування коштів за договором про здійснення операції репо винна сторона сплачує на користь іншої сторони пеню в розмірі 0,5 % від суми зобов'язання за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку, що діяла в період прострочення виконання зобов'язання, та зобов'язана відшкодувати збитки, завдані простроченням виконання зобов'язання.

У разі несвоєчасного виконання зобов'язання щодо поставки (блокування) державних цінних паперів за договором про здійснення операції репо винна сторона сплачує на користь іншої сторони штраф, розмір якого встановлюється сторонами в договорі, та зобов'язана відшкодувати збитки, завдані простроченням виконання зобов'язання.

У разі операції "прямого" репо в договорі має бути передбачено, що за умови несвоєчасного виконання банком зобов'язання щодо зворотної купівлі державних цінних паперів Національний банк може застосувати переважне і безумовне право задовольнити свої вимоги шляхом списання у безспірному порядку заборгованості з кореспондентського рахунка зобов'язаної сторони в повному обсязі відповідно до норм статті 73 Закону України "Про Національний банк України".

Якщо одна зі сторін договору не здійснює зворотної купівлі державних цінних паперів у визначений договором термін через відсутність коштів, то інша сторона має право залишити державні цінні папери у своїй власності, про що сторони укладають додаткову угоду.

2.Основні інструменти грошово-кредитного регулювання економіки: політика резервних вимог. (№24г)

З метою ефективного управління грошовим ринком, обсягами грошової маси в обігу, виконання функцій кредитора останньої інстанції Національний банк встановлює за своїми операціями такі відсоткові ставки:

  • облікову ставку;

  • ставку рефінансування;

  • ставку "овернайт" (ломбардна ставка);

  • відсоткову ставку за розміщені депозитні сертифікати.

Ці ставки є важелями впливу Центральних банків на економічні процеси і застосовуються у сфері реальної економіки, зовнішньоекономічного сектору, антиінфляційних заходів і бюджетних відносин.

Вплив обов'язкових резервних вимог та відсоткової політики на ефективність регулювання грошового обігу залежить від загальної економічної ситуації в державі, наявності відповідних монетарних інструментів, які можуть впливати на регулювання процесів на грошово-кредитному ринку, та механізмів запровадження й реалізації їх.

У кожній державі резервні вимоги, з погляду закону, полягають у тому, що комерційні банки чи інші депозитні інститути зобов'язані розміщувати в центральному банку мінімальну суму своїх резервів на окремий рахунок. Центральний банк, виконуючи свою функцію регулювання темпів зростання грошової маси в обігу, визначає відповідні межі збільшення агрегатів М1 та М2.

Норма обов'язкових резервів у вигляді відсоткового відношення до суми залучених коштів встановлюється комерційним банком чи депозитним інститутом.

У всьому світі діє практика добровільного підтримання банками відповідного рівня резервів, їм ставиться умова, що ці кошти не можуть бути задіяні в кредитній та інвестиційній діяльності банків, а можуть використовуватися лише як резерв. Банки свідомо здійснюють цю операцію, незважаючи на зменшення їхньої прибутковості.

Механізм формування резервних вимог передбачає, що центральний банк пропонує модель мультиплікаторної пропозиції грошей за рахунок використання резервів. Обсяг обов'язкових резервів завдяки дії грошового мультиплікатора не збільшує пропозиції грошей, і таким чином здійснюється контроль над приростом грошової маси в обігу. Для комерційних банків ступінь зміни обсягу резервів є одним із засобів впливу на масштаби кредитування.

У всіх європейських країнах резервні вимоги вводилися з метою управління ліквідністю банківської системи. У наш час ставиться більш конкретна мета — використати обов'язкові резерви для грошово-кредитного регулювання довгострокових проблем стабілізації грошового обігу та боротьби з інфляцією.

Loading...

 
 

Цікаве