WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Операції комерційних банків на ринку цінних паперів - Курсова робота

Операції комерційних банків на ринку цінних паперів - Курсова робота

Крім наведеної класифікації ринку цінних паперів можна диференціювати ще за такими ознаками (за кожною ознакою ринок поділяється на сегменти):

  • за категоріями емітентів (ринок цінних паперів корпорацій, ринок державних цінних паперів);

  • за строками випуску (ринок цінних паперів без установленого строку обігу, ринок цінних паперів з установленими строками обігу, ринок безстрокових цінних паперів тощо);

  • за категоріями розповсюдження (інтернаціональний, національний, регіональний);

  • за видами цінних паперів (ринок акцій, в тому числі за їх видами; облігацій, інші цінні папери).

Ринок цінних паперів безумовно належить до особливих сфер соціально-економічного життя країни. Тут переплітаються інтереси банків, акціонерних товариств, товаровиробників, посередницьких контор, власників вільних грошових коштів, акцій і приватизаційних сертифікатів. Їхні інтереси або збігаються, або вступають у суперечність. У цьому складному процесі значну роль має відігравати держава, бо саме вона повинна розробити і встановити такий механізм взаємодії учасників ринку цінних паперів, який дав би змогу максимально активізувати економічне життя суспільства з позитивними його результатами.

1.2 Інвестиційна політика комерційних банків з цінними паперами

Банківськими інвестиціями є кошти банків, вкладені в цінні папери підприємств, організацій, установ різної форми власності на якийсь певний період часу. [34. с.116]

Цінні папери можуть бути об'єктом банківських інвестицій, якщо вони:

  1. обертаються на РЦП;

  2. виконують функцію боргових зобов'язань;

  3. є частиною статутного капіталу.

Банк здійснює інвестиції з метою досягнення:

  1. безпеки вкладень;

  2. доходності операції (інвестиції);

  3. ліквідності;

  4. зростання капіталу.

Під безпекою вкладень розуміють їх незалежність від зміни кон'юнктури на фондовому ринку і стабільність отримання доходу.

Безпека досягається за рахунок знижок доходності та обсягів вкладень. Самими безпечними рахуються вкладення в облігації державних позик (аналогами яких в Україні є облігації внутрішньої державної позики (ОВДП)), та облігації внутрішньої місцевої позики (ОВМП), котрі забезпечуються економічною значимістю і платоспроможністю держави.

Якщо ж банк більше зацікавлений в доходності цінного паперу, то йому прийдеться піти на зниження рівня безпеки інвестиції, оскільки більш доходними вважаються ціні папери акціонерних товариств з низьким інвестиційним рейтингом, або венчурних (високоризикових) фірм. Тому потрібно оптимально поєднувати безпеку і доходність. Ліквідність цінних паперів означає можливість для їх власників швидко і без збитків перетворити їх у гроші. Збільшення капіталу забезпечується здебільшого за рахунок звичайних акцій акціонерних товариств, що активно господарюють в передових галузях н/г. Такі акції приносять низький рівень дивідендів, але забезпечують швидке зростання капіталу. Особливу увагу комерційні банки приділяють якості цінних паперів при їх купівлі, хоча надійного методу визначення захисту вкладених коштів на довгий період не має, так як іноді мають місце ситуації, які неможливо передбачити. Таким чином, коли визначені цілі інвестування, необхідно вибрати ті ЦП, які відповідають цим цілям. Для цього спочатку проводять галузевий аналіз, вибір галузей, діяльність яких за певний період дає найкращі результати. Після цього проводять аналіз фінансової звітності, яка публікується і порівнюють результати за декілька років у вартісному виразі та динаміці. Потім розраховують ключові показники: обсяги прибутку на акціонерний каптал, коефіцієнт прибутковості (відношення чистого прибутку до виручки від реалізації); коефіцієнт оборотності коштів, співвідношення власних і залучених коштів, коефіцієнт ліквідності та інші показники. Ці коефіцієнти має сенс співставити з аналогічними по галузі, а також прослідкувати динаміку за певний період часу. Основними ЦП є акції, облігації та похідні від них. Якщо банк інвестує кошти в акції підприємства, то це дозволяє банку отримати дивіденди на вкладений капітал, а також стати співвласниками даного акціонерного товариства. Банк також може купувати акції товарних та фондових бірж, якщо вони утворені у формі акціонерного товариства. Це дає банкам право членства на біржі автоматично, що дозволяє проводити біржові операції як брокери або ділери. Усі ЦП придбані банком, можна поділити на дві групи: первинний і вторинний резерв. Банківські інвестиції складають первинний резерв. ЦП первинного резерву призначені приносити максимальний доход банку. Однак, як правило, цінні папери, які мають високу дохідність, не відповідають іншим вимогам, що пред'являються до фондових інструментів. Тому кожен банк для підтримки своєї ліквідності формує вторинний резерв з цінних паперів, які можна швидко і без втрат перетворити в готівку. Як правило, це цінні папери із строком погашення менше одного року. Крім цього цінні папери первинного резерву, за якими майже вийшов строк погашення, також можна віднести до вторинного резерву. Вторинний резерв використовується при нестачі високоліквідних засобів у випадках збільшення обсягів вилучених вкладів або збільшення попиту на позики. Таким чином з подальшим розвитком ринку ЦП в Україні повинні зростати обсяги банківських інвестицій у ЦП. Але якщо керуватись інструкцією №10 "Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків" затвердженою Постановою Правління НБУ від 30 грудня 1996 року за №343, то КБ встановлено норматив інвестування, який характеризує використання власних коштів банками для придбання акцій акціонерних товариств, підприємств та недержавних боргових зобов'язань. Норматив встановлюється у формі відсоткового співвідношення маж розміром коштів, які інвестуються, та загальною сумою власних коштів комерційного банку. Максимально допустиме значення нормативу не повинно перевищувати 25 відсотків розміру власних коштів банку. [5]

Це обмежує інвестиційні можливості банку. Комерційним банкам забороняється мати загальну суму вкладень в статутні фонди інших підприємств та організацій більше 10% їх власного статутного фонду. З іншого боку, в умовах нестабільної економіки і інфляції довгострокові вкладення можуть негативно вплинути на діяльність банку. У нашій країні в банківській системі склалось дві основні думки з цієї проблеми. НБУ дотримується точки зору щодо обмеження вкладень в цінні папери для банків, так як їх інвестиційні операції являється високоризиковими, а тому ставлять під загрозу ліквідність банку. У комерційних банків діаметрально протилежна думка — діяльність банків не повинна бути односторонньою.

На їхню думку, в Україні склалась ситуація, коли величезні потоки капіталів, що проходять через банки, не беруть участі в інвестуванні, що значно підриває всю економіку країни вцілому. Досвід функціонування фінансових установ на вітчизняному фондовому ринку дає змогу зробити висновок, що саме банки випускають найбільшу кількість ліквідних акцій та облігацій, а також є найбільшими інвесторами як у приватні цінні папери, так і в державні.

1.3 Заставні операції комерційних банків з цінними паперами

Банки можуть використовувати цінні папери, що перебувають у їхній власності, як предмет застави, тобто як предмет забезпечення своїх зобов'язань за угодами при одержанні кредиту (рефінансування) від Центрального банку або на міжбанківському ринку. У світовій банківській практиці застава цінних паперів є однією з найпоширеніших форм забезпечення повернення кредиту, що пояснюється наявністю розвинутого фондового ринку й особливими властивостями цінних паперів як предмета застави, наприклад здатністю до тривалого зберігання, мінімальними витратами на зберігання. Застава цінних паперівоформляється договором про заставу або заставним зобов'язанням. Власник цінних паперів (у даному випадку банк-позичальник) у відносинах застави є заставодавцем. Передання цінних паперів заставодержателю (банку-кредитору) не означає, що йому переходить право власності. При виконанні своїх зобов'язань перед заставодержателем право власності на цінні папери залишається за заставодавцем. Згідно з законодавством заставодержатель (кредитор) має право в разі невиконання заставодавцем (позичальником) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення претензій із вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Заставні операції банків не мають самостійного значення. Вони є похідними від кредитних операцій і здійснюються банками для гарантування своєчасного і повного погашення кредиту. Цінні папери як предмет застави повинні задовольняти певні вимоги: належати заставодавцю, бути ліквідними, їхня вартість має перевищувати суму позички і нарахованих процентів. Маржа, тобто різниця між вартістю заставлених цінних паперів і позичкою, що надана під цінні папери з урахуванням процентів, залежить від якості цінних паперів. У світовій банківській практиці найвищий рейтинг якості мають державні цінні папери, зважаючи на їхню надійність, ліквідність і визначеність. Розмір позички може досягати 90% від вартості заставлених державних цінних паперів, тобто маржа може становити близько 10%. При використанні для застави корпоративних цінних паперів береться до уваги, чи обертаються вони на біржі. Цінні папери, що котируються на біржі, оцінюються, як правило, вище, ніж ті, що не котируються, тому маржа при їх використанні під заставу буде нижчою. Центральні банки виступають відносно комерційних банків у ролі кредиторів в останній інстанції. Вони надають банкам з метою підтримки їх поточної ліквідності кредит під заставу цінних паперів, що дістав назву ломбардного. Центральні банки можуть надавати ломбардний кредитяк за заявками банків під фіксовану процентну ставку, так і шляхом проведення кредитних тендерів (аукціонів). На тендерах використовуються дві моделі організації торгів. Американська модель передбачає, що заявки банків-учасників ранжуються виходячи з рівня запропонованої процентної ставки у міру спадання, а потім Центральний банк задовольняє їх у такому самому порядку, починаючи з максимально запропонованої процентної ставки до повного вичерпання встановленого на аукціоні обсягу кредитів. Голландська модель передбачає, що всі заявки банків будуть задоволені за останньою процентною ставкою, яка увійде у список задоволених заявок, тобто за ставкою відсікання, що встановлюється Центральним банком. Національний банк України почав надавати ломбардні кредити з кінця 1995 р., що пов'язано із започаткуванням у цьому році емісії облігацій внутрішньої державної позики. Загальна сума ломбардного кредиту, яка могла бути видана комерційним банкам, процентна ставка та строки кредиту встановлювалися НБУ з урахуванням основних напрямів монетарної політики і ситуації на грошово-кредитному ринку. Як правило, ломбардний кредит з огляду на його призначення — це короткостроковий кредит, ломбардна процентна ставка визначалася на вищому рівні, ніж облікова процентна ставка НБУ. Як забезпечення кредиту НБУ приймав цінні папери, що задовольняли певні вимоги:

Loading...

 
 

Цікаве