WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Нормативно-правове забезпечення стратегічної адаптації вітчизняних банків до світової фінансової системи - Курсова робота

Нормативно-правове забезпечення стратегічної адаптації вітчизняних банків до світової фінансової системи - Курсова робота

Таблиця 2.1.

Законодавчі обмеження на певні види банківської діяльності,

які застосовуються в окремих країнах

Види операцій

Операції з цінними паперами

Вкладення у нерухомість

Операції страхування

Лізинг

Готівковий обіг валюти

Країни

США

Обмеження

Обмеження

Обмеження

Обмеження

Обмеження

Велико-британія

-

Високий показник ризику

-

-

Обмеження

Німеччина

-

Високий показник ризику

Заборонені

Високий показник ризику

Обмеження

Франція

-

-

Заборонені

-

Обмеження

Японія

Обмеження

-

Заборонені

Заборонений

Обмеження

Україна

-

Обмеження

Заборонені

-

Обмеження

Джерело: Банківське право України [57]

Безпосередньо з правовідносинами, які виникають у банківській сфері, пов'язані суб'єкти банківського права. Вони є безпосередніми учасниками правовідносин, взаємопов'язані між собою, мають власне статутне становище.

Нормами статутного права визначається статус Національного банку України, комерційних банків та фінансово-кредитних установ, їх правосуб'єктність та правовий режим банківської діяльності.

Юридичні та фізичні особи, які набувають статусу клієнтів банків, є безпосередніми суб'єктами банківських правовідносин. Вони ініціюють на підставі юридичних фактів, норм законів або адміністративних актів банківських правовідносин. Тому слід наголосити, що законодавча база, яка регламентує діяльність банківської системи України, має комплексний характер. Різноманітність джерел національного банківського права, до яких активно залучаються норми міжнародного банківського права за згодою Верховної Ради України, свідчить про широкі потреби використання регулятивного впливу джерел у банківській діяльності. Зменшення обсягу відомчої нормотворчості, посилення ролі закону обумовлено його здатністю визначати конкретну правову поведінку банків та їх клієнтів, забезпечити виконання функцій Національним банком України у відносинах з банками та фінансово-кредитними установами, де завжди присутні інтереси господарюючих суб'єктів та громадян.

Таким чином, крім Конституції України, законів, нормативно-правових актів Національного банку та інших уповноважених законами державних органів щодо їх прийняття, існують банківські договірні правила, банківські звичаї, акти арбітражних судових органів та можливі інші джерела в банківській сфері, які визначають конкретну поведінку учасників банківських правовідносин.

Специфіка застосування методів правового регулювання банківської діяльності полягає в тому, що, обираючи ту чи іншу форму нормативно-правового акта, який видається від імені держави уповноваженим суб'єктом, мається на меті вирішити такі важливі завдання: посилити характер прямої дії банківського законодавства; узгодити норми банківського законодавства з нормами інших галузей законодавства; обмежити втручання держави у сферу приватних інтересів комерційних банків, визначених законами; обмежити надто ризикову банківську діяльність у ринковій економіці, яка ґрунтується на вільній конкуренції; забезпечити стабільність та надійність банківської системи в Україні (методами встановлення нормативів достатності капіталу, ліквідності балансу комерційного банку та розміру ризику на одного позичальника, страхування банківських депозитів та іншими); розробити пакет нових законів, які мають регламентувати банківську діяльність в Україні з урахуванням міжнародних норм та звичаїв, що прийняті у банківській практиці зарубіжних країн.

У зв'язку з важливістю вирішення цих завдань насамперед слід звернути увагу на застосування імперативного методу регулювання в банківській сфері, що зумовлює необхідність уніфікації (гармонізації) імперативних норм з вимогами європейського законодавства.

2. Уніфікація банківського законодавства ЄС

Основна відмінність між законодавством Європейського Союзу і національним законодавством держав-членів Європейського Союзу полягає в тому, що, як правило, на рівні Європейського Союзу немає законів, а є лише директиви, які стосуються конкретних юридичних сфер і мають бути виконані за допомогою національного законодавства1. Потрібно зазначити й те, що Європейський Союз рідко встановлює абсолютний рівень правових стандартів. Здебільшого його директиви гармонізують конкретні питання законодавства шляхом встановлення мінімальних стандартів, які знаходяться посередині між нормами держави-члена з найвищим рівнем регулювання і держави-члена з найнижчим рівнем регулювання.

Основні завдання директив Європейського Союзу щодо банківської діяльності: Перша та Друга банківські координаційні директиви спрямовані на координацію законів, положень та адміністративних заходів стосовно діяльності кредитних установ. У широкому розумінні ці директиви дають змогу банкам брати участь у багатьох видах фінансової діяльності на території держав-учасниць: Директива власних фондів встановлює вимоги щодо власного фонду для кредитних установ; Директива банківського коефіцієнту платоспроможності визначає необхідний коефіцієнт платоспроможності для кредитних установ; Директива великої незахищеності передбачає нагляд та контроль за великими ризиками кредитних установ; Друга консолідаційна директива нагляду формулює принципи нагляду за діяльністю кредитних установ на консолідаційній основі. Директива може також застосовуватись стосовно небанківських інвестиційних фірм; Директива гарантії вкладів визначає умови захисту інвесторів та вкладників.

Як приклад важливості застосування міжнародних стандартів нормативного методу регулювання банківської діяльності можна послатись на Директиву власних фондів кредитних установ. Її метою є забезпечення послідовності діяльності кредитних установ, захист заощаджень, поліпшення координації у банківській галузі, а саме: нагляд за основними ризиками та платоспроможністю, які стосуються капіталу, фондів, основних ризиків та кумулятивних пільгових часток і підпорядкованого боргу.

Згідно з Директивою банківського коефіцієнта платоспроможності кредитних установ Європейська Співдружність прийняла загальну законодавчу структуру стосовно оцінки ризиків. Встановлення відповідного співвідношення платоспроможності відіграє провідну роль у нагляді за діяльністю кредитних установ. Ця директива створює загальний стандарт для власних фонді, платоспроможність яких визначається відповідно до міри кредитного ризику.

Директива містить класифікацію пунктів балансу по чотирьох рівнях ризику: повний ризик, середній ризик, ризик нижче середнього та низький ризик. Окрім того, ця директива регулює застосування різних видів пунктів балансу, які пов'язані з відсотками та курсами обміну іноземної валюти.

Згадана директива також стосується нагляду за діяльністю кредитних установ на консолідаційному рівні. Зрозуміло, що для того щоб нагляд на консолідаційному рівні був ефективним, він має застосовуватись до всіх держав-учасниць та всіх банківських груп, включаючи аналогічні товариства, які не є кредитними установами. Важливо зазначити, що директива пояснює та уточнює методи, які можуть бути використані для належного банківського нагляду, який забезпечує відповідно до банківського законодавства в Україні реалізацію інтересів та захист прав громадян, оскільки вони є економічно та інформаційно стабільними клієнтами банків у ринкових умовах. Підтвердженням сприйняття Україною важливих європейських стандартів у банківській сфері, застосування єдиних методів правового регулювання банківських правовідносин є Указ Президента України " Про комплексні заходи щодо оздоровлення банківської системи на 1999-2000 роки" від 23 січня 1999 р. за № 44/99.

Зростання ролі світового ринку фінансових послуг наприкінці ХХ сторіччя призвело до необхідності регулювання цього ринку на світовому, регіональному та галузевому рівнях. На теперішній час існуюча система регулювання функціонує на декількох рівнях, для кожного з яких характерна наявність специфічних організацій.

Помітну роль відіграють двосторонні угоди, як галузеві, так і торгово-економічні, в яких розглядаються окремі аспекти торгівлі послугами та капіталовкладень в цю сферу. Іншою формою є багатостороннє регулювання інтеграційних об'єднань2. В Європейському союзі, наприклад, зняті обмеження на взаємну торгівлю товарами та послугами.

Loading...

 
 

Цікаве