WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Напрямки впливу страхового ринку на макроекономічну систему - Курсова робота

Напрямки впливу страхового ринку на макроекономічну систему - Курсова робота

Враховуючи світовий та вітчизняний досвід, можна виділити три форми здійснення державного нагляду за діяльністю страхових організацій в Україні: 1) ліцензійна; 2) контрольна; 3) статистична.

Мета ліцензування - формування інституту страховиків, який відповідає встановленому законодавством України стандарту підприємницької діяльності.

Ціллю контрольної форми державного нагляду є дотримування інтересів суб'єктів страхової діяльності. Предмет зазначеного контролю - ведення страховиком фінансових операцій, пов'язаних з формуванням страхових резервів, розміщенням активів, забезпечення наявності вільних активів в розмірах не менше встановленого нормативу, а також відповідність діяльності виданій ліцензії.

Статистична форма державного нагляду здійснюється на основі перевірки фінансової звітності, що надається страховиком. Склад і форми бухгалтерської звітності, принципи бухгалтерського обліку та план рахунків затверджується відповідними нормативними документами. Страховики зобов'язані оприлюднювати річну звітність про свою діяльність, бухгалтерський баланс та фінансові результати діяльності за підсумком фінансового року.

Аналіз розвитку страхової діяльності в багатьох країнах дозволяє вітчизняним дослідникам дійти до висновку про те, що практично у всіх них діє система державного регулювання, хоча форми та методи, рівень розповсюдження такого регулювання різняться в залежності від особливостей конкретного ринку. Окрім того, кожна країна має свою систему страхового нагляду. У Великобританії, наприклад, функції страхового нагляду виконує з 1998 р. Державне казначейство (тривалий час функцію нагляду виконував Департамент торгівлі та промисловості), в Австрії - Міністерство фінансів, у Франції - комісія з контролю за страхуванням; в Італії - Державний інститут контролю за діяльністю страхових компаній; в Нідерландах - Палата страхових справ; в Китаї - Китайський комітет по страховому регулюванню, в Росії - Федеральна служба з нагляду за страховою діяльністю, в Латвії - Державна страхова Інспекція та інше.

Узагальнюючи та систематизуючи світовий історичний досвід з організації національного страхового нагляду, у відповідності до типів державного регулювання страхової діяльності, можна виділити його основні моделі:

- самостійний орган державної виконавчої влади (Португалія, Німеччина, Франція, Азербайджан);

- орган нагляду, як підрозділ більш великого органу державної виконавчої влади (Україна, Росія, Великобританія);

- орган державної влади, що виконує інші наглядові функції (Південне-Африканська Республіка, Росія та Україна до 1917 року).

В сучасних умовах Україна, як і кожна держава, має орган з нагляду за страховою діяльністю. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 166 від 14.03.93 р. був створений Укрстрахнагляд, який підпорядковувався Кабінету Міністрів і забезпечував реалізацію державної страхової політики. До 01.03.2000 р. з боку держави наглядом і контролем у страхуванні займався Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю.

В Законі України про страхування від 04.10.01 р. передбачено здійснення державного нагляду за страховою діяльністю в Україні Уповноваженим органом та його органами на місцях.

Сьогодні в нашій країні органом, який регулює страхову діяльність, є Департамент фінансових установ та ринків Міністерства фінансів України. До складу цього Департаменту входять наступні Управління:

- кредитних і небанківських фінансових установ;

- страхової діяльності;

- контролю фінансових ринків, ліцензування та нагляду.

Кожне Управління складається з відділів. Відповідно, до Управління страхової діяльності входять такі відділи, як:

- розвитку страхової справи та законодавчого забезпечення;

- методології, обліку та аналізу страхування;

- накопичувального страхування;

- нагляду за страховою діяльністю;

- ліцензування та ведення справ страховиків.

В багатьох країнах світу створюються спеціальні органи по захисту прав страхувальників. Так, наприклад, в Данії створено Комітет по захисту прав страхувальників, який розглядає претензії, скарги в галузі страхування, іпотечного кредитування, банківської справи, туризму. В Україні в 2001 році низкою міністерств та відомств (наприклад, Міністерством транспорту, фінансів, охорони здоров'я) була активно підтримана можливість створення Міжвідомчої Координаційної Ради з питань страхування при Кабінеті Міністрів України.

Роль держави в регулюванні страхової діяльності досить значна і, на мій погляд, повинна зводитись до наступного:

- встановлення норм та вимог до функціонування страхових компаній;

- використання фінансового механізму в регулюванні страхової справи;

- контролю за виконанням суб'єктами страхового ринку чинного законодавства України;

- визначенню обов'язкових видів страхування.

Головними „регулювальниками" компромісу інтересів суб'єктів страхових відносин в Україні є органи трьох гілок влади, що побудовані за ієрархічною ознакою, а також Національний банк України. Законотворча влада представлена Кабінетом Міністрів України, де вирішальну роль відіграють комітети, підкомітети, комісії з економічних питань. Саме тут досягається компроміс між групами економічних інтересів, узгоджуються регіональні програми розвитку страхової галузі з іншими програмами економічної діяльності. Судова влада покликана слідкувати за суворим дотриманням законів, постанов, положень тощо. До органів, які відповідальні за економічну ситуацію відносяться Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Національний банк.

Досить важливими є питання регулювання фінансово-господарської діяльності страховика: встановлення мінімального розміру статутного капіталу, визначення правил формування та розміщення страхових резервів, затвердження правил страхування та розрахунку страхових тарифів, страхових виплат тощо. Однак є ще одна проблема регулювання страхової діяльності. Оскільки суспільство довіряє страховим компаніям великі грошові ресурси, то гарантувати виконання своїх зобов'язань без підготовлених професіоналів неможливо. Частково це знайшло відгук у вимогах для отримання ліцензії на той чи інший вид страхування необхідність мати диплом про вищу освіту (економічну чи юридичну) директора страхової компанії або його першого заступника, а також головному бухгалтеру (спеціальну економічну). Проте немає законодавче закріплених вимог до кваліфікації актуаріїв, андерайтерів, інших спеціалістів, що є дуже важливим в сучасних умовах.

Поступово в Україні створюється достатнє правове поле страхової діяльності, яке базується на законодавчій базі та раціональному державному регулюванні, контролі в цій галузі економіки. Хоча говорити про розвиток страхового ринку та страхової справи в Україні ще досить рано.

Отже, здорова макроекономічна і структурна державна політика є суттєвою передумовою стабільності системи страхування й запобігання серйозним викривленням страхового ринку.

Як відомо, страхування є процесом економічних відносин, який передбачає наявність двох сторін - страхувальника та страховика. Страховика в Україні можна розглядати з двох позицій:

- установа, яка згідно з отриманою ліцензією бере на себе зобов'язання відшкодувати страхувальнику завданий страховий збиток або здійснити виплату страхових сум;

- структура певної організаційної форми, передбаченої законодавством даної країни.

Страхові організації розрізняються за різними ознаками:

- за належністю (урядові, державні, колективні, взаємні, приватні);

- за територією діяльності (місцеві, регіональні, національні, транснаціональні або міжнародні);

- за спеціалізацією (спеціалізовані - здійснюють певний вид страхування, універсальні - здійснюють різні види страхування, перестрахувальні);

- здійснюють перестрахування найбільш великих та небезпечних ризиків);

- за організаційною формою (акціонерні, товариства взаємного страхування, кооперативні тощо).

На вітчизняному страховому ринку переважно діють дві форми акціонерних страхових компаній:

- закриті акціонерні страхові компанії, акції яких розповсюджуються серед засновників;

- відкриті страхові компанії, акції яких вільно продаються та купуються на фондовому ринку країни. Крім того, в Україні існують страхові організації у вигляді товариств з додатковою відповідальністю, які є господарськими товариствами, статутний фонд яких поділено на частки, визначені статутними документами. В свою чергу зазначені товариства можуть утворюватись у вигляді:

- товариств з повною відповідальністю (кожний з учасників товариства несе повну відповідальність за зобов'язаннями страхової компанії усім своїм майном);

- командитних товариств (одні учасники несуть відповідальність за зобов'язаннями страхової компанії усім своїм майном, а інші - відповідають тільки своїм вкладом).

Loading...

 
 

Цікаве