WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Механізми лізингового кредиту в Україні - Курсова робота

Механізми лізингового кредиту в Україні - Курсова робота

— об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 відсотків його первісної вартості за нормами амортизації, визначеними статтею 8 цього Закону та орендар зобов'язаний придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;

— сума лізингових (орендних) платежів з початку строку орендидорівнює або перевищує первісну вартість об'єкта лізингу;

—якщо у лізинг передається об'єкт, що перебував у складі основнихфондів лізингодавця протягом строку перших 50 відсотків амортизації йогопервісної вартості, загальна сума лізингових платежів має дорівнювати абобути більшою 90 відсотків від звичайної ціни на такий об'єкт лізингу, діючоїна початок строку дії лізингового договору, збільшеної на суму процентів,розрахованих виходячи з облікової ставки Національного банку України,визначеної на дату початку дії лізингового договору на весь його строк;

— майно, яке передається у фінансовий лізинг, є виготовленим за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик [9, 174-175].

Новим положенням вказаного вище Закону є також те, що, незалежно від того, чи відноситься лізингова операція до фінансового лізингу чи ні, платник податку має право при укладенні договору визначити таку операцію як оперативний лізинг без права подальшої зміни статусу такої операції до закінчення дії відповідного договору. Відтак лізингодавець може надавати майно в тимчасове користування кілька разів. Зрозуміло, що в такому разі зростає ризик щодо відшкодування залишкової вартості майна, оскільки воно зазнає фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння [19, с.68].

На жаль, у такій новій редакції Закону, на відміну від існувавших раніше старих термінів, відсутній головний критерій віднесення операцій до того чи іншого виду лізингу - якщо в договорі передбачено перехід права власності на об'єкт лізингу від лізингодавця до лізингоотримувача, то лізинг фінансовий, а якщо ні - то оперативний. Тому можливі випадки, коли оперативний лізинг можуть віднести до фінансового разом з витікаючими звідси податковими зобов'язаннями. Наприклад, лізингодавцю вдалося такого клієнта, який взяв в оперативний лізинг майно на умовах сплати за період дії договору суму, що перевищує первинну його вартість. У такому разі буде виконана одна з умов віднесення договору до фінансового лізингу, хоча лізингодавець не планує передавати об'єкт договору у власність і оподатковувати його передачу як продаж. Виходячи з цих міркувань, на нашу думку, доцільно було б зберегти критерій власності на об'єкт лізингу, який існував раніше.

Мають місце також різні підходи, неузгодження щодо визначення лізингу, у тому числі фінансового, не тільки у Законах України ("Про фінансовий лізинг", "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість" тощо), а й у положеннях Цивільного кодексу України, Господарського кодексу підзаконних нормативно-правових актах. Це може ускладнити вирішення правових спорів учасників лізингових відносин, питань з оподаткування лізингових операцій.

Не до кінця вирішене в нормативно-правових актах і питання права власності на лізингове майно, що перешкоджає розвитку лізингових відносин. Так, у статті 11 "Права та обов'язки лізингоодержувача" Закону України „Про фінансовий лізинг" вказано, що у разі, закінчення строку лізингу (мається на увазі фінансового), а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу лізингодавцю у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором [6, стаття 11]. При цьому лізингоотримувач сплачує лізингові платежі, до складу яких входить сума, яка відшкодовує частину вартості предмету лізингу [6, стаття 16]. Аналогічно в статті 10 цього ж закону "Права та обов'язки лізингодавця" сказано, що лізингодавень зобов'язаний прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання договору або в разі закінчення строку користування предметом лізингу [6, стаття 10].

Отже, на наш погляд, має місце деяка неузгодженість прав і зобов'язань суб'єктів лізингових відносин, а також деяке порушення, недостатня захищеність прав лізингооджержувача. У зв'язку з цим для вирішення питання прав власності щодо предмету лізингу, доцільно передбачити можливість іншого варіанту, крім повернення його лізингодавцю. З цією метою слід внести зміни до Закону України „Про фінансовий лізинг", а саме: у пункт 5 частини 2 статті 10 "Права та обов'язки лізингодавця" і пункт 7 частини 2 статгі 11 "Права та обов'язки лізингоодержувача" доповнити словами „...якщо інше не передбачено умовами договору лізингу". Тоді за взаємною згодою учасників лізингової угоди можна і не повертати об'єкт лізингу після закінчення строку договору, а залишити лізингоодержувачу.

Законодавчі норми щодо оперативного лізингу теж не передбачають отримання права власності на техніку або обладнання після закінчення лізингової угоди. Тоді лізингова компанія шукає іншого покупця, хоча лізингоодержувач може бути зацікавлений у придбанні залишкового майна. Проте через неможливість здійснення такої операції він змушений часто оформляти таку покупку через іншу (підставну) юридичну особу. Звичайно, це ускладнює лізинговий бізнес.

Потрібно також привести українське законодавство з лізингу у відповідність до міжнародного, насамперед, європейського. Саме таке завдання ставиться перед Асоціацією „Українське об'єднання лізингодавців", створеної у вересні 2005 р. Україна поки що не приєдналася до Конвенції ЮНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг, Конвенції "Про міжнародні гарантії у відносинах з рухомим обладнанням", Стамбульської Конвенції про тимчасове ввезення та Кіотської Конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур. Тому діючий в Україні механізм оподаткування операцій при міжнародному лізингу надто жорсткий і не відповідає загальноприйнятим світовим стандартам, передбаченими вищевказаними конвенціями. Зокрема нині лізингоодержувачі сплачують за об'єкти міжнародного лізингу безліч податків і платежів: мито на імпорт, акцизний збір, ПДВ. Виключення складають договори операційного лізингу строком до одного року, коли мито не сплачується.

Іншою невирішеною проблемою є надто висока вартість нотаріальних послуг. Так, для нотаріальної реєстрації договорів лізингу, що спрямована на забезпечення захисту прав лізингодавців, необхідно сплатити державне мито з розрахунку 5% від суми операцій за договором [14, 112-113].

3.2. Вдосконалення інформаційної бази щодо лізингу

В Україні лізинг почав формуватися на початку 90-х років минулого століття. Проте і до нині в країні відсутня необхідна достовірна інформаційна база не тільки по кількісних, а й по якісних показниках, що характеризують вітчизняну лізингову діяльність. Державні статистичні органи не мають даних по обсягах лізингових послуг, кількості укладених, виконаних і невиконаних договорів, джерелах фінансування, вартості техніки і обладнання, переданого у лізинг тощо у розрізі видів економічної діяльності, суб'єктів господарювання та економіки в цілому.

Це значно утруднює проведення наукових аналітичних досліджень з лізингу, вироблення і прийняття оперативних і зважених виробничих рішень, управління лізинговою діяльністю. Для створення належного інформаційного забезпечення лізингової діяльності необхідно здійснити комплекс заходів з таких напрямів:

— удосконалення статистичної звітності,

формування інформаційного банку даних,

пропаганда та розповсюдження інформації,

Loading...

 
 

Цікаве