WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Інвестиційна політика банку та шляхи підвищення її ефективності - Курсова робота

Інвестиційна політика банку та шляхи підвищення її ефективності - Курсова робота

  1. Запозичення, необхідні для стабілізації "пульсуючих" пасивів у межах математичного очікування на рівні 77 млн. грн. (невеликі обсяги й терміни).

  2. Запозичення, необхідні для стабілізації "пульсуючих" пасивів на рівні 120 млн. грн. (значні обсяги й терміни).

  3. Рис 3.5. Залежність обсягів і термінів залучення короткострокових запозичень для блокування пасивів від рівня їх стабілізації.


Рис 3.5. Залежність обсягів і термінів залучення короткострокових запозичень для блокування пасивів від рівня їх стабілізації.

3.3. Шляхи зниження інвестиційних ризиків у банках України

Інвестиційний ризик – вірогідність виникнення непередбачених фінансових втрат в невизначених умовах інвестиційної діяльності.

Існують таки методи оцінки інвестиційних ризиків:

1) за середньоквадратичним відхиленням;

n - кількість спостережень;

Pt - ймовірність, що відповідає розрахованому доходу;

e - розрахований доход по проекту при різних конюнктурах інвестиційного ринку;

eR - середній очікуваний доход за проектом;

Коефіцієнт варіації – рівень ризику в умовах, коли показники середніх очікуваних доходів відрізняються між собою.

Cv = de / eR

Умови вибору min Cvi

2) коефіцієнта, що дозволяє оцінити ризик конкретного інвестиційного проекту по відношенню до рівня ризику інвестиційного ринку в цілому;

b = р * sц / sф

p - кореляція між доходом від конкретного виду цінних паперів й середнім рівнем дохідності фондових інструментів в цілому;

sц - середньоквадратичне відхилення дохідності за конкретним видом цінних паперів;

sф - середньоквадратичне відхилення дохідності по фондовому ринку в цілому.

3) експертним шляхом – опитування кваліфікованих спеціалістів.

Далі розглянемо системи оцінок та методи обмеження ризиків іноземних інвестицій.

Ситуацію в країні, яку оцінює іноземний (і національний) інвестор з погляду своїх інтересів, називають інвестиційним кліматом. Він складається з багатьох факторів ризику, що обєднуються в певні групи. Кожний чинник має свою частку й оцінюється в балах. У звязку з цим стає можливим кількісне оцінювання як окремих груп ризику, так і інвестиційного клімату в цілому. Загальна оцінка визначається як середньозважена за трьома групами.

Рівень ризику, спеціалістами в різних країнах, оцінюється неоднаково. Московська аналітична лабораторія "ВЕДИ – ЦЄМИ" застосовує 10-бальну шкалу оцінювання ризику, де 1 – найкраща оцінка, а 10 – найгірша. Всі фактори ризику за цією системою зводять у три групи:

  1. соціально-політична ситуація в країні та перспективи її розвитку;

  2. внутрішньоекономічна ситуація та її перспективи;

  3. зовнішньоекономічна діяльність та її перспективи.

Досить поширеною в США є система "International Business Company USA (Publications) – Inc". Вона виділяє такі групи ризиків:

  1. політичні;

  2. фінансових транспортів;

  3. експорту;

  4. прямих інвестицій.

Групи ризиків оцінюються за 12-бальною системою від "А+" (найкраща оцінка) до "С" (найгірша). Загальна оцінка не виводиться.

Деякі американські, а також німецькі фірми використовують систему економічного оцінювання інвестиційних ризиків "BERI". Ця система дає кількісну оцінку як окремого, так і зведеного ризику, оцінюючи їх за 100-бальною школою, де 100 балів – найкраща оцінка.

Оцінювання ризиків – справа надзвичайно важлива для будь-якого інвестора. Для іноземного інвестора її значимість зростає, оскільки, потрапляючи в незнайоме середовище, він важче орієнтується, ніж вітчизняний інвестор. Саме тому для нього важливо знати недоліки та переваги різних систем оцінювання інвестиційного клімату. Аналізуючи фактори ризику, доцільно приділяти особливу увагу тим чинникам, з якими інвестор буде стикатися найчастіше і які мають найсильніший вплив на його інтереси.

Усі наведені системи недостатньо конкретні та слабко спеціалізовані за галузями, в які фірма прагне інвестувати капітал. І, зрештою, підбір факторів ризику і частка їх у будь-якій системі завжди містять у собі елемент субєктивного.

Отже, системи оцінок інвестиційних ризиків не забезпечують потенційному інвестору можливості уникнути небезпеки. Вони покликані допомогти йому на початковій стадії інвестиційного проекту при вирішенні проблеми прийняття рішення стосовно того, "куди" (в яку країну, галузь і т.п.), "як" (спосіб проникнення на ринок) та "коли" (залежно від тривалості проекту) слід чи не слід спрямувати свій капітал.

Інвесторам, які вже діють за кордоном, важливо знати системи оцінок для вирішення проблем: варто чи не варто розширювати свою діяльність на певному ринку, збут якої продукції слід планувати, варто залишатись на цьому ринку чи ні.

Управління ризиком передбачає застосування певних обмежувачів збиткового впливу ризику на інвестиційний проект.

До методів обмеження ризиків відносять:

1) Підвищення вартості проекту на величину премії за ризик. Наприклад, якщо рівень інвестиційного ризику дорівнює за 10-бальною системою 1-2 балам, а за 100-бальною – 90 – 100 балам, то інвестор у вартість інвестиційного проекту не закладає премії за ризик. У міру зростання ризику від 2 до 3 балів (за 10-бальною системою) або від 80 до 90 балів (за 100-бальною) реальну ставку дисконту збільшують, як правило, на 3 процентні пункти. За умови, що рівень ризику перевищує 5 балів (менший 60 балів), дають 11 процентних пунктів дисконту і т.д.

Корекція ставки здійнюється двома методами:

а) додаванням премії за ризик до вартості початково авансованого капіталу:

б) додаванням його до внутрішньої норми дохідності.

2) Створення (або розширення) резервного фонду як страховки від можливих втрат в інвестиційній діяльності.

3) Страхування політичного ризику через державні та напівдержавні організації.

Фондовий ринок ґрунтується на зобов`язаннях і відповідальності. Спеціалізованими учасниками фондового ринку є такі інвестиційні інститути:

  1. фінансові посередники (брокери):

  2. інвестиційі консультанти:

  3. інвестиційні компанії:

  4. інвестиційні фонди.

Фінансовий брокер – юридична особа, яка виконує посередницькі функції при купівлі-продажу цінних паперів за рахунок і за дорученням клієнтів.

Інвестиційні консультанти – юридичні та фізичні особи, які надають консультаційні послуги з проблем інвестування на основі підряду або договору. Вони виконують такі функції:

  1. аналіз ринку ЦП (експертиза конкретних угод, вивчення та прогнозування конюнктури ринку);

  2. надання консультацій з питань права;

  3. консультації з організації та методичного забезпечення емісії ЦП;

  4. організація та супровід ЦП на біржу;

  5. розробка нормативної документації з операцій із ЦП;

  6. професійне забезпечення розробки проекту випуску ЦП та реалізації завдань інвестиційного проекту;

  7. оцінювання портфеля (пакета) ЦП;

  8. інформаційне обслуговування клієнтів;

  9. підготовка і проведення робіт з приватизації державної власності та робіт, повязаних з формуванням ринку цінних паперів.

Інвестиційні компанії (інвестиційні дилери) – юридичні особи, які діють на ринку ЦП не за рахунок клієнтів, а за рахунок своїх власних засобів. Вони виконують такі функції:

  1. організація та гарантування випуску ЦП:

  2. вкладення засобів у ЦП;

  3. купівля-продаж ЦП (як дилери).

Інвестиційний фонд – юридична особа, яка займається залученням засобів за рахунок емісії власних цінних паперів та інвестування власних засобів у ЦП інших емітентів. З метою зменшення ризику вкладень в акції фонду, держава, певним чином, регламентує діяльність інвестиційних фондів.

Інвестиційні фонди дають доручення банкам-депозитаріям здійснювати розрахункові кредитні та касові операції. Але банк-депозитарій не може виступати як управляючий інвестиційного фонду, а фонд не може інвестувати в банк-депозитарій свої активи.

Інвестиційний фонд ще називають кінцевим інвестором. Інвестиційний консультант або інвестиційний брокер чи дилер несуть чітко визначену законом відповідальність перед інвестором.

Згідно з наведеною вище структурою інвестиційних інститутів та розмежуванням відповідальності може виникнути, як мінімум, два різновиди страхування відповідальності:

  1. страхування інвестора від помилкових дій інвестиційного консультанта та посередника;

  2. страхування інвестиційного консультанта і брокера від власних помилок і повязаних з цим претензій до них з боку інвестора та інших осіб.

Страхові компанії, які беруть на себе зобовязання за цим видом страхування, пропонують такі варіанти страхового покриття, тобто страхують:

  1. річний дохід інвестора на рівні, що забезпечується безризиковим вкладенням капіталу;

  2. величину, яка дорівнює різниці між оголошеним розміром дивіденду і фактичним його розміром;

  3. ризик втрати капіталу, вкладеного в купівлю акцій, у розмірі номінальної вартості акцій або фактично сплачених сум;

  4. втрачений прибуток у розмірі прибутку з безризикового вкладення капіталу або фактичних виплат за попередній рік;

  5. дохід за 3 – 5 і більше років, поки фактично отриманий дохід інвестора з цінних паперів не досягне 3-, 5-ти кратного безризикового доходу на вкладений капітал.

Loading...

 
 

Цікаве