WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Інвестиційна політика банку та шляхи підвищення її ефективності - Курсова робота

Інвестиційна політика банку та шляхи підвищення її ефективності - Курсова робота

Сьогодні перед банками стоїть актуальне завдання збереження і примноження грошових коштів своїх клієнтів. Кредитні ресурси використовуються банком по-різному і з відомим ступенем ризику. Затяжна інфляція першої половини 90-х років крім високих доходів забезпечила українським банкам можливість недбало ставитись до проблеми "поганих" боргів. Прострочена заборгованість швидко знецінювалась. Свідомо йдучи на ризик при розміщенні грошових коштів, керівники банків часто не готові додатково залучати грошові кошти, бо залучення цих грошових коштів і ризик при їх розміщення призводить до збільшення зобов'язань банку, що, в свою чергу, при ризиковій політиці може призвести до банкрутства. Виходячи з вище неведеного, кожний банк для залучення грошових коштів повинен розробляти свою концепцію розміщення грошових коштів у високодохідні, але безризикові операції і фондові інструменти.

Одним з основних елементів розміщення грошових коштів повинен стати інвестиційний банківський портфель.

Банк, як інституційний інвестор, здійснює різноманітні передбачені законодавством операції з цінними паперами. Об'єднуючи кошти вкладників (фізичних і юридичних осіб), банк шукає можливість їх розміщення у дохідні цінні папери. Сформувати інвестиційний банківський портфель – значить зібрати воєдино придбані в ході активних операцій фондові інструменти.

Дохід, отриманий банком від свого інвестиційного портфеля, повинен сприяти виконанню зобов'язань перед вкладниками і клієнтами. Таким чином, створюючи інвестиційний портфель і вкладаючи кошти в різні фінансові інструменти, банк старається покрити частину своїх процентних витрат. Частина, яка залишилась, повинна покриватись за рахунок доходів від кредитування реального промислового сектора, комісійних та інших операцій.

Активні операції банку, пов'язані з кредитуванням, не завжди можуть задовольняти вимогу про мінімізацію ризику. У випадку, коли банк використовує для довготерміного кредитування "короткі пасиви", він зменшує свою ліквідність.

Є багато напрямів розміщення вільних коштів банку, причому не тільки з метою отримання великого доходу і мінімального зниження ліквідності, а й для здійснення диверсифікації ризику втрат від тих чи інших інвестицій.

Зменшення рівня інфляції приведе до збільшення попиту на середньотермінові й довгострокові кредити. Короткотермінові кредити будуть приносити дедалі менше доходів.

Розвиток середньотермінового кредитування дасть змогу банкові увійти в новий період української економіки, коли його прибутковість буде визначатися роботою з реальним сектором економіки.

Зменшення вартості ресурсів при зміні терміну їх залучення буде вимагати від банку зниження питомої ваги зобов'язань до запитання і підвищення частки платних термінових зобов'язань.

Розвиток фондового ринку в Україні ставить нові вимоги в сфері планування інвестиційної діяльності. На відміну від кредитної політики банку портфель цінних паперів наділений великою ліквідністю і мобільністю, які дають змогу інвестору при необхідності конвертувати фінансові інструменти в грошові кошти. В межах інвестиційного портфеля банк може дозволити собі використати короткотерміновий депозит для операцій на фондовому ринку.

В умовах стрімкого розвитку ринку, якому, як правило, відповідає достатньо високий рівень інфляції і ризику, очікування інвесторів будуються на можливості отримання максимальної дохідності. Завдання формування портфеля зводиться до пошуку такого розподілу інвестованої суми між фінансовими інструментами, коли після закінчення терміну "життя" портфеля можлива (при найсприятливіших обставинах) дохідність буде максимальною. Таким чином, цільову функцію завдання формування портфеля потрібно визначити як максимізацію можливої дохідності портфеля після закінчення терміну його "життя".

Необхідно зазначити, що портфельне інвестування дозволяє поліпшити умови інвестування, надавши сукупності цінних паперів такі інвестиційні характеристики, які недосяжні з позиції окремо взятого цінного паперу і можливі тільки при їх комбінації.

Тільки в процесі формування портфеля досягається нова інвестиційна якість із заданими характеристиками. Таким чином, портфель цінних паперів є тим інструментом, за допомогою якого інвестору забезпечується потрібна стійкість доходу при мінімальному ризику.

Як я вже зазначала раніше, при формуванні інвестиційного портфеля інвестор повинен чітко сформувати свою стратегію управління і визначити майбутній тип портфеля.

На фондових ринках обертається велика кількість цінних паперів і число їх можливих комбінацій – велике. Інвестори можуть формувати портфелі з різним рівнем ризику. Різні інвестори мають відмінні цілі. В економічній ліетратурі зустрічаються такі класифікації і принципи створення інвестиційного портфеля:

  1. агресивний (ризиковий) – націлений переважно на отримання доходу від приросту курсової вартості цінних паперів (в основному акцій), які входять у портфель цінних паперів. Власник даного портфеля схильний до високого ступеня ризику. Такий інвестор прагне якнайбільшої дохідності і вкладає капітал у ризикові папери.

  2. поміркований (ринковий) – дохід буде складатися за рахунок приросту курсової вартості, процентів за твердодохідними державними цінними облігаціями, а також із дивідендних виплат. Інвестори з поміркованою стратегією у якості основного пріоритету вибирають величину доходу, не обмежуючись жорсткими рамками періоду інвестування.

  3. консервативний – портфель формується з державних облігацій. Інвестор схильний до меншого ступеня ризику. Інвестор, який дотримується консервативної стратегії управління портфелем, зацікавлений в отриманні стабільного доходу протягом тривалого періоду часу. Тому для нього кращим є безперервний потік платежів у вигляді процентних виплат по цінних паперах. Він згідний на меншу дохідність, яка компенсується високою надійністю.

Вищенаведена класифікація не єдина: інвесторів можна класифікувати і за рядом інших ознак. Найважливішою з них можна вважати статус, тобто інвестори можуть бути індивідуальними (фізичні особи), інституційними (колективними) і професіоналами (професіонали ринку).

Відтак, при здійсненні своєї інвестиційної стратегії банки можуть орієнтуватися на різні цільові установки: отримання більш або менш високого і стабільного поточного доходу або дивідендів, зростання вартості самих цінних паперів, тобто збільшення вкладеного капіталу. Нарешті, можливе поєднання обох цілей.

Разом із цим, у будь-якому випадку при формуванні стратегії інвестування необхідно виконувати так зване "золоте правило інвестування", воно полягає у тому, що дохід від вкладів у цінні папери прямо пропорційний ризику, на який готовий пійти інвестор заради бажаного доходу. Звязок між ступенем ризику і нормою прибутку визначається так: мінімально необхідна для інвестора норма прибутку дорівнює нормі прибутку за безризикованими інвестиціями плюс премія за ризик по даній інвестиції.

Процентне співвідношення в інвестиційній політиці різних інвесторів наведено в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1.

Співвідношення в інвестиційній політиці інвесторів

Види цінних паперів

Портфель агресивного інвестора

Портфель консервативного інвестора

Акції

70

20

Облігації

20

50

Короткотермінові цінні папери

10

30

Разом

100

100

Портфелі цінних паперів можуть бути двох типів: фіксовані і змінні. Фіксовані портфелі зберігають свою структуру протягом встановленого періоду, тривалість якого визначається терміном погашення облігацій, які входять до нього. Змінні або керуючі портфелі, відповідно до своєї назви, мають змінну структуру цінних паперів, склад яких постійно оновлюється з метою отримання максимального економічного ефекту.

Розглянемо відмінності варіантів банківської інвестиційної політики (табл 3.2.).

Інвестиції у цінні папери та інші обєкти можуть складати десятки позицій, обчислюватися великими сумами й охоплювати багато контрагентів банку. У випадку, коли виникає проблема професійного управління активами і залученими під них ресурсами як єдиним цілим, мова йде про інвестиційний портфель. Разом із цим, як регульоване ціле може виділятися сукупність джерел коштів, які формують інвестиційний портфель. Відтак, виникає можливість розглядати відносно замкнутий оборот коштів банку із залучення і вкладання грошових ресурсів для формування такого портфеля.

Таблиця 3.2.

Види банківської інвестиційної політики

Критерії порівняння

Види інвестиційної політики

Консервативна

Поміркована

Агресивна

1. Характеристика інвестора

Консервативний (мінімальний ризик, висока надійність і ліквідність цінних паперів)

Поміркований (середній ризик, достатня ліквідність і прибутковість цінних паперів)

Агресивний (високий ризик, низька ліквідність і висока прибутковість цінних паперів)

2. Методи інвестування коштів

Переважно державні цінні папери. Портфель стабільний, обіговість паперів низька, частка вкладів у них не зростає

У портфелі зявляються високоризикові спекулятивні папери. Намагання інвестицій потрапити в нові компанії. Частка вкладів у цінні папери стабільна або повільно зростає

Фінансові іновації, намагання оволодіти контрольними пакетами спекуляції. Великі щоденні обороти, доля вкладів у цінні папери активно зростає

3. Цілі інвестування

Безпека вкладів

Дохідність, зростання вкладів, ліквідність

Зростання вкладів

Loading...

 
 

Цікаве