WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБанківська справа → Інвестиційна політика банків в Україні - Курсова робота

Інвестиційна політика банків в Україні - Курсова робота

Рівень ризику, спеціалістами в різних країнах, оцінюється неоднаково. Московська аналітична лабораторія "ВЕДИ – ЦЄМИ" застосовує 10-бальну шкалу оцінювання ризику, де 1 – найкраща оцінка, а 10 – найгірша. Всі фактори ризику за цією системою зводять у три групи:

  1. соціально-політична ситуація в країні та перспективи її розвитку;

  2. внутрішньоекономічна ситуація та її перспективи;

  3. зовнішньоекономічна діяльність та її перспективи.

Досить поширеною в США є система "International Business Company USA (Publications) – Inc". Вона виділяє такі групи ризиків:

  1. політичні;

  2. фінансових транспортів;

  3. експорту;

  4. прямих інвестицій.

Групи ризиків оцінюються за 12-бальною системою від "А+" (найкраща оцінка) до "С" (найгірша). Загальна оцінка не виводиться.

Деякі американські, а також німецькі фірми використовують систему економічного оцінювання інвестиційних ризиків "BERI". Ця система дає кількісну оцінку як окремого, так і зведеного ризику, оцінюючи їх за 100-бальною школою, де 100 балів – найкраща оцінка.

Оцінювання ризиків – справа надзвичайно важлива для будь-якого інвестора. Для іноземного інвестора її значимість зростає, оскільки, потрапляючи в незнайоме середовище, він важче орієнтується, ніж вітчизняний інвестор. Саме тому для нього важливо знати недоліки та переваги різних систем оцінювання інвестиційного клімату. Аналізуючи фактори ризику, доцільно приділяти особливу увагу тим чинникам, з якими інвестор буде стикатися найчастіше і які мають найсильніший вплив на його інтереси.

Усі наведені системи недостатньо конкретні та слабко спеціалізовані за галузями, в які фірма прагне інвестувати капітал. І, зрештою, підбір факторів ризику і частка їх у будь-якій системі завжди містять у собі елемент субєктивного.

Отже, системи оцінок інвестиційних ризиків не забезпечують потенційному інвестору можливості уникнути небезпеки. Вони покликані допомогти йому на початковій стадії інвестиційного проекту при вирішенні проблеми прийняття рішення стосовно того, "куди" (в яку країну, галузь і т.п.), "як" (спосіб проникнення на ринок) та "коли" (залежно від тривалості проекту) слід чи не слід спрямувати свій капітал.

Інвесторам, які вже діють за кордоном, важливо знати системи оцінок для вирішення проблем: варто чи не варто розширювати свою діяльність на певному ринку, збут якої продукції слід планувати, варто залишатись на цьому ринку чи ні.

Управління ризиком передбачає застосування певних обмежувачів збиткового впливу ризику на інвестиційний проект.

До методів обмеження ризиків відносять:

1) Підвищення вартості проекту на величину премії за ризик. Наприклад, якщо рівень інвестиційного ризику дорівнює за 10-бальною системою 1-2 балам, а за 100-бальною – 90 – 100 балам, то інвестор у вартість інвестиційного проекту не закладає премії за ризик. У міру зростання ризику від 2 до 3 балів (за 10-бальною системою) або від 80 до 90 балів (за 100-бальною) реальну ставку дисконту збільшують, як правило, на 3 процентні пункти. За умови, що рівень ризику перевищує 5 балів (менший 60 балів), дають 11 процентних пунктів дисконту і т.д.

Корекція ставки здійнюється двома методами:

а) додаванням премії за ризик до вартості початково авансованого капіталу:

б) додаванням його до внутрішньої норми дохідності.

2) Створення (або розширення) резервного фонду як страховки від можливих втрат в інвестиційній діяльності.

3) Страхування політичного ризику через державні та напівдержавні організації.

Фондовий ринок ґрунтується на зобов`язаннях і відповідальності. Спеціалізованими учасниками фондового ринку є такі інвестиційні інститути:

  1. фінансові посередники (брокери):

  2. інвестиційі консультанти:

  3. інвестиційні компанії:

  4. інвестиційні фонди.

Фінансовий брокер – юридична особа, яка виконує посередницькі функції при купівлі-продажу цінних паперів за рахунок і за дорученням клієнтів.

Інвестиційні консультанти – юридичні та фізичні особи, які надають консультаційні послуги з проблем інвестування на основі підряду або договору. Вони виконують такі функції:

  1. аналіз ринку ЦП (експертиза конкретних угод, вивчення та прогнозування конюнктури ринку);

  2. надання консультацій з питань права;

  3. консультації з організації та методичного забезпечення емісії ЦП;

  4. організація та супровід ЦП на біржу;

  5. розробка нормативної документації з операцій із ЦП;

  6. професійне забезпечення розробки проекту випуску ЦП та реалізації завдань інвестиційного проекту;

  7. оцінювання портфеля (пакета) ЦП;

  8. інформаційне обслуговування клієнтів;

  9. підготовка і проведення робіт з приватизації державної власності та робіт, повязаних з формуванням ринку цінних паперів.

Інвестиційні компанії (інвестиційні дилери) – юридичні особи, які діють на ринку ЦП не за рахунок клієнтів, а за рахунок своїх власних засобів. Вони виконують такі функції:

  1. організація та гарантування випуску ЦП:

  2. вкладення засобів у ЦП;

  3. купівля-продаж ЦП (як дилери).

Інвестиційний фонд – юридична особа, яка займається залученням засобів за рахунок емісії власних цінних паперів та інвестування власних засобів у ЦП інших емітентів. З метою зменшення ризику вкладень в акції фонду, держава, певним чином, регламентує діяльність інвестиційних фондів.

Інвестиційні фонди дають доручення банкам-депозитаріям здійснювати розрахункові кредитні та касові операції. Але банк-депозитарій не може виступати як управляючий інвестиційного фонду, а фонд не може інвестувати в банк-депозитарій свої активи.

Інвестиційний фонд ще називають кінцевим інвестором. Інвестиційний консультант або інвестиційний брокер чи дилер несуть чітко визначену законом відповідальність перед інвестором.

Згідно з наведеною вище структурою інвестиційних інститутів та розмежуванням відповідальності може виникнути, як мінімум, два різновиди страхування відповідальності:

  1. страхування інвестора від помилкових дій інвестиційного консультанта та посередника;

  2. страхування інвестиційного консультанта і брокера від власних помилок і повязаних з цим претензій до них з боку інвестора та інших осіб.

Страхові компанії, які беруть на себе зобовязання за цим видом страхування, пропонують такі варіанти страхового покриття, тобто страхують:

  1. річний дохід інвестора на рівні, що забезпечується безризиковим вкладенням капіталу;

  2. величину, яка дорівнює різниці між оголошеним розміром дивіденду і фактичним його розміром;

  3. ризик втрати капіталу, вкладеного в купівлю акцій, у розмірі номінальної вартості акцій або фактично сплачених сум;

  4. втрачений прибуток у розмірі прибутку з безризикового вкладення капіталу або фактичних виплат за попередній рік;

  5. дохід за 3 – 5 і більше років, поки фактично отриманий дохід інвестора з цінних паперів не досягне 3-, 5-ти кратного безризикового доходу на вкладений капітал.

Різні варіанти страхового покриття передбачають різну міру відповідальності страховика і впливають на розмір страхової премії, яка визначається як добуток страхової суми (сума, на яку застраховано обєкт) на ставку процента за цим видом ризику.

Розмір же ставки процента залежить від:

  1. виду цінних паперів;

  2. їхньої номінальної ціни;

  3. котирування на момент купівлі;

  4. фінансового стану емітента;

  5. обсягу перестрахування за даним видом ризику;

  6. розміру франшизи і т. ін.

Для того, щоб виробити прийнятний для страховика і для страхувальника механізм захисту інтересів учасників фондового ринку, інвестор мусить володіти методологією та методикою оцінювання ризику.

ВИСНОВКИ

В даній роботі було висвітлено теоретичні основи інвестицій та їх роль в умовах трансформації економічної системи України; узагальнено комплексний аналіз виконання інвестиційних операцій банками України; розглянуто шляхи вдосконалення банківських інвестицій на сучасному етапі розвитку банківської системи України; дослідження впровадження нової технології трансформації пасивів для подальшого фінансування інвестиційних ресурсів.

Українські банки в сучасній ситуації шукають шляхи, форми і методи участі в інвестиційних процесах в економіці, керуючись не тільки намаганням отримати дохід, а й інстинктом самозбереження, тому що руйнівні процеси в економіці не відповідають інтересам розвитку банків.

Важливу роль в активізації інвестиційної діяльності українських банків може відіграти інституційна добудова банківської системи шляхом створення Українського банку реконструкції та розвитку, який здійснював би довгострокову кредитну підтримку інвестиційних проектів, та Земельного (Іпотечного) банку. Ухвалення Верховною Радою Земельного кодексу – лише перший крок на шляху налагодження системи іпотечного кредитування. На часі доопрацювання й розгляд законопроектів та відомчих нормативних актів, що визначатимуть механізми функціонування іпотечного ринку. Потребує змін і чинний Закон України "Про банки і банківську діяльність", який не чітко регламентує особливості створення й діяльності спеціалізованих банків, зокрема іпотечних.

Loading...

 
 

Цікаве